Чаротворці

— Що... — почав Ринсвінд.

— Заткнися! — прошипіла вона. — Щось наближається!

Вона плавно випросталася, крутнулася на одній нозі й метнула ніж.

Почувся глухий, дерев'яний стук.

Коніна стояла, витріщаючись на щось. Вперше в житті героїчна кров, що текла в її венах, позбавляючи дівчину будь-яких шансів на спокійне життя в фартушку перед плитою, не допомогла дівчині подолати подив.

— Я щойно вбила дерев'яну коробку, — сказала Коніна.

Ринсвінд зазирнув за ріг.

Багаж стояв посеред мокрої вулиці, дивлячись на дівчину, у його кришці досі дрижав ніж. Він трохи змінив позицію, перебираючи крихітними ніжками на манер танго, і втупився в Ринсвінда. У Багажа не було якихось особливих рис, окрім замка і пари петель, але його погляд був уважнішим, ніж погляд цілої зграї ігуан, які обсіли скелі. Він міг перегледіти статую зі скляними очима. Коли доходило до погляду, сповненого зрадженого пафосу, Багаж міг переплюнути будь-якого спанієля, що отримав копняка, і загнати його назад в буду. З нього стирчало кілька наконечників стріл і зламаних шпаг.

— Що це таке? — прошипіла Коніна.

— Лише Багаж, — стомлено пояснив Ринсвінд.

— Він належить тобі?

— Не зовсім. Але щось типу того.

— Він небезпечний?

Багаж, шаркаючи ніжками, обернувся, щоб знову на неї витріщитися.

— З цього приводу існує два погляди, — повідомив Ринсвінд. — Деякі люди гадають, що він небезпечний, інші ж стверджують, що він дуже небезпечний. А ти як думаєш?

Багаж ледь привідкрив кришку.

Він був зроблений із мудрої грушки, рослини настільки рідкісної, що вона вимерла майже на всьому Диску й збереглася в одному чи двох місцях. Вона нагадувала суміш рододендрона й іван-чаю, однак росла не на місцях вибуху, а там, де магія була в широкому використанні. Костури чарівників зазвичай виготовляли з цього дерева; Багаж теж був зроблений із нього.

Одна з його магічних якостей була дуже проста і ясна: він повсюди йшов слідом за людиною, яку вважав своїм господарем. Не просто всюди в певному наборі вимірів, країн, всесвітів чи життів. Усюди. Позбутися від нього — ще важче, ніж від нежитю, до того ж Багаж був значно неприємніший.

Також Багаж намагався передусім захистити свого власника. Його ставлення до решти всесвіту описати важко, однак можна почати з фрази «кровожерливо-недоброзичливий», а вже потім її довершувати.

Коніна витріщилася на кришку. Вона дуже нагадувала рот.

— Я проголосую за смертельно небезпечний, — відізвалася вона.

— Він любить чипси, — повідомив Ринсвінд і додав: — Хоча це сильно сказано. Він їсть чипси.

— Як щодо людей?

— О, і людей теж. Близько п'ятнадцяти вже з'їв, якщо я правильно порахував.

— Вони були хорошими чи поганими?

— Гадаю, просто мертвими. Також він може для тебе попрати — кладеш у нього одяг, а витягаєш вже помитим і випрасуваним.

— І покритим кров'ю?

— Знаєш, це і є найсмішніше, — сказав Ринсвінд.

— Найсмішніше? — перепитала Коніна, не зводячи очей з Багажа.

— Так, бо, розумієш, всередині він завжди інакший, типу багатовимірний, і...

— А як він ставиться до жінок?

— О, та він не перебірливий. Минулого року він з'їв книгу заклинань. Три дні був у поганому настрої, а потім її виплюнув.

— Це жахливо, — мовила Коніна й позадкувала.

— О, так, — погодився Ринсвінд. — Абсолютно.

— Я про його погляд!

— Вражаючий, правда?

Ми повинні вирушати в Хапонію, — мовив голос із коробки. — Один із цих човнів нам підійде. Реквізуй його.

Ринсвінд подивився на нечіткі, вкриті туманом обриси, що проглядалися під лісом снастей. То тут, то там мерехтів якірний вогонь, нагадуючи в темряві невеликі, нечіткі кульки сяйва.

— Йому важко не підкоритися, правда? — запитала Коніна.

— Я намагаюся, — мовив Ринсвінд.

На його чолі виступив піт.

Тепер піднімись на борт, — звелів капелюх.

Ноги Ринсвінда почали рухатися самі собою.

— Чому ти робиш це зі мною? — простогнав він.

Бо в мене немає іншого вибору. Повір мені, якби я міг знайти мага восьмого рівня, я б це зробив. Я не можу дозволити, щоб мене надягнули!

— Чому ні? Ти ж капелюх архіректора.

І від мого імені виступають усі архіректори, які будь-коли жили. Я — Академія. Я — Закон. Я — символ магії під контролем людства, і я не дозволю, щоб чаротворець носив мене! Чаротворців узагалі не має бути! Світ занадто ослаблений для чаротворства.

Коніна кашлянула.

— Ти хоч щось зрозумів? — обережно запитала вона.

— Дещо зрозумів, але не повірив у це.

Його ноги ще й досі були міцно прикутими до бруківки.

Вони назвали мене підставним капелюхом! — промовив сповнений сарказму голос. — Тлусті чарівники, що зраджують усе, чим коли-небудь була Академія, назвали мене підставним! Ринсвінде, я наказую. І тобі, пані. Служіть мені добре, і я виконаю ваші найсокровенніші бажання.

— Як ти виконаєш мої найсокровенніші бажання, якщо настане кінець світу?

Капелюх, здавалося, задумався.

Ну, може, в тебе є найпотаємніше бажання, здійснення якого займе всього кілька хвилин?

— Слухай, а як ти можеш практикувати магію? Ти ж лише... — Ринсвіндів голос почав затихати.

Я і є магія. Справжня магія. Крім того, якщо тебе протягом двох тисяч років носять найвеличніші чарівники світу, ти чогось-таки й навчишся. А тепер. Нам пора тікати. Але з гідністю, звісно.

Ринсвінд жалісливо поглянув на Коніну, а та знову знизала плечима.

— Мене навіть не питай, — відізвалася вона. — Це схоже на пригоду. Боюся, я приречена постійно з ними стикатися. Що поробиш, генетика[9].

— Але я не експерт у пригодах! Повір мені, я пережив їх дюжини! — завив Ринсвінд.

Ох. Значить, маєш досвід, — мовив капелюх.

— Ні, правда, я жахливий боягуз, завжди втікаю, — здіймалися груди Ринсвінда. — Сотні разів небезпека дихала мені в потилицю!

Я й не хочу, щоб ти наражався на небезпеку.

— Чудово!

Я хочу, щоб ти її УНИКАВ.

Ринсвінд осів.

— Чому я? — простогнав він.

На благо Академії. Для честі чарівників. На благо всього світу. Заради виконання твоїх потаємних бажань. А якщо не погодишся, я тебе заморожу заживо.

Ринсвінд зітхнув майже з полегшенням. Підкуп, лестощі й звернення до кращої сторони його натури на нього не діяли. А ось погрози, гм, погрози були йому знайомі. Він знав, що робити в разі погроз.

Світанок Дня Дрібних Божеств розлився, наче погано зварене яйце. Туман зімкнувся над Анк-Морпорком золотими й срібними хвилями — вологий, теплий, нечутний. Вдалині, над рівнинами, чувся гуркіт весняного грому. Здавалося, що навкруги тепліше, ніж би мало бути.

Зазвичай чарівники спали допізна. Однак цього ранку багато хто встав дуже рано й безцільно блукав коридорами. У повітрі відчувалися зміни.

Академія наповнювалася магією.

Звісно, за звичайних умов там теж було повно чарів, але старих, затишних, настільки ж запальних і небезпечних, як кімнатні капці. Однак тепер у старовинну споруду проникала нова магія, зазубрена й тріпотлива, яскрава й холодна, мов сяйво комети. Вона просочувалася крізь каміння й із тріском злітала з гострих кутів, немов статична електрика на нейлоновому килимі Всесвіту. Вона дзижчала та шипіла. Куйовдила бороди чарівників, октариновими клубочками диму злітала з пальців, які за три десятиліття не створили нічого містичнішого, ніж невеличка світлова ілюзія. Як описати її вплив зі смаком? Більшість чарівників відчувала те саме, що й старий, який несподівано опинився перед привабливою молодою дівчиною й на свій жах, радість і захоплення виявив, що його тіло запалало так само, як розум.

У залах і коридорах Академії шепотіли: «Чаротворство!»

Деякі чарівники потайки пробували чари, що не вдавалася їм роками, і зі захопленням спостерігали, що все вдається ідеально. Спочатку соромливо, потім із впевненістю, а згодом — криками й зойками вони почали кидатися один в одного вогненними кулями, діставати з капелюхів живих голубів і створювали дощ із різнокольорових блискіток.

9

Вивчення генетики на Диску провалилося на дуже ранній стадії, коли чарівники намагалися провести експеримент зі схрещування таких добре відомих видів, як фруктові мушки й духмяний горошок. На жаль, вони не повністю засвоїли основні принципи, і потомство, яке виникло в результаті — щось на кшталт зеленого гороху, що дзижчить — провело коротке сумне життя, перш ніж його з'їв перший-ліпший павук. — Прим, авт.