Факир

Тераса ресторану порожня. Жодного в╕дв╕дувача за його маленькими столиками. ╤ т╕ - наче покинут╕ коханц╕ - застигли в сумн╕й н╕мот╕.

- Ми чи п╕зн╕ше за вс╕х, чи ран╕ше, - сказав с╕даючи Лисиця.

- Посн╕да╓мо й пооб╕да╓мо одним махом, - п╕дтримав Тейлор.

- Ух, як я зголодн╕в. - Богдан розгорнув меню. - У шлунку - глобальний катакл╕зм. Треба швиденько принести жертву. Тод╕ божество заспоко╖ться.

- Гадаю, для цього ви не замовлятимете екзотичних страв. Потр╕бне щось просте, дешеве ╕... багато. Хоча... "сонет з яловичини" або "рондо з п╕дсвинка" не найг╕рш╕ вар╕анти.

Богдан усм╕хнувся: цей англ╕╓ць ум╕╓ жартувати... Але яке неподобство - оф╕ц╕анта й дос╕ нема╓. Чи не заснув в╕н, бува?

Тейлор наче прочитав Лисицин╕ думки. В╕н п╕дв╕вся й мовив:

- П╕ду покличу.

Марк зник за тими дверима, з яких завжди з'являвся кельнер.

Богдан, лишившись на самот╕, розгорнув серветку й почав бавитись нею, думаючи про н╕чн╕ в╕дв╕дини та ╕нтерв'ю нового сл╕дчого. Дивно й недоладно все це. Там, на материку, ст╕льки людей винюхують невидим╕ сл╕ди м╕стера Чуж╕ Обличчя. ╤ - без найменшого результату. А тут, на остров╕, дво╓ любител╕в розгадувати загадки, вдаючи профес╕онал╕в, теж длубаються в ц╕й та╓мниц╕. Ех, "об'╓днати б зусилля"... М╕цний гор╕шок швиденько луснув би навп╕л. Але ж... Авг╕ зараз - мов ╕нша планета. Далека й нев╕дома. ╤ до Земл╕ - м╕льйони св╕тлових рок╕в. Розраховуй лише на себе.

З'явився Марк. Обличчя несло тривогу. Лисиця насторожився.

- Сумн╕ новини, "м╕стере Фокс", - сказав п╕д╕йшовши.

- Що сталося? - злякався Лисиця. Нового вбивства якраз ╕ не вистачало. Для повного щастя.

- Поранено м╕стера Казандзак╕са.

- Як? Коли? - Зв╕стка повалила на землю. ╤ не давала п╕днятися.

- Кельнер зна╓ небагато. Чув, що поранено з п╕столета, прив'язаного до дерева, коли м╕стер Казандзак╕с уранц╕ проб╕гав парком.

- Самостр╕л?

- Схоже.

- Весело, - ляснув долонею по столу Богдан. - Убивця зупинятись не плану╓. - На мить замислився, а пот╕м твердо сказав:

- Ход╕мо пров╕да╓мо.

╤дея абсолютно очевидна. Та озвучити ╖╖ треба.

- Правильно, - п╕дтримав Тейлор. - В╕н ╕ розпов╕сть, як усе сталося.

Про ╖жу забули. Хоч шлунок ╕ горланив на весь голос. Але його н╕хто не слухав. Замовкни! Не до тебе!

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 10 год. 53 хв.

Казандзак╕с лежав на широкому двоспальному л╕жку у сво╖й к╕мнат╕. Бл╕дий. Чи то поранене плече бол╕ло, чи ще не минув страх, чи б╕лосн╕жна пост╕ль кидала на обличчя бл╕ду мертвотну т╕нь. А може - всього потроху.

Доглядала за пораненим поко╖вка.

Коли Тейлор з Лисицею прийшли, ж╕нка впустила ╖х, а сама вийшла.

Прив╕тавшись, узяли ст╕льц╕. Ус╕лися. ╤ т╕льки тепер побачили м╕ж тумбочкою ╕ ст╕ною знайому вже гвинт╕вку. Казандзак╕с перехопив погляди ╕ траг╕чним голосом мовив:

- Непри╓мна ╕стор╕я, джентльмени. Комусь захот╕лось, щоб я зак╕нчив св╕й земний шлях ╕ переселився до кра╖ни, де в╕чно живуть наш╕ померл╕ предки. - Власник панс╕онату так висловився навмисне. Щоб пов'язати замах з убивством Лукаса. ╤ - з "очевидною" для вс╕х виною в ньому "Ункаса". Хоча й так зрозум╕ло: вс╕ под╕╖ на остров╕ обертаються довколо ц╕╓╖ та╓мничо╖ смерт╕. - Але, - продовжив в╕н, - не так сталося, як гадалося. Комусь... Куля влучила в плече. Господь в╕дв╕в в╕д мене смерть. Виявля╓ться, стежц╕ мого життя ще витися... Так записано в книгу життя... - Казандзак╕с погладив закривавлен╕ бинти. - Але тут я в безпец╕. На н╕ч замкнуся на вс╕ замки. Ключ╕ ╓ т╕льки в мене. А ця подруга, - кивнув на гвинт╕вку, - не схибить. Допоможе. Я, зна╓те, колись добрячим мисливцем був. Багато трофе╖в, що в ресторан╕, здобут╕ мо╓ю рукою. Тому непроханого гостя зустр╕ну з ус╕ма церемон╕ями... Шановного м╕стера Бр╕ссона...

- Гада╓те, це зробив в╕н? - поц╕кавився Богдан.

- А хто ж, кр╕м нього? - здивувався кр╕зь бл╕д╕сть Казандзак╕с. - Ви ж чули, як в╕н нападав на мене. Погрожував... Н╕, це т╕льки в╕н. Б╕льше н╕кому.

- А може, серед нас ╓ той, що ма╓ на вас давн╕й зуб? - Тейлор уважно подивився на порть╓. - Але ви його не вп╕знали. Погодьтесь, кожний з нас десь, колись, якось... Люди гр╕шн╕. Факт.

- Н╕, м╕стере Теодорак╕с, - заперечливо покрутив головою Казандзак╕с. - Ус╕х цих людей я бачу вперше.

- Урешт╕, не обов'язково самому ╖хати сюди, - сказав Богдан, - можна спок╕йно найняти когось. А його, м╕стере Казандзак╕с, ви, зв╕сно ж, ну н╕як не можете знати.

- ╤нту╖ц╕я п╕дказу╓, що це т╕льки Бр╕ссон, - стояв на сво╓му поранений. - Згадайте його вчорашн╓ "до завтра ще треба дожити"? Гадаю, не обов'язково служити в пол╕ц╕╖, щоб побачити очевидний зв'язок. Невже вам це не зрозум╕ло?

Незгода "детектив╕в" з незаперечним, на думку порть╓, фактом починала дратувати. В╕н хот╕в п╕дсунутися вище, але зробив це незграбно: об╕перся на забинтоване передпл╕ччя ╕ крикнув в╕д болю.

Лисиця й Тейлор сид╕ли н╕ в сих н╕ в тих. Кожен наче в╕дчував провину за те, що т╕льки-но трапилося. Але чим вони могли зарадити?

На якийсь час запанувала тиша. Заплющивши оч╕, Казандзак╕с гладив рукою поранене м╕сце. Тейлор вивчав ╕нтер'╓р к╕мнати. Лисиця допомагав.

Першим спробував вийти з╕ становища поет. В╕н неголосно запитав:

- То як же все трапилось?

Казандзак╕с розплющив оч╕, але пози не зм╕нив.

- А нав╕що це вам? Ви ж усе одно не погоджу╓тесь з очевидними речами. - В╕н р╕зко повернув голову: - Та зрозум╕йте ж ви! Улаштувати цю пастку м╕г т╕льки Бр╕ссон! Певен. В╕дчуваю це вс╕ма частинами т╕ла. Його сл╕д арештувати. Доки в╕н ще чогось не втнув! - Казандзак╕с розпалився. Говорив з такою пристрастю й завзяттям, з таким вогнем ув очах, що збоку могло здатися, н╕би хворий марить.

- Але скаж╕ть, будь ласка, м╕стере Казандзак╕с, - запитав Лисиця, коли поранений трохи заспоко╖вся, - нав╕що Альберов╕ потр╕бна ваша смерть? Як╕ мотиви? Сенс?

Казандзак╕с перев╕в погляд на Богдана.

- Зда╓ться, пол╕ц╕я з'ясову╓ це, як убивство вже вчинили ╕ знайшли труп, - недобре пожартував в╕н, нав╕ть не приховуючи ворожост╕. ╤ штрикати цих "пол╕цейських" нишпорок - для нього робота при╓мна.

За хвильку порть╓ додав:

- В╕н просто псих. А може, нав╕ть ╕ б╕льше... Ман╕як. Я з ним посварився. Це - для нього образа. А для психа вбити людину - те саме, що муху роздушити.

- Тод╕ виходить, - докинув свого поет, - якщо йти за вашою лог╕кою, ц╕лком можливо, що Лукаса теж Бр╕ссон уколошкав. Адже для нього досить образи, щоб убити?

- Чому б ╕ н╕? - знову запалювався Казандзак╕с, - Лукас писаний красень. Бр╕ссон на його тл╕ - жалюг╕дний п╕гмей. Може, в╕н побачив, що Лукас погляда╓ на Кр╕ст╕н неситим оком. ╤ цього - з головою. Проте Лукаса не просто вбито. Убивця намага╓ться пустити сл╕дство хибним шляхом. Та й м╕й випадок - теж незвичний... Гм... Наш убивця - натура романтична. А божев╕льн╕ - ус╕ ж романтики. ╤ навпаки. Але почерк - схожий, рука - одна.

Богдан слухав Казандзак╕са ╕ думав: "У запал╕ м╕стер Казандзак╕с балансу╓ на меж╕. Його син теж божев╕льний. А от спостереження про ту саму руку в обох злочинах - ц╕нне".

- Ви наче справжн╕с╕нький детектив, м╕стере Казандзак╕с, - сказав без т╕н╕ жарту Богдан.

- Доводиться, - уколов в╕н. - Бо т╕, кому це належить "в╕дпов╕дно до службових обов'язк╕в", лиш безпорадно кл╕пають очима. - Казандзак╕с торжествував (хоч ╕ недовго). Утер-таки носа цим тупим пол╕сменам!

"Пол╕смени" н╕як не в╕дреагували, а Тейлор повторив запитання:

- То що ж усе-таки трапилось?

Казандзак╕с поглянув на "сл╕дчого", зустр╕вся з його допитливими очима й дещо зм╕нився. Збагнув, що "детективам" треба знати якомога б╕льше. Голос зазвучав ур╕вноважено й доброзичливо:

- Сьогодн╕ рано-вранц╕, як, вт╕м, ╕ завжди, коли т╕льки почина╓ с╕р╕ти, я проб╕гав парком. Давня звичка. Зна╓те, ╕ самопочуття краща╓, ╕ бадьор╕стю на весь день запаса╓шся. ╤ от коли вже доб╕гав до к╕нця головно╖ але╖ (це там, з протилежного боку, неподал╕к фонтану), гахнув постр╕л. Я в╕дчув сильний б╕ль у л╕вому плеч╕ ╕ впав. Схопився за рану й, остер╕гаючись приц╕льн╕шого постр╕лу, покотився до живоплоту. Перша думка - заховатися. Не знаю, як вийшло, але здавалося, що я зал╕г б╕льш-менш безпечно. Мною заволод╕в страх. Що я - беззбройний ╕ поранений, до того ж у руку, - м╕г уд╕яти проти озбро╓ного Бр╕ссона? ╢диним порятунком стало мовчазне, прича╓не лежання. Так ╕ зробив.