Тісний закуток

Він зневажливо посміхнувся, як чоловік, якому було адресовано екстравагантний комплімент.

— Ах, ось Луїза, — сказав він. - Здається, вечеря майже готова.

Доктор Сондерс обернувся, щоб поглянути на неї. Вона була одягнена в саронг із зеленого шовку, в який був вплетений витончений візерунок золотою ниткою. Він мав глянсувату та сяючу яскравість. Він був яванський, такий, який носили дами з гарему султана в Джокйокарті під час державних заходів. Він облягав її струнке тіло, як оболонка, щільно обтягуючи молоді соски і щільно обтягуючи вузькі стегна. Її груди і ноги були голі. Вона обула зелені туфлі на високих підборах, і вони додавали їй граціозного зросту. Її попелясто-білокуре волосся було укладено високо на голові, але дуже просто, а м'який блиск зелено-золотого саронгу підкреслював його дивовижну чистоту. Від її краси перехопило подих. Саронг зберігався з запашними есенціями або вона сама надушила; коли вона приєдналася до них, вони помітили слабкий і невідомий парфум. Він був томний і примарний, і було приємно припустити, що його зробили за секретним рецептом у палаці одного з раджів островів.

- Що означає цей вишуканий одяг? — спитав Фріт з усмішкою в блідих очах і похитуючи довгим зубом.

- Ерік подарував мені цей саронг днями. Я подумала, що це буде хороша можливість надіти його.

Вона обдарувала данця доброзичливою легкою посмішкою, яка знову подякувала йому.

- Він давній, - сказав Фріт. - Мабуть, це коштувало вам чималенького статку, Крістессен. Ви зіпсуєте дитину.

- Я отримав його за безнадійний борг. Я не міг встояти перед ним. Я знаю, що Луїзі подобається зелений.

Слуга-малаєць приніс велику чашу супу і поставив її на стіл.

- Ви візьмете доктора Сондерса праворуч від себе, Луїза, а капітана Ніколса зліва? - сказав Фріт з деякою величавістю.

- Навіщо вона буде сидіти між цими двома старими? - раптово захихикав древній Свен. - Нехай вона сяде між Еріком і юнаком.

- Я не бачу причин не відповідати звичаям пристойного суспільства, - сказав Фріт з великою гідністю.

- Хочете покрасуватися?

- Тоді, може бути, ви сядете поруч зі мною, докторе? - сказав Фріт, не звертаючи на це уваги. - І, можливо, капітан Ніколс не буде заперечувати сісти зліва від мене.

Старий Свен забавно швидким плазуванням зайняв те, що, очевидно, було його звичним місцем. Фріт розливав суп по тарілках.

- На мій погляд, вони пара пройдисвітів, - сказав маленький старик, переводячи гострий погляд з доктора на Ніколса. - Звідки ви їх вивудили, Еріку?

- Ви напилися, містер Свен, - сказав Фріт, з серйозним виглядом простягаючи йому тарілку супу, щоб передати по столу.

- Я не хотів вас образити, - сказав містер Свен.

- І не образили, - люб'язно відповів капітан Ніколс. - Я б вважав за краще, щоб хтось сказав, що я схожий на пройдисвіта, ніж на дурня. І я впевнений, що доктор скаже те ж саме, що і я. Що має на увазі хлопець, коли каже, що ви пройдисвіт? Ну що ж, він має на увазі, що ви розумніший за нього, ось і все; я запитую вас, я маю рацію чи ні?

- Я впізнаю пройду, коли бачу його, - сказав старий Свен. - Я занадто багатьох знав у свій час, щоб не впізнавати. Часом я сам був трохи пройдою.

Він трохи хихикнув.

- А хто цього не робив? - сказав капітан Ніколс, витираючи рот, тому що він їв суп дещо неакуратно. - Я завжди кажу, що ви повинні приймати світ таким, яким ви його бачите. Компроміс, ось у чому справа. Запитайте будь-кого, і вони скажуть вам, що зробило Британську імперію такою, якою вона є, - це компроміс.

Спритним рухом нижньої губи Фріт висмоктав залишки супу зі своїх маленьких сивих вусиків.

- Мені здається, це питання темпераменту. Мене ніколи не приваблював компроміс. Я мав інших риб, щоби жарити.

- Б’юся об заклад, що хтось інший вловив їх для вас, — сказав старий Свен з легким посміхом старечих веселощів. - Ледащо, ось хто ви, Джордже. У свій час мали дюжину робіт і ніколи не втримали жодної з них.

Фріт поблажливо посміхнувся доктору Сондерсу. У цьому було сказано так ясно, наче він сказав, що було дуже абсурдно висунути такі звинувачення людині, яка двадцять років надзвичайно вивчала метафізичну думку індусів і в якій, ймовірно, перебував дух знаменитого португальського поета.

- Моє життя було подорожжю у пошуках істини, а з істиною не може бути компромісу. Європейці запитують, яка користь від істини, але для мислителів Індії вона не засіб, а мета. Істина є метою життя. Багато років тому я іноді палко прагнув життя, яке залишив позаду. Я спускався до голландського клубу й дивився ілюстровані газети, і коли бачив фотографії Лондона, у мене боліло серце. Але тепер я знаю, що тільки відлюдник насолоджується цивілізацією міст сповна. Нарешті я дізнався, що саме ми, вигнанці з життя, отримуємо від нього найбільшу цінність. Бо шлях пізнання є істинним шляхом, і цей шлях проходить крізь кожні двері.

Але в цю мить перед ним поставили три курки, худорляві, бліді, несмачні курки Сходу. Він підвівся зі стільця й схопив роздільний ніж.

- Ах, обов’язки та церемонії господаря, — сказав він весело.

Старий Свен сидів мовчки, згорбившись на стільці, як маленький гном. Він жадібно їв свій суп. Раптом своїм тонким надтріснутим голосом він почав говорити:

- Я провів сім років у Новій Гвінеї, я був там. Я говорив на всіх мовах, на яких говорили в Новій Гвінеї. Ви вирушаєте в Порт-Морзбі і питаєте їх про Джека Свена. Вони пам'ятають мене. Я був першою білою людиною, яка коли-небудь перетинала острів. Мортон зробив це потім, беззбройний, з тростиною, але він мав з собою свого поліцейського. Я ж зробив це сам. Всі думали, що я помер, і коли я увійшов до міста, вони подумали, що я привид. Ми стріляли в райських птахів, ми з моїм приятелем, він був новозеландцем, там був керуючим банком і потрапив в якусь халепу, у нас був власний катер, і ми пливли уздовж узбережжя з Мерауке. Здобули багато птахів. Тоді вони коштували купу грошей. Ми були дуже доброзичливі з тубільцями, час від часу пригощали їх випивкою і плиткою тютюну. Одного разу я був на полюванні один і повертався до катера, я просто збирався крикнути своєму приятелеві, щоб він забрав мене на шлюпці, коли я бачу деяких тубільців на ньому. Ми ніколи не дозволяли їм підніматися на борт, і я подумав, що щось сталося. Тому я просто сховався і стояв там, дивлячись. Мені зовсім не сподобалося, як це виглядало. Я прокрався дуже тихо і побачив човен, витягнутий на берег. Я думав, що мій приятель зійшов на берег, а деякі з цих тубільців поплили до катера. Я думав, що задам їм прочухану. А потім я на щось натрапив. Боже мій, це дійсно злякало мене. Ви знаєте, що це було? Це було тіло мого приятеля з відрізаною головою і масою крові з ран на спині. Я не став чекати, щоб побачити більше. Я знав, що зі мною буде теж саме, якщо вони зловлять мене. Вони чекали мене на катері, ось що вони робили. Я повинен був забиратися геть, і я повинен був забиратися геть до біса швидко. Незвичайний час у мене був, коли перетинав острів. Про те, що сталося зі мною, ви могли б написати книгу. Один старий, він був вождем великого села, я йому дуже сподобався, він хотів усиновити мене і дати мені пару дружин, сказав, що я буду вождем після нього. В молодості у мене були спритні руки, я був моряком і все таке. Я багато знав. Нема такого, чого б я не міг зробити. Я пробув там три місяці. Якби я не був молодим дурнем, я б залишився назавжди. Могутнім вождем він був. Я міг би бути королем, міг би. Король Канібальських Островів.

Він закінчив хихиканням його високим голосом і знову затихнув; але це була дивна тиша, бо він, здавалося, помічав усе, що відбувалося навколо, але жив власним життям окремо. Раптовий спалах спогадів, який не мав жодного зв’язку з тим, що було сказано, мав свого роду автоматичний ефект, наче машина, керована невидимим годинником, через проміжки часу загадковим способом вистрілювала потік скоромовок. Доктор Сондерс же був спантеличений Фрітом. Те, що він говорив, іноді викликало зацікавленість; доктор, справді, іноді був вражений; і все ж його манера та зовнішність спонукали слухати його насторожено. Він здавався щирим, в його поведінці було навіть благородство, але було в ньому щось таке, що приводило доктора в замішання. Було дивно, що ці дві людини, старий Свен і Фріт, людина дії і людина, яка присвятила своє життя роздумуванням, опинилися там, разом, на цьому самотньому острові. Виглядало так, що врешті-решт все закінчиться приблизно однаково. Кінець усіх небезпек авантюриста, як і кінець високих думок філософа, стане затишною пристойністю.