Тісний закуток

- Вам же не зашкодить поцілувати мене на прощання, чи не так? — запитала вона.

Вона сказала це жартівливо, і я засміявся.

- Ні, думаю, що не зашкодить, — сказав я.

Я нахилився й поцілував її. Точніше вона мене поцілувала. Вона обійняла мою шию, і коли я спробував відірватися, вона не відпустила мене. Вона просто причепилася до мене, як виноградна лоза. А потім вона сказала, оскільки вона завтра їде, чи не хочу я оволодіти нею ще раз. Я сказав, що вона обіцяла, що не буде надокучувати, а вона сказала, що не хотіла, але побачивши мене, вона не могла втриматися, і вона поклялася, що це буде востаннє. Зрештою, вона їде геть, і не може мати значення один тільки раз. І весь час вона мене цілувала і гладила моє обличчя. Вона сказала, що ні в чому мене не звинувачує, а вона просто дурна жінка, і чи не міг би я бути добрим до неї? Ну, все йшло так добре, і я відчув таке полегшення, що вона, здавалося, погодилася з ситуацією; я не хотів бути тварюкою. Якби вона залишалася, я б відмовився за будь-яку ціну, але оскільки вона їхала геть, я подумав, що міг би відправити її щасливою.

- Добре, — сказав я, — йдемо нагору.

Це був невеличкий двоповерховий будинок, і спальня та кімната для гостей були на другому поверсі. Останнім часом багато таких збудували навколо Сіднея.

- Ні, — сказала вона. - Уся кімната в безладі.

Вона потягнула мене до дивана. Це був один із тих честерфілдів, і на ньому було багато місця, щоби обійматися.

- Я кохаю вас, я кохаю вас, — продовжувала вона говорити.

Раптом двері відчинилися. Я підскочив, бо там був Хадсон. На хвилину він був так само вражений, як і я. Тоді він закричав на мене, я не знаю, що він кричав, і плигнув. Він вдарив кулаком, але я ухилився від нього; я досить швидкий на ноги, і я трохи займався боксом; а потім він просто кинувся на мене. Ми зчепилися. Він був великим, могутнім хлопцем, більшим за мене, але і я досить сильний. Він намагався мене звалити, але я не збирався дозволити йому це зробити, якщо я міг цьому посприяти. Ми билися по всій кімнаті. Він бив мене, коли міг, а я його у відповідь. Одного разу я вислизнув від нього, але він кинувся на мене, як бик, і я похитнувся. Ми поперекидали стільці та столи. У нас була пекельна бійка. Я знову намагався від нього втекти, але не зміг. Він хотів зробити мені підніжку. Мені не знадобилося багато часу, щоб дізнатися, що він набагато сильніший за мене. Але я був більш активним. На ньому було пальто, а на мені не було нічого, крім білизни. Потім він мене збив з ніг; не знаю, чи я послизнувся, чи він просто змусив мене, але ми переверталися на підлозі, як пара божевільних. Він всівся на мене зверху і почав бити мене по обличчю; тоді я нічого не міг зробити, і я просто намагався захистити його рукою. Раптом я подумав, що він збирається мене вбити. Боже, як я злякався. Я зробив неймовірні зусилля і вислизнув, але він знову був на мені, як спалах блискавки. Я відчув, що я втрачаю сили; він поклав своє коліно на моє горло, і я знав, що задихнуся. Я намагався закричати, але не міг. Я викинув праву руку і раптом відчув, що мені в руку вклали револьвер; клянусь, я не знав, що роблю, все сталося за секунду, я вивернув руку і вистрілив. Він закричав і відсахнувся. Я знову вистрілив. Він сильно застогнав і скотився з мене на підлогу. Я відповз і скочив на ноги.

- Я тремтів, як листочок.

Фред відкинувся на спинку крісла й заплющив очі, так що доктору Сондерсу здалося, що він збирається знепритомніти. Він був білий, як простирадло, і великі краплі поту виступили на його чолі. Він зробив довгий вдих.

- Я був у чомусь на зразок здивування. Я бачив, як Флоррі опустилася на коліна, і хоча ви не повірите, я помітив, що вона обережно ставилася до цього, щоби кров не потрапила на неї. Вона помацала його пульс і опустила його повіки. Вона встала.

- Я вважаю, що все в порядку, - сказала вона. - Він мертвий. - Вона кинула на мене дивний погляд. - Було б не дуже приємно, якби нам довелося його добивати.

Я був вражений жахом. Я вважаю, що я, можливо, там був не в собі, інакше я б не верз нічого такого дурного, як я промовив.

- Я думав, що він у Ньюкаслі, — сказав я.

- Ні, він не поїхав, — сказала вона. - У нього було телефонне повідомлення.

- Яке телефонне повідомлення? — спитав я. Чомусь я не міг зрозуміти, про що вона говорить. - Хто повідомив?

- Ви зрозумієте, вона мало не розсміялася?

- Я повідомила, — сказала вона.

- Для чого? — спитав я. Потім раптом мене осяяло. - Ви ж не хочете сказати, що це було заздалегідь сплановано?

- Не будьте дурним, — сказала вона. - Те, що вам тепер потрібно зробити, це тримати себе в руках. Ви йдете додому і спокійно вечеряєте з родиною. Я йду на кінокартину, як і казала.

- Ви божевільна, — сказав я.

- Ні, не я, — сказала вона. - Я знаю, що роблю. З вами все буде добре, якщо ви зробите те, що я кажу. Ви лише поводьтеся так, ніби нічого не сталося, і залишаєте все мені. Не забувайте, що якщо це вийде назовні, вас повісять.

Я припускаю, що я ледь не вискочив із шкіри, коли вона це сказала, тому що вона засміялася. Боже мій, які нерви в цієї жінки!

- Вам нема чого боятися, — сказала вона. - Я не дозволю їм торкнутися волосини вашої голови. Ви моя власність, і я знаю, як піклуватися про те, що мені належить. Я кохаю вас і хочу вас, і коли все закінчиться і забудеться, ми одружимося. Яким же ви були дурником, коли подумали, що я коли-небудь покину вас.

Клянуся вам, що я відчув, як моя кров замерзла у моїх венах. Я опинився в пастці, і з неї не вилізти. Я втупився на неї і не мав що сказати. Я ніколи не забуду вираз її обличчя. Раптом вона глянула на мою майку. На мені не було нічого, крім неї та трусів.

- О, дивіться, — сказала вона.

Я подивився на себе і побачив, що з одного боку майка просочена кров'ю. Я тільки збирався доторкнутися до плями, не знаю чому, коли вона схопила мою руку.

- Не робіть цього, — сказала вона. - Почекайте хвилинку.

Вона взяла газету і почала нею витирати.

- Нагніть голову, — сказала вона. - Я зніму це.

Я нагнув голову, і вона здерла з мене майку.

- У вас ще десь є кров? — сказала вона. — Як вам пощастило, що ви не вдягнули штани.

Мої труси були в порядку. Я одягнувся так швидко, як міг. Вона взяла майку.

- Я спалю її, і я спалю газету, — сказала вона. - У мене на кухні горить вогонь. Це мій день прання.

Я подивився на Хадсона. Він був мертвий. Мені стало доволі погано від одного погляду на нього. На килимі була велика калюжа крові.

- Ви готові? — спитала вона.

- Так, — сказав я.

Вона вийшла зі мною в коридор і перед тим, як відчинити двері, обняла мене за шию і поцілувала, як ніби хотіла з’їсти мене живцем.

- Мій любий, — сказала вона. - Любий. Любий.

Вона відчинила двері, і я вислизнув. Було дуже темно.

Здавалося, я йшов уві сні. Я йшов досить швидко. Насправді я мав усе, щоб я міг не бігти. Я опустив капелюх якомога нижче, а комір підняв, але я майже нікого не зустрів, і ніхто не міг мене впізнати. Я зробив довгий шлях в обхід, як вона сказала, і відразу сів на трамвай в околиці Честерського проспекту.

Вони якраз збиралися сісти вечеряти, коли я повернувся додому. Ми завжди вечеряли пізно, і я побіг нагору, щоб помити руки. Я подивився на себе в дзеркало, і, знаєте, я був абсолютно здивований, тому що я виглядав так само, як завжди. Але коли я сів і мати спитала: «Втомились, Фреде? Ви виглядаєте дуже блідим», — я став червоним, як індик. Мені не вдалося з'їсти дуже багато. На щастя, мені не довелося розмовляти, ми ніколи не розмовляли, коли були наодинці, і після обіду батько почав читати якісь звіти, а мати дивилася у вечірню газету. Я відчував себе жахливо».

— Півхвилинки, — промовив доктор. - Ви сказали, що раптом відчули в руці револьвер. Я не зовсім зрозумів.

- Флоррі поклала його туди.

- Як вона його отримала?

- Звідки я маю знати? Вона дістала його з кишені Пета, коли він був на мені зверху, або він вже був у неї. Я стріляв лише для самооборони.