Тісний закуток

- Ходімо, юначе. А-Кей щойно пішов потурбуватися про наш сніданок.

Фред розплющив очі, миттєво готовий, нетерплячий у своїй молодості вітати ще один день, але потім, озирнувшись навколо, він згадав, де він був, і все інше. Його обличчя раптом спохмурніло.

- О, розворушись, — нетерпляче сказав лікар. - Іди і вмийся.

Через десять хвилин вони сіли за сніданок, і лікар без здивування помітив, що Фред їв із здоровим апетитом. Він не розмовляв. Доктор Сондерс привітав себе. Після такої тривожної ночі він почував себе не дуже добре. Тоді його роздуми про життя були кислими, і він вважав за краще залишити їх при собі.

Коли вони закінчували, до них підійшов менеджер і звернувся до доктора Сондерса розмовною голландською. Він знав, що лікар не розуміє, але все ж говорив, і його знаки й жести зробили б його зрозумілим, навіть якби його манера, схвильована й засмучена, не робила те, що він говорив, зовсім зрозумілим. Доктор Сондерс знизав плечима. Він зробив вигляд, що не має жодного уявлення про те, про що говорять метис, і невдовзі, в роздратуванні, маленький чоловічок покинув їх.

- Вони з’ясували, – сказав лікар

- Як?

- Не знаю. Гадаю, його прислужник зайшов, щоб принести йому чай.

- Невже немає нікого, хто б міг перекласти?

- Незабаром ми почуємо. Не забувайте, жоден з нас нічого про це не знає.

Вони знову замовкли. Через кілька хвилин повернувся менеджер із голландським чиновником у білій уніформі з латунними гудзиками; він клацнув підборами й назвав незрозуміле ім’я. Він говорив англійською з дуже сильним акцентом.

- Мені прикро повідомити вам, що данський торговець на ім’я Крістессен застрелився.

- Крістессен? — вигукнув лікар. — Той високий чоловік?

Краєм ока він спостерігав за Фредом.

- Він був знайдений його хлопцями годину тому. Я відповідаю за розслідування. Немає сумніву, що йдеться про самогубство. Пан ван Рік, — він вказав на менеджера метиса, — повідомив мені, що він був тут минулої ночі і відвідував вас.

- Це цілком вірно.

- Як довго він залишався?

- Хвилин десять або чверть години.

- Він був тверезий?

- Цілком.

- Сам я ніколи не бачив його п’яним. Чи казав він щось таке, що свідчило б, що він має намір покінчити з собою?

- Ні. Він був досить веселий. Знаєте, я його не дуже добре знав. Я приїхав лише три дні тому і чекаю «Принцесу Джуліану».

- Так, я знаю. Тоді ви не можете дати жодних пояснень трагедії?

- Боюся, що ні.

- Це все, що я хотів знати. Якщо мені буде потрібно щось більше від вас, я дам вам знати. Можливо, ви не проти завітати до мене в контору. - Він глянув на Фреда. — І цей джентльмен нічого не може нам сказати?

— Нічого, — сказав лікар. - Його тут не було. Я грав у карти зі шкіпером вітрильника, який зараз у гавані.

- Я бачив його. Мені шкода бідолашного. Він був дуже тихим і ніколи не турбував. Ви не могли не любити його. Боюся, що це стара історія. Це помилка жити одному в такому місці. У них невеселі думки. Вони тужать за Батьківщиною. Спека вбиває. І ось одного разу вони вже не витримують, і вони просто пускають собі кулю в голову. Я бачив це раніше і не раз. Набагато краще мати маленьку дівчинку, яка б жила з вами, і це майже не впливає на ваші витрати. Що ж, джентльмени, я вам дуже вдячний. Я більше не займатиму вашого часу. Ви ще не були в gesellschaft, я так думаю? Будемо дуже раді вас там бачити. Там ви знайдете всіх найважливіших людей острова з шести чи семи до дев'яти. Це веселе місце. Досить світський центр. Ну, доброго ранку, джентльмени.

Він клацнув підборами, потиснув руку доктору і Фреду й, дещо важко ступаючи, пішов.

28

У цій спекотній країні від смерті людини до її поховання мало пройти небагато часу, але в цьому випадку треба було провести експертизу, і похорон відбувся лише під вечір. У ньому взяли участь кілька голландських друзів Еріка, Фріт і доктор Сондерс, Фред Блейк та капітан Ніколс. Це оказія була шкіперу по душі. Йому вдалося позичити чорний костюм у свого знайомого, якого він завів на острові. Він не дуже пасував, оскільки належав чоловікові і вищому, і товстішому за нього, і шкіпер був змушений підвернути штани та рукави, але на відміну від інших, одягнених у непоказний спосіб, він мав задовільну ознаку поважності. Служіння велося голландською, що капітану Ніколсу здавалося трохи недоречним, бо він не міг брати в ньому участь, але в його манері було багато побожності; а коли все закінчилося, він потис руку лютеранському пастору та двом чи трьом присутнім голландським чиновникам, наче вони надали йому особисту послугу, так що вони на мить подумали, що він, мабуть, близький родич померлого. Фред плакав.

Четверо британців поверталися разом. Вони прийшли в гавань.

- Якщо ви, джентльмени, підніметесь на борт «Фентона», – сказав капітан, – я відкрию для вас пляшку портвейну. Я випадково побачив це в магазині сьогодні вранці, і я завжди вважаю, що після похорону пляшка портвейну — найкраща річ. Я маю на увазі, що це не як пиво та віскі. У портвейні є щось серйозне.

- Я ніколи не думав про це раніше, — сказав Фріт, — але я цілком розумію, що ви маєте на увазі.

— Я не піду, — сказав Фред. - У мене поганий настрій. Чи можу я піти разом з вами, докторе?

- Якщо хочете.

- У нас у всіх поганий настрій , — сказав капітан Ніколс. - Тому я пропоную розпити пляшку портвейну. Це не покращить поганий настрій. Ніяким чином. Це погіршить ситуацію, принаймні, це мій досвід, але це означає, що ви можете насолодитися цим, якщо ви будете слідувати за мною, ви отримаєте з цього щось, і це не марно.

- Йдіть до біса, — сказав Фред.

- Ходімо, Фріте. Якщо ви та людина, за яку я вас приймаю, ми з вами можемо випити пляшку портвейну, не напружуючись.

- Ми живемо в часи виродження, — сказав Фріт. - Чоловіки з двома пляшками, чоловіки з трьома пляшками, вони вимерли, як і додо.

- Австралійський птах, - повідомив капітан Ніколс.

- Якщо двоє дорослих чоловіків не зможуть випити поміж собою одну пляшку портвейну, я втрачу надію на людський рід. Вавилон упав, упав.

— Саме так, — відповів капітан Ніколс.

Вони сіли в шлюпку, і чорношкірий відвіз їх до «Фентона». Лікар і Фред повільно пішли далі. Прибувши до готелю, вони зайшли всередину.

— Ходімо до вашої кімнати, — сказав Фред.

Лікар налив собі віскі з содовою і дав таке ж Фреду.

— Ми відпливаємо на світанку, — сказав хлопець.

- Ви? Ви бачили Луїзу?

- Ні.

- І не збираєтеся?

- Ні.

Доктор Сондерс знизав плечима. Це була не його справа. Якийсь час вони мовчки пили й курили.

- Я так багато розповів вам, — нарешті сказав хлопець, — я можу розповісти вам і залишок.

- Мені не цікаво.

- Я страшенно хотів комусь розказати. Іноді я ледве міг стриматися, щоб не розповісти Ніколсу. Слава Богу, я не був таким дурнем. Для нього була б чудова можливість для шантажу.

- Він не та людина, якій я б вирішив довірити таємницю.

Фред трохи глузливо хихикнув.

- Це була не моя вина, насправді. Це була просто огидна невдача. Це є прокляттям, що ваше життя повинно бути зруйноване таким нещасним випадком. Це так до біса несправедливо. Мої рідні знаходяться в дуже хорошому становищі. Я працював в одній з найкращих фірм Сіднея. Зрештою, мій старий збирався купити мені партнерство. Він має великий вплив, і він міг би підкидувати мені вигідні угоди. Я міг би заробити багато грошей, і рано чи пізно, звісно, ​​я мав би одружитися й завести сім'ю. Я думаю, що я мав піти в політику, як і батько. Якщо у когось і був шанс, так у мене. А тепер погляньте на мене. Ні дому, ні імені, ні перспектив, пара сотень фунтів в моєму поясі і все, що старий послав в Батавію. Жодного друга на світі.

- У вас є молодість. Ви маєте певну освіту. І ви непогано виглядаєте.

- Це те, що змушує мене сміятися. Якби я мав косоокість чи горб на спині, я був би в порядку. Я б зараз був у Сіднеї. Ви не красень, докторе.