Факир

Кр╕ст╕н неймов╕рно важко. Це зрозум╕ло вс╕м. Житт╓ва катастрофа шматувала й серце, ╕ розум. Треба молитися, щоб ╕ перше, ╕ друге витримали. Бо всяке бува╓... Ворогу не побажа╓ш.

"Пол╕сменам" теж нелегко. Дивитися на таке. Розк╕шна богиня, доля яко╖ - сяяти в юп╕терах чолов╕чих очей, в одну мить перетворилася на Попелюшку п╕сля полуноч╕. Миш╕ розб╕глися. Гарбуз н╕мо застиг. Пацюк безпечно обнюху╓ те, що недавно було шикарною каретою. Ось ╕ казочц╕ к╕нець... Ех, су-у-умно...

Сумно бачити це. ╤ розум╕ти, наск╕льки крихке людське щастя. Св╕т укотре "опустив"... Це в╕н ум╕╓. Не все мед у детектив╕в. А в пол╕смен╕в - ще б╕льше... його, ну, того... не-меду...

Кр╕ст╕н, схоже, починала заспокоюватися. Викиди болю припинилися, н╕би на фабриц╕ - об╕дня перерва. Чи нав╕ть - початок страйку.

- У нас ст╕льки план╕в... було... - Хрип╕ти стала ще б╕льше. - Мр╕яли. Бачили майбутн╓ в променях слави. Св╕тово╖, зв╕сно. У телеб╕знес╕ ╕накше не можна. Нагороди... Фестивал╕... Богема... Все! Цього н╕коли не буде. В╕н вистр╕лив у мо╖ мр╕╖... Не розум╕ю... Чому?! Усе ж так добре починалося. В╕н кохав мене. Я його. Ну, ревнував трохи. Не без цього. Так ус╕ ж чолов╕ки так╕. Сл╕п╕ власники. А мен╕, зна╓те, й подобалося. Ревну╓, - отже, любить... Дайте сигаретку.

Тейлор швиденько пригостив ╕ клацнув запальничкою. Кр╕ст╕н затяглася профес╕йно. Випустила дим. На обличч╕ вималювалось щось схоже на послаблення. Це добре. Бо, стоячи поряд ╕з "фабрикою болю", ╕ сам почина╓ш перейматися...

- У нього з╕ спортом не склалося, - повела дал╕ Кр╕ст╕н. - Але силу вол╕ мав... Дай, Боже, кожному... Не кинувся у випивку чи наркотики. Закачав рукави. Запр╕гся й тягнув. Уперто ╕ впевнено. В╕рив, що досягне... Створив канал. Розкрутив. Хай ще не так, як хот╕лося б, але вже б╕льш-менш в╕домий. ╤ ось тепер... Чому? Нав╕що цей постр╕л...

Укотре затягнулася й видихнула. Робила це елегантно й красиво. Палить давно чи просто ж╕ноча приваблив╕сть? Богиня, нав╕ть ставши людиною, все одно причарову╓. Чи так бачить ласе чолов╕че око? Кожна нова затяжка н╕би повертала ж╕нку до життя. Вгамовувала внутр╕шн╕й розгард╕яш. Розкладала все на полиц╕. Розкидане п╕сля десятибального землетрусу.

- В╕н же без батька р╕с, - продовжила тремтячим голосом. - Зна╓те, як це... Хлопчику... Хлопчик мусить бачити поряд сильного чолов╕ка. Щоб стати таким же. Альбер усе намагався довести, що в╕н сильний. ╤нколи перегинав палицю. Це заважало. Сприймали ╕накше. Думали, що в╕н грубий. Неотесаний. Цин╕чний. А в╕н був романтичним. Н╕жним. Щирим. Коли залицявся (а в мене багато шанувальник╕в було), таке вигадував... Може, через це й обрала його. Одного разу в╕н подарував мен╕ велику ╕грашкову панду. Я так мр╕яла про це миле й пухнасте... Зв╕дки в╕н д╕знався, не сказав ╕ п╕сля одруження... Чому так? Га? - Кр╕ст╕н розвернулася. - Чому? Скаж╕ть. Усе йде добре, нав╕ть дуже добре, але враз зак╕нчу╓ться... Чому?

На це питання в╕дпов╕д╕ н╕хто не знав. У всякому раз╕ серед присутн╕х. Тому н╕хто й не в╕дпов╕в.

Запала тиша. Кожен з "пол╕смен╕в" на Кр╕ст╕н намагався не дивитися. "Учорашня богиня" докурювала й теж мовчала.

- Тобто н╕яких проблем н╕ у вас, н╕ в чолов╕ка не було? - Тейлор на "Теодорак╕са" перетворився остаточно. - Ну, таких, через як╕ можна накласти на себе руки?

- Н╕, - розчавила недопалка в поп╕льничц╕. Зробила це безжально й жорстоко, н╕би перед цим не токалася його губами. - Навпаки. Наше життя ставало кращим. Усп╕шним. Здавалося, що все виходить, усе в╕дбува╓ться так, як хочеться. Зна╓те... я багато молилася. За Альбера. За себе. За нас. ╤ коли почало майже все вдаватися, подумала, що Господь почув. Але... Не можу пов╕рити... Чому? Чому Альбер так зробив?

- Зброя його? - "Теодорак╕с" продовжував працювати.

- Господь з вами, - в╕дсахнулася Кр╕ст╕н. - Н╕коли н╕чого такого не бачила.

- Зв╕дки ж вона взялася?

- Якби ж я знала...

- А який у нього був настр╕й?

- Нормальний. Як у мене. Як в ус╕х.

- Про що ви говорили?

- Гм... Ц╕каве питання. - Кр╕ст╕н задумалась. - Про що? - Знову пауза. - Звичайн╕ люди. Говорили про звичайн╕ реч╕. Про в╕дпочинок (який в╕н вда╓ться). Про плани (ск╕льки всього хот╕лося). Про людей (вони тут р╕зн╕ з╕бралися). Обговорювали кухню. Природу. Кра╓види.

- ╤ под╕╖ на остров╕.

- Ну, зв╕сно...

- Що ж в╕н сказав?

- Що хвилю╓ться за... мене... Нервував. Його шокувала смерть Лукаса. Гадаю, вона вс╕х шокувала. Це жахливо. Н╕коли б не подумала, що на цьому райському остров╕ може таке трапитися. Коли обрали його для в╕дпочинку, рад╕ли. Недорого (ус╕ грош╕ ж ми вклали в канал, хот╕ли м╕цно стати на ноги). Затишно. Зручний час... Але... Як же страшно все це. ╥хали сюди по задоволення, а повернуся ╕з непосильним тягарем... На все життя. ╤ - сама. Як у це пов╕рити?..

Сльози знову зат╕яли звичну роботу. Сумна солона вода все прибувала й прибувала, шукаючи, куди б дременути. ╤з нею завжди так... Зверху та вниз. У рад╕сть чи печаль, людська рят╕вниця. Щем. Сум. Б╕ль. Вони тануть в╕д серцевого тепла ╕ стають "сумною солоною водою". У щем╕, сум╕ й болю нема╓ цукру... Лише с╕ль...

- А може так бути, що Альбер збанкрутував, а ви про це не знали? ╤ на Авг╕ в╕н ╖хав уже ╕з думкою про самогубство.

- Не думаю, - захитала головою. - Н╕яких лихих новин. Якби щось трапилося, я б знала. У нього в╕д мене та╓мниць не було.

- У чужу душу не вл╕зеш, - нарешт╕ застрибнув до розмови "╕нспектор Фокс". - Можна бути з людиною поряд усе життя, а пот╕м таке про не╖ д╕знатися... Зовс╕м випадково.

- Хтозна... може, й так, - стенула плечима Кр╕ст╕н. - Але я сказала правду.

- Див╕ться, - мовив Тейлор, - тут ц╕кава ╕стор╕йка виходить... Зброя. Якби Альбер н╕чого не планував, п╕столета у нього не було б. Не зробив же в╕н його з ножа та виделки... Та ще й з глушником... Тут усе "профес╕йно". ╤ лог╕чно. ╢ зброя - ╕ вона застосована. Отже, перед цим була ╕дея.

- Стривайте, - закрила рота рукою Кр╕ст╕н. - Його вбили. А хочуть показати, н╕би це самогубство. Спочатку м╕стер Лукас, пот╕м поранення Казандзак╕са, а тепер - Альбер. Жах. Який жах! Треба зв╕дси т╕кати.

З╕рвалася з м╕сця й кинулася збирати реч╕. Безладно. ╤стерично. Божев╕льно. "Детективи" спок╕йно дивилися на весь цей хаотичний танок. Вони все розум╕ли...

А Кр╕ст╕н нап╕вдороз╕ зупинилася. Пакет випав ╕з рук. Т╕ло враз ослабло. Н╕би спустило. Як пробите колесо. Великим цвяхом. Утомлено повернулася на м╕сце й закрила обличчя руками. Натурниця для шедевру "Розпач". Шкода, що н╕ Тейлор, н╕ Лисиця на мали малярського хисту. Та й не до цього зараз...

Кр╕ст╕н пов╕льно опустила руки. Без сп╕вчуття на не╖ не можна дивитися.

- Вибачте, джентльмени, я в такому стан╕... - мовила хрипло й обхопила голову руками. - Довбешка зовс╕м не варить... Що робити?.. Що робити?..

- Спробувати заспоко╖тись. - Лисиця говорив, розум╕ючи, що ця мантра навряд чи под╕╓. Однак знав, що вона потр╕бна. ╤ сказане свою роботу викона╓. Свого часу.

- Так-так... зв╕сно, - закивала Кр╕ст╕н. - Це правильно. Треба. Я розум╕ю... Отямитись, - штовхнула долонею голову, провела рукою по обличчю. Н╕би хот╕ла зняти маску вбито╖ горем удови. ╤ знову стати богинею. Але не вдалося.

- А як ви дума╓те: хто б м╕г це зробити? - запитав "сл╕дчий Теодорак╕с". - Вороги у нього були?

Питання горлопанить банальн╕стю, але як же без нього? У к╕но ж не раз бачив.

- Не знаю... - Знову хаос на обличч╕. - Удома трапилось к╕лька випадк╕в... Розум╕╓те... У Альбера був друг... Ем╕ль... Якось почав б╕ля мене впадати. А я й пустила слабинку. Ну... так, легенько... Зустр╕лись к╕лька раз╕в у ресторан╕. Випили "Крю Буржуа". Так... для галочки. Легкий фл╕рт. Щоб було що на стар╕сть згадати. Не б╕льше. Альбер д╕знався. Зчинив скандал. Побив Ем╕ля... Той аж в л╕карн╕ опинився... З обличчям ще як╕сь там проблеми мав... Непри╓мна ╕стор╕я, загалом. То Альбер з╕ мною м╕сяць не говорив... Я перепросила... В╕н вибачив, але попередив... То, може, Ем╕ль?