Тісний закуток

- Ви знаєте, що це таке, - сказав австралієць, - ви не можете найняти нирця за просто так жодного японця, а вони єдині, кого варто мати. Зараз на Арусі немає жодного безробітного, і якщо я втрачу цього хлопця, це зруйнує мої плани дощенту. Я маю на увазі, що мені доведеться пройти весь шлях до Йокогами, і тоді існує можливість, що мені доведеться пробовтатися там місяць, перш ніж я отримаю того, кого хочу.

Нирець лежав на однім з нижніх ліжок в кубрику екіпажу. Повітря було смердючим, а спека жахливою. Двоє чорних хлопців спали, і один з них, лежачи на спині, дихав із хрипом. Третій, сидячи навпочіпки на підлозі поруч з хворим, дивився на нього безглуздими очима. Штормовий ліхтар, що звисав з балки, давав тьмяне світло. Нирець був у стані крайнього знесилення. Він був у свідомості, але коли доктор підійшов до нього, вираз вугільно-чорних східних очей не змінився. Можна було подумати, що вони вже дивляться у вічність і не можуть відволікатися на скороминущий об'єкт. Доктор Сондерс помацав його пульс і поклав руку на вологий лоб. Він зробив йому підшкірну ін'єкцію. Він стояв біля краю ліжка і задумливо дивився на лежаче тіло.

- Давайте піднімемося наверх і подихаємо свіжим повітрям, - сказав він нарешті. - Скажіть цій людині, щоб він прибув і сказав нам, чи є якісь зміни.

- Він вже все? - запитав австралієць, коли вони піднялися на палубу.

- Схоже на те.

- Боже, мені дійсно не щастить.

Доктор посміхнувся. Австралієць попросив його посидіти. Ніч була тиха, як смерть. У спокійній воді зірки зі своїх величезних відстаней дивилися на самих себе. Двоє чоловіків мовчали. Деякі кажуть, що якщо ви вірите в щось з достатньою силою, це стає правдою. Для цього японця, що лежав там, безболісно вмирав там, це був не кінець, а перевертання сторінки; він знав, так само точно, як знав, що сонце зійде через кілька годин, що він всього лише плавно переходив від одного життя до іншого. Карма, діянь цієї, як і всіх інших життів, які він прожив, будуть якимось чином продовжені; і, можливо, в його знемозі єдиною емоцією, яка у нього залишалася, була цікавість, могло бути занепокоєння або здивування, дізнатися, в якому стані він відродиться. Доктор Сондерс задрімав. Його розбудила рука чорношкірого на його плечі.

- Ходімо швидше.

Починався світанок. День ще не настав, але світло зірок вичерпалось, і небо стало примарним. Він спустився вниз. Нирець швидко слабшав. Його очі все ще були відкриті, але пульс був непомітний, а тіло мало холодність смерті. Несподівано пролунав короткий хрип, неголосний, але осудливий і примирливий, як манери японців, і він помер. Двоє сплячих прокинулися, і один сидів на краю свого ліжка, звісивши чорні голі ноги, в той час як інший, як ніби хотів відгородитися від того, що відбувалося так близько, сидів навпочіпки на підлозі спиною до вмираючого, обхопивши свою голову руками.

Коли доктор повернувся на палубу і повідомив про це капітана, той знизав плечима.

- У цих японців немає фізичних даних, - сказав він.

Світанок вже пробирався над водою, і перші промені сонця пофарбували її нерухомість прохолодними і ніжними кольорами.

- Ну що ж, я буду повертатися на «Фентон», - сказав доктор. - Я знаю, що капітан хоче відплисти незабаром після світанку.

- Вам краще поснідати перш ніж ви підете. Ви, мабуть, неабияк зголодніли.

- Добре, я б не відмовився від чашки чаю.

- Ось що я вам скажу, у мене є яйця, я тримав їх для японця, але зараз вони йому не знадобляться, давайте з'їмо яєчню з беконом.

Він крикнув кухарю.

- Я просто полюбляю тарілку яєчні з беконом, - сказав він, потираючи руки. - Вони повинні бути ще досить свіжими.

Невдовзі кухар приніс їх, палюче гарячі, з чаєм і печивом.

- Боже, як вони добре пахнуть, – сказав австралієць. - Забавна річ, знаєте, я ніколи не втомлююся від бекону та яєць. Коли я вдома, я маю їх щодня. Іноді моя дружина дає мені щось інше для різноманітності, але немає нічого, що б мені так сильно подобалося.

Але коли чорношкірий відвозив доктора Сондерса назад на «Фентон», його вразила думка, що смерть була ще більш забавнішою річчю, навіть більш ніж те, що капітан шхуни полюбляв на сніданок яєчню з беконом. Пласке море сяяло, як полірована сталь. Його кольори були блідими й ніжними, як кольори в будуарі маркізи вісімнадцятого століття. Лікарю здалося дуже дивним, що люди мають помирати. Було щось абсурдне в думці, що цей ловець перлів, спадкоємець незліченних поколінь, результат складного процесу еволюції, який тривав від часу утворення планети, тут і зараз, через низку випадковостей, які спантеличили уяву, повинен бути доведений до смерті на цьому загубленому і безлюдному місці.

Капітан Ніколс голився, коли лікар досяг борта, і подав йому руку, щоб допомогти піднятися на судно.

- Ну, які новини?

- О, він мертвий.

- Я так і думав. Що зроблено, щоб його поховати?

- Я не знаю, я не питав. Я думаю, вони просто викинуть його за борт.

- Як собаку?

- Чому ні?

Шкіпер виявив ознаки збудження, що чимало здивувало доктора Сондерса.

- Це зовсім не годиться. Тільки не на британському судні. Він повинен бути похований належним чином. Я маю на увазі, він повинен мати належне відспівування і все таке.

- Він був буддистом або синтоїстом або ще щось, ви ж знаєте.

- Я нічого не можу з цим вдіяти. Я на морі ще з дитинства, більше тридцяти років, і коли хлопець помирає на британському кораблі, у нього повинні бути британські похорони. Смерть зрівнює всіх людей, док, ви повинні це знати, і в такий час, як зараз, ми не можемо звинувачувати хлопця в тому, що він японець, або негр, або даго, або ще хтось. Ей, хлопці, спускайте човен та жвавіше. Я сам поїду на шхуну. Коли я побачив, що ви не повернулися за весь цей час, я сказав собі, що це повинно було статися. Ось чому я голився, коли ви прибули.

- Що ви збираєтеся робити?

- Я збираюся поговорити зі шкіпером он тієї шхуни. Ми повинні вчинити правильно. Надати тому японцю проводи з шиком. Я завжди підкреслював це на кожному судні, яким командував. Справляє рідкісно гарне враження на екіпаж. Тоді вони знають, чого очікувати, якщо з ними щось трапиться.

Шлюпка була спущена, і шкіпер поплив геть. Фред Блейк вийшов на корму. З його скуйовдженим волоссям, чистою шкірою і блакитними очима, весняним сяйвом він був схожий на молодого Вакха з венеціанської картини. Доктор, втомлений після недоспаної ночі, на мить позаздрив його зухвалій молодості.

- Як пацієнт, лікарю?

- Помер.

- Деяким хлопцям завжди щастить, чи не так?

Доктор Сондерс кинув на нього гострий погляд, але нічого не сказав.

Невдовзі вони побачили шлюпку, що повертається від шхуни, але без капітана Ніколса. Матрос на ім'я Утан добре говорив англійською. Він привіз їм повідомлення, що вони всі повинні були переїхати.

- Якого дідька? - запитав Блейк.

- Ходімо, - сказав доктор.

Двоє білих чоловіків перелізли через борт разом з двома членами екіпажу, що залишалися.

- Капітан, сказав всі. Китайський хлопчик теж.

- Плигай, А-Кей, — сказав лікар своєму слузі, який сидів на палубі, безтурботно пришиваючи гудзик на штани.

А-Кей відклав свою роботу і зі своєю привітною маленькою посмішкою легко спустився в шлюпку. Вони погребли до шхуни. Коли вони піднялися наверх по мотузяній драбині, то побачили, що на них чекають капітан Ніколс і австралієць.

- Капітан Аткінсон погоджується зі мною, що з цим бідолашним японцем маємо вчинити правильно, — сказав Ніколс, — і оскільки він не має такого досвіду, як я, він попросив мене провести церемонію належним чином.

- Правильно, - сказав австралієць.

- Це не моє місце, я це знаю. Коли ви помираєте на морі, капітан повинен читати службу, але він випадково не має на борту молитовника, і він знає, що робити, анітрохи не більше ніж канарейка з ромштексом. Я правий, капітане?

Австралієць поважно кивнув.

- Але я думав, що ви баптист, — сказав доктор.