Факир

- Його тут нема╓?

- Н╕. Наче не бачила... Точно н╕... Уп╕знала б.

- А п╕сля того, побиття Ем╕ля, ви з ним порвали?

- Так. Я ж пооб╕цяла.

- А Лукас?

- Що Лукас?

- Ну, ви ╕ Лукас?

- Про що це ви?

Кр╕ст╕н почала напружуватися. Ще трохи - ╕ вона стане в ст╕йку. Ну а вже пот╕м... Д╕зна╓теся, що таке чорний пояс ╕з тхеквондо. Четвертий дан...

- Склалося таке враження, - почав говорити м'як╕ше Тейлор, - що м╕ж вами й Лукасом ╕скра проскочила...

- Ви наче ж не електрик?

Кр╕ст╕н в╕дхилилася й розпрямилася. Напружен╕сть т╕ла наче й минула, зате в ст╕йку став розум. А це ще страшн╕ше.

- Так, - погодився "Теодорак╕с". - Не електрик. Сл╕дчий.

- А так мен╕ голову задурили. Поет... Вибачте, що сплутала. Надзвичайна схож╕сть.

- Ви теж вибачте, що... дав автограф за ╕ншу людину. - Каяття Тейлор з╕грав непогано. Майже четв╕рка. - П╕ддався. Зна╓те, як хочеться хоч на мить побути з╕ркою. Марнославство. Один з восьми гр╕шних помисл╕в. Його пот╕м у католицизм╕ об'╓днали з гординею. ╤ тепер ма╓мо с╕м смертних гр╕х╕в... Я ж людина.

- З електрика в богослови? - насм╕шкувато вколола Кр╕ст╕н. - Чи на юрфац╕ вивчають ╕ електротехн╕ку, й теолог╕ю?

- Житт╓вий ун╕верситет компенсу╓ будь-як╕ прогалини. ╤ не т╕льки юрфаку.

Кр╕ст╕н незворушо свердлила Тейлора очима. В╕дбувалося нове перетворення. Знову на богиню. Але, видавалося, що злу.

- Та все ж таки, - починав новий наступ "Теодорак╕с". - Ви ╕ Лукас. Як це краще сказати... Е-е-е-е... М╕ж вами... ну...

- Н╕, ви в душ╕ все таки поет, - бол╕сно усм╕хнулась Кр╕ст╕н. - ╤ на всяк╕ вигадки мастак.

- Це вигадка?

- Чисто╖ води... Хочете щиру правду?

Це питання повалило обох на землю. Нарешт╕! Правда! Сталося! Слава Богу!

- Зв╕сно.

Зовн╕ Тейлор залишався спок╕йним ╕ нав╕ть байдужим, проте подумки хот╕в перетворитися на вухо - велике та "всечуйне". ╤ щоб з Лисицею в╕дбулося те ж саме.

- Ус╕ проблеми нашого св╕ту в╕д чолов╕к╕в. - Голос дзвен╕в холодом, в╕длунював металом. Суц╕льна холоднеча. Здавалося, й сама ж╕нка теж виготовлена з не╖. - Це ж вони попридумували реч╕ навколо нас, пол╕тичн╕ устро╖, дурнуват╕ ╕гри. Один футбол т╕льки чого вартий. ╤ примушують дивитися на св╕т сво╖ми очима. Або кр╕зь окуляри чи контактн╕ л╕нзи. Як╕ теж придумали вони. Сво╖м куценьким розумом. Дали б волю ж╕нкам, усе було б на порядок кращим. Якщо не б╕льше. Це ж ╖хня хвороблива фантаз╕я одразу додуму╓, коли симпатичн╕ ж╕нка й чолов╕к просто мило побес╕дували й посм╕хнулися одне одному. Не б╕льше. Але ж н╕. Вони "продовжують тему". Г╕рше базарних баб.

Кр╕ст╕н так скривилася, що здавалося, н╕би вона зараз плюне, брудно вила╓ться й замовить чвертку самогону. З собою.

Над╕я луснула. ╥╖ численн╕ скалки почали в╕дколюватися й падати на землю. Спочатку несм╕ливо, по одному, а пот╕м усе част╕ше. ╤ пад╕ння стало зливою. А пот╕м - ╕ завалилася решта. ╤ одержали - аж н╕чого! Маячню. Не варту й шеляга ламаного. Нав╕ть половинки половини.

- Оце й уся правда?

Тейлор випустив на волю одну ш╕стдесят четверту розчарування. Решта ридала всередин╕. Лисициному пощастило менше. Його нав╕ть на волю не випускали. Нав╕ть частинки.

- Уся. - Кр╕ст╕н н╕би зробила в╕дкриття. ╤ зараз чекала на прем╕ю. Ось т╕льки оргком╕тет "п╕дшуршить" - ╕ п╕д туш церемон╕йно в╕дсипле. - А вам мало? Та це ж "гальмо для людства". За це треба вищу м╕ру покарання застосовувати.

- До вс╕х? - не втримався Лисиця.

Кр╕ст╕н повернулася й спок╕йно мовила:

- К╕лькох, доб╕рних, залишити. На нас╕ння. Але посадити на ланцюг. Як пс╕в. Пер╕одично давати ╖сти. Але нечасто. Щоб не жир╕ли. Та й нехай гавкають. Про права людини й р╕вн╕сть. Все одно н╕хто не слухатиме. Ця ╓ресь кошту╓ недорого. Пенс у базарний день. Та й треба ╖╖ небагато. Дво╓ з половиною в╕дер.

- Боюся видатися банальним, але ви - далека спадко╓миця амазонок? - Лисиця все не заспокоювався.

- Н╕, зв╕сно, - ледь посм╕хнулася Кр╕ст╕н. - Просто це - очевидн╕ реч╕. Хоча... Ви ж чолов╕к. ╤ всього цього не бачите. Бо воно - значно дал╕ вашого носа.

- Тод╕ "войовнича фем╕н╕стка"? - прозр╕в "Теодорак╕с".

- Н╕, - повела плечем Кр╕ст╕н. - Просто називаю реч╕ сво╖ми ╕менами. Правдорубка.

- А хто успадку╓ Альберове майно? - Лисиця обзав╕вся псевдон╕мом. Пилип. З конопель.

Кр╕ст╕н здригнулась. Ясно. Не готова. Тривога взяла ╖╖ ╕м'я й переробила фото в паспорт╕. Забудь!

- Е-е-е-е, - завела вона, - тобто...

- До кого перейде майно м╕стера Альбера Бр╕ссона? - Тейлор сказав це так твердо, н╕би оголошував вирок. Який оскарженню не...

- Ну, як "до кого"... - розгубилася Кр╕ст╕н, - до мене... зв╕сно ж... Т╕льки я не розум╕ю, що це за натяки? Я кохала Альбера. ╤ н╕ про що таке нав╕ть не думала. Н╕коли... Грош╕ в б╕знес╕ - наш╕ сп╕льн╕... - Повернулася до Тейлора. - Боже, який цин╕зм. В╕н там лежить... мертвий. А ви тут...

- Заспокойтесь, мадам Бр╕ссон, - казенним голосом в╕дреагував поет. - Це всього лиш обов'язков╕ для таких випадк╕в питання. Не б╕льше. Практично формальн╕сть.

- Але ж ви бачите, наск╕льки вони дошкульн╕. - Образа розпирала голос, ╕ в╕д того слова н╕би просили милостиню. - Виходить, що я могла бажати смерт╕ чолов╕ков╕? А там ╕ до вбивства рукою подати?

- Не переймайтесь, люба Кр╕ст╕н, - позичив голос у психоанал╕тика Тейлор. - Розберемося. Головне - заспоко╖тися. Спок╕й вам зараз дуже потр╕бен. Такий стрес...

- Дякую... - В╕дпов╕дь теж для годиться. Черства й солона. - А що буде з ним?.. З Альбером? Катер прийде лише за чотири дн╕? Л╕то. Спека. "Почнуться процеси". Та й Лукас...

- Подума╓мо, - твердо мовив Тейлор. - А ви... Випийте заспок╕йливого. Допоможе. Перев╕рено.

- Спасиб╕... - Кр╕ст╕н явно не "згусток енерг╕╖". - Допоможе на певний час. А чим заспоко╖ти назавжди? На все життя?

В очах оселилося док╕рливе запитання. ╤ потяглося до "сл╕дчого Теодорак╕са". Ухопити за груди. Вийшло.

- О-о-о, - подався назад поет. - Н╕. Така ф╕лософ╕я не для пол╕цейсько╖ кебети. Не зварить. Якби в межах таблички множення...

Поет ╕ справд╕ злякався. Найменше зараз хот╕лося записатися в дух╕вники. Тим б╕льше - для Кр╕ст╕н. Страждання й спокуса в одному флакон╕.

- А, забули, - кволо махнула Кр╕ст╕н. - Н╕чого вже не зм╕нити... Не повернути... Доля у кожного своя. ╤ хрест теж. М╕й - такий. Важкий ╕ с╕рий. Аби Господь лиш сили дав винести все. Здужати. Бо це нелегко. Нав╕ть коли до болю зц╕пити зуби.

- Дасть. Бог милосердний, - сказав Тейлор. - Допоможе. В╕н так робить завжди. Коли просять. Або коли бачить, що допомога потр╕бна, але не вистача╓ розуму попросити.

- Я не проти, - утомлено-байдуже вимовила Кр╕ст╕н. - Хай.

- Ну, гаразд, - керував парадом "сл╕дчий". - Ми п╕демо, а ви в╕дпочиньте. Непогано б заснути.

- Дякую, - спробувала усм╕хнутися ж╕нка. Не вийшло. - Десь ма╓ бути снод╕йне. Без нього точно не зможу.

- Бувайте.

"Пол╕смени" п╕шли. Кр╕ст╕н залишилася. Й закрила обличчя руками.

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 16 год. 37 хв.

Зачинили двер╕ "штабу". Замкнули на ключ. Хай н╕хто не заважа╓. Нарада! Сь╕рьозна!

Попадали в кр╕сла. Розслабон! Мр╕╖ збуваються. А щастя ╓.

- Наче в каменоломнях р╕к в╕дтрубив, - похитав головою Тейлор. - З Кр╕ст╕н говорити - зал╕зним Арн╕ треба бути... Хух... релаксу мен╕, релаксу!

- А ход╕мо на пляж?

Лисиця вистр╕лив з╕ снайперсько╖ гвинт╕вки. Наче з СГД. Так стр╕ляють т╕льки з не╖. Хто вм╕╓. Повна верс╕я тут: https://andronum.com/avtory/vasilchenko-vyacheslav/ https://andronum.com/product/vasilchenko-vyacheslav-fakir/