Факир

Минав час. Рана все б╕льше кровоточила й бол╕ла. Я, як м╕г, затискав ╖╖ рукою... Нев╕домо, ск╕льки б ще пролежав, остер╕гаючись нового... Можливо, сконав би в╕д утрати кров╕. Та нагодився Андреас. Роз╕гнав мо╖ страхи, знайшовши прив'язаний п╕столет. Я наказав лишити все як ╓. Спод╕ваюся, це вам допоможе.

М╕стер Казандзак╕с замовк. Оце й уся "казочка". Але за мить напружився й додав:

- Це Бр╕ссон. - Б╕ль заважав, але порть╓ стерп╕в. Лише скривився. - Т╕льки в╕н. Б╕льше н╕кому. Ех, шкода, що в мене рука... Я б його роз╕рвав! Та н╕чого... На неб╕ все бачать. Поквита╓мось... Заарештуйте його, джентльмени. Бо в╕н, не доведи Господи, ще щось уко╖ть. Не зап╕зн╕ться. Дуже вас прошу.

Казандзак╕с розс╕ював таку переконан╕сть, що мимовол╕ й справд╕ хот╕лося встати й поб╕гти арештувати Бр╕ссона. Але "детективи" не б╕гли. Керував тверезий розум. Шеф. Директор. Бос. А емоц╕╖ на бек-вокал╕.

Лисиця зв╕вся ╕, ставлячи ст╕льця на м╕сце, сказав:

- Гаразд. Видужуйте.

Казандзак╕с кивнув.

Тейлор теж п╕дв╕вся.

Попрощавшись, рушили.

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 11 год. 18 хв.

Ще одна НП... "Надзвичайна под╕я". "Над-звичайна". ╥х за ц╕ майже три доби, на жаль, не бракувало ╕ могло вистачити на к╕лька чи╖хось житт╕в. Спок╕йних. Несп╕шних. ╤ - с╕рих. Як у бухгалтера задрипаного л╕спромгоспу.

Дорогою "прихопили" Андреаса. Той показав фатальне м╕сце.

Коли сад╕вник п╕шов, розпочали.

Праворуч в╕д головно╖ але╖, якщо йти в╕д панс╕онату, до одного з дерев прив'язано п╕столета. З глушником.

- HARDBALLER, AMT, AUTOMATIC, CALIBER 45, - прочитав Лисиця на блискучому метал╕, зблизька роздивляючись зброю. - Гм... - Усм╕хнувся. - Красунчик...

- Ну, ви да╓те! - обурився Тейлор. - Ваш "красунчик" м╕г легко в╕дправити Казандзак╕са сл╕дом за Лукасом. Назавжди. ╤ це не см╕шно!

- Н╕, - мовив Богдан, наче поетового "на╖зду" й не було, - ви т╕льки погляньте. Це ж просто шедевр. Як╕ досконал╕ л╕н╕╖, який дизайн. Сюди вкладено душу. Душу майстра.

- Ага, - ╓хидно закивав Марк, - щоб ╕нш╕ в╕ддавали Богу душу.

- Не розум╕╓теся ви на естетиц╕, - п╕дморгнув Лисиця. - Подив╕ться лише.

Тейлор теж наблизився. Справд╕. Чолов╕ча ╕грашка мала ╕деальну форму. Продуманий дизайн. Виразн╕ виступи на рукоятц╕. ╤ - випром╕нювала магнетизм. Хот╕лося ╖╖ взяти ╕... Одведи, сохрани й заступи! Поет ледь не перехрестився. Свят-свят-свят!

- Та ну вас...Тьху!

В╕н в╕дхилився й злостиво плюнув. Для над╕йност╕ - через л╕ве плече. Правда - лише раз...

А Лисиця продовжив.

В╕д спускового гачка тяглася ледь видима м╕цна волос╕нь, прилаштована так, що коли але╓ю хтось рухався й зач╕пав ╖╖, п╕столет стр╕ляв.

Неподал╕к у трав╕ знайшли г╕льзу. А б╕льше - н╕яких сл╕д╕в. Усе ч╕тко. Профес╕йно. ╤ - просто. В╕р-ту-оз!

Ще раз оглядаючи самостр╕л, Тейлор запропонував експеримент. Стати на м╕сце жертви. Богдан погодився, хоч бажання особливого й не мав. Коли опинився там, де м╕стер Казандзак╕с отримав кулю, Тейлор приц╕лився. Лисиця почувався не дуже затишно (ще б пак!), але що вд╕╓ш? Без вар╕ант╕в.

- Гаразд, досить, - гукнув Марк ╕ почав в╕дв'язувати зброю. Богдан т╕льки й чекав на те. ╤ п╕дтюпцем поб╕г до приятеля.

Тейлор д╕став магазин - порожньо. Усе лог╕чно. Лише один постр╕л.

- Що я можу сказати... - провадив поет. - Оц╕╓ю штукою Казандзак╕са вбивати не збирались.

- Ви впевнений? - з дитячою ц╕кав╕стю запитав Богдан.

- Так, - категорично в╕др╕зав поет. - Див╕ться: з "Великим Зм╕╓м" ви приблизно одного зросту. Приц╕лившись, я побачив, що шлях кул╕ проляга╓ ледь вище вашого плеча, ну, в крайньому раз╕ - легенько зач╕па╓ його. Казандзак╕са ж серйозно поранено. Злочинець прорахувався або схибив, коли закр╕плював зброю.

- Може бути, - промовив Богдан. - Роблено все ж на око. Прилади за собою навряд чи возить. Та й хтось обов'язково побачить, коли довго вовтузишся. Хоч м╕сце й в╕ддалене. Чи... Стривайте-стривайте, Казандзак╕с ходить у легких туфлях на низьк╕й п╕дошв╕, а б╕га╓ в крос╕вках. Я ╖х щойно бачив. Там п╕дошва значно вища. Так-так. Тому поранення й вийшло серйозн╕шим.

- Чудово, - зрад╕в поет. - Це ще б╕льше п╕дтверджу╓, що Казандзак╕са вбивати не збиралися. Нац╕лилися б значно нижче та л╕в╕ше ╕ - н╕яких шанс╕в. Ф╕н╕та...

- Якщо все так, замах мав ╕ншу мету. Т╕льки яку?

Тейлор неквапно заховав зброю до кишен╕. Пот╕м в╕дпов╕в:

- Може, хтось (не виключено, що й м╕стер Бр╕ссон) просто захот╕в п╕длякати Казандзак╕са. ╤ цим насолити. Та й причини ╓. Або ж справжн╕й злочинець (а хто це - ми, може, нав╕ть ╕ не припуска╓мо) хоче ТАК завести нас на ман╕вц╕. Щоб збити з правильного шляху. Й заплутати сл╕ди. Пам'ята╓мо, що в╕н узяв час. До появи зв'язку з материком.

- А якщо все ж таки хот╕ли вбити? - Богдан почухав "думалку". Але швидкого результату це не дало. - ╤ не вийшло. Що тод╕?

- Захочуть ви-и-и-правитися. - Останн╓ слово Тейлор вимовив пов╕льно. Щоб зробити його "ключовим". - ╤, мабуть, якнайшвидше. Убивцю п╕дганятиме час. Та-а-ак... Чека╓мо нових под╕й. ╤ навряд чи при╓мних.

- Казандзак╕са треба охороняти, - напружився Богдан. - Доручимо це Феодоросов╕ й Андреасу. Нехай чергують. Феодорос, до реч╕, щось не дуже посп╕ша╓ з ремонтом. Вам не зда╓ться?

- Не знаю, - покрутив головою Марк. - З тими баками одним махом не впора╓шся. Та й небезпечно це. Упореш дурницю - ╕ можеш перемогти в рос╕йськ╕й рулетц╕. Там спец╕альна технолог╕я.

- А що коли вбивця - Феодорос? - Лисиця, схоже, не дуже в╕рив сво╖м словам. Але "протестувати" ╖х на приятелев╕ - чом би й н╕? - Сам з╕псував баки. Сам не посп╕ша╓ ремонтувати. Тягне час. Вич╕ку╓. Усе за планом. Його планом.

- Убивцею може бути хто завгодно. - Поет хитро подивився на Богдана. - ╤ нав╕ть я. Чи мен╕ ви дов╕ря╓те?

Лисицю закинули в човна. Посеред р╕чки. З╕ стр╕мкою теч╕╓ю та без весел. ╤ кричати "рятуйте" заборонили... А й справд╕?.. Що Богдан про Марка зна╓? Знайом╕ лише к╕лька дн╕в. Ого-го!.. Та н╕. Це вже тягне на окреме л╕жко в психл╕карн╕. ╤ щиру дружбу з Наполеоном, Кал╕гулою та "дорогим" Леон╕дом ╤лл╕чем...

- Жартувати ви вм╕╓те непогано, - усм╕хнувся Богдан. - Я пом╕тив. Але зараз - усе серйозно. Кожен з нас п╕д приц╕лом. ╤ вбивця зупинятися, схоже, не збира╓ться. Так що пожарту╓мо ╕ншим разом. Гадаю, в╕н буде. Обов'язково.

- Зв╕сно, - погодився Марк. ╤ншо╖ думки в╕н не допускав. - А я й дал╕ думаю про Казандзак╕са. Нав╕що його вбивати?

- Той, хто хот╕в це зробити, точно зна╓ в╕дпов╕дь. Але навряд чи скаже. Принаймн╕ поки. - Лисиця говорив серйозно. Та зараз точно не до жарт╕в.

- Н╕, справд╕, - не заспокоювався поет. - Якщо ╕з Лукасом хоч трошки щось ясно, то куля в Казандзак╕са... Не можу збагнути, нав╕що?

- Бо нема╓ зач╕пок. Точн╕ше, ми ╖х не бачимо. Дивимося або не туди, або туди, але не так. Проблема.

- Так, проблема. Але ж ми не здамося? - п╕дморгнув поет.

- Здаватися - "не м╕й проф╕ль", - наблизився до його обличчя Богдан.

- Не м╕й теж, - так само впевнено в╕дпов╕в Тейлор.

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 11 год. 49 хв.

Рушили до панс╕онату. Йшли непосп╕хом. Кожен думав про сво╓. Хоча те "сво╓" неодм╕нно перестрибувало у "сп╕льне". Таке воно пустотливе. Непосидюче. ╤ прудке.

Богдан зупинився ╕ сказав:

- А що, коли Казандзак╕с усе вдало з╕м╕тував. Б╕дний та нещасний лежить ╕ стогне, переводячи стр╕лки на Альбера. Ми в╕римо в це, а Казандзак╕с тим часом святку╓ перемогу. П╕дозру в╕д себе в╕дв╕в. Рану його ми не бачили? Не бачили. А пов╕рили забинтованому плечу та Казандзак╕сов╕й розпов╕д╕. ╤нших факт╕в нема╓.