Факир

Тейлор увесь час уважно слухав, а коли Богдан зак╕нчив, з ╕рон╕╓ю сказав:

- От ╕ розкрито кривавий злочин... Н╕, м╕стере Фокс. Надто все гладко, щоби бути правдою. Жодно╖ зач╕пки, кр╕м другого ключа. ╤ вся ваша верс╕я виросла саме з нього. Так можна зап╕дозрити кожного: ╕ тих, хто мешка╓ в сус╕дн╕х к╕мнатах, ╕ персонал. Н╕. Доки не матимемо серйозних факт╕в, усе скидатиметься на сон рябо╖ кобили. Хай нав╕ть ╕ кольоровий... А от Альбер... Тут набагато тепл╕ше.

- Не все так просто, друже, не все, - похитав головою Лисиця ╕ встав. В╕н знову п╕д╕йшов до шафи, в╕дкрив вал╕зу, що нагадала чар╕вну скриньку фак╕ра, з яко╖ за його бажанням з'являються то штучн╕ кв╕ти, то стр╕чки, то голуби. - Ось почитайте ще раз ╕ пригадайте.

Богдан подав записку з "друкованим" в╕д руки текстом.

Поет проб╕г очима.

- Ну ╕? - не розум╕ючи, запитав в╕н.

- Анон╕мна записка, яка показу╓ м╕стера Бр╕ссона як розгн╕ваного рогоносця, що, на в╕дм╕ну в╕д Отелло, зрива╓ лють не на дружин╕, а на можливому суперников╕. Гадаю, правильним може бути одне з двох: або Бр╕ссон сам написав ╕ п╕дкинув ту записку, аби сховати справжню причину вбивства, або хтось хоче остаточно заплутати нас. П╕дсовуючи цього Альбера. Щиро кажучи, я втомився в╕д цих "або".

- Думаю, таке "або" може бути ще одне. - Останн╓ Богданове речення Тейлор пропустив повз вуха. - Альбер - справд╕ вбивця. ╤ саме з ревнощ╕в, але хтось хоче виказати його, аби повести нас хибним шляхом. Я про "коштовност╕ Пенелопи", про як╕ Бр╕ссон н╕ сном н╕ духом. Хоча... Пригадую, н╕би Альбер увесь час вештався на корт╕. Коли м╕г уколошкати Лукаса - не розум╕ю... - У словах поета звучали щир╕сть ╕ розгублен╕сть. Останньо╖ значно б╕льше. - Хоча тепер можу сказати одне: я остаточно заплутався. Проти Казандзак╕са практично нема╓ доказ╕в, але в╕н найб╕льше п╕дходить. Проти Альбера факти ╓, але суперечлив╕... Глуха ст╕на. Непрох╕дна... Але правда ваша. Втома да╓ться взнаки. А зранку голова варить краще. Дасть Бог ранок, дасть ╕ розум. П╕ду я.

Поет знехотя п╕дв╕вся й рушив до дверей.

- На добран╕ч, - прошепот╕в в╕н, переступаючи пор╕г.

- Солодких сн╕в.

Лисиця замкнув ╕ подався чистити зуби.

За к╕лька хвилин застрибнув до л╕жка й почав м╕ркувати, "що ж таке щастя", пов'язуючи в╕дпов╕дь з найсолодшою у св╕т╕ р╕ччю. Але так ╕ не зробив цього. Бо заснув.

Глава V╤╤. "Швець" ╕ "гострий меч"

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 10 год. 27 хв.

Ранок для Лисиц╕ почався п╕зно. Бездушний годинник спов╕стив: сьогодн╕ ти, друже, прокинувся на дв╕ години п╕зн╕ше, н╕ж завжди. Але Богдана це аж н╕як не бентежило...

Н╕, що не каж╕ть, а н╕чний сон ╕ найпри╓мн╕ший, ╕ найм╕цн╕ший, ╕ найздоров╕ший. Перев╕рено. Й не раз.

Холодний душ прив╕в до тями. Можна й об╕дати, бо сн╕данок вс╕ нормальн╕ люди вже давно зак╕нчили. ╤ починали задумуватися про об╕д. "Детективи" й так учора-позавчора приповзали якраз п╕д зав╕су. Зате сьогодн╕ найпершими пооб╕дають!

Смакуючи цю думку, Богдан, одягнений для сн╕данку-об╕ду, постукав у Тейлоров╕ двер╕. Поет в╕дчинив за хвилину. У халат╕ й заспаний, в╕н часто кл╕пав.

- Що трапилося? - Переляканий голос додавав Марков╕ ком╕чност╕. - Воскрес м╕стер Чуж╕ Обличчя? Чи знайдено ще чийсь труп?

В╕н, схоже, жив т╕льки думками про розсл╕дування. ╤накше, мабуть, не могло й бути. В╕н же тепер ц╕лий "сл╕дчий"!

- Н╕би поки н╕чого такого, - невпевнено в╕дпов╕в Лисиця, бо н╕ про як╕ новини ще не знав. - Просто я подумав, що вже пора чого-небудь пожувати. Природа вимага╓.

- Це точно... Та ви проходьте, - тручи руками оч╕, запросив поет. - Зна╓те, я ще н╕коли, зда╓ться, так м╕цно не спав, як ц╕╓╖ ноч╕. Як упав, так оце й прокинувся в╕д вашого стуку. Наче вимкнули - н╕ тоб╕ сн╕в не бачив, н╕ жодного разу на ╕нший б╕к не перекинувся. В╕зити, як учора, непогано дружать з мо╖м сном.

- Не збира╓тесь же ви щоноч╕ нав╕дувати м╕стера Лукаса? - поц╕кавився Лисиця. - А раптом йому надокучить? Чи - навпаки. Сподоба╓ться. ╤ н╕куди вже не в╕дпустить.

Тейлор лише усм╕хнувся й п╕шов умиватися. За мить уже лунав житт╓рад╕сний плюск╕т води й задоволене форкання в супровод╕ заразливо╖ бадьоро╖ п╕сеньки.

Тим часом Богдан ув╕мкнув телев╕зор. Помандрувавши каналами, знову спинився на Б╕-Б╕-С╕. Першим ╕шов сюжет про ав╕акатастрофу б╕ля австрал╕йського узбережжя. Розбитий л╕так. Т╕ла, упакован╕ в целофан. Убит╕ горем, заплакан╕ р╕дн╕. Дал╕ розпов╕дали про боротьбу з наркотиками. На екран╕ чергувалися кадри: то англ╕йський пол╕смен з╕ спец╕ально натренованою собакою вишукували ╖х на торг╕вельному судн╕, то прац╕вники митниц╕ демонстрували майстерно замаскован╕ п╕д цукерки парт╕╖ геро╖ну. На десерт показали наркоман╕в. Жахливо. Нещасн╕, втрачен╕ люди. Не хот╕в ╖х бачити. Швидше перемкнути на спортивний канал. Та голос чар╕вно╖ ведучо╖ зупинив.

- А зараз, - мовила довговолоса шикарна блондинка, - репортаж ╕з Аф╕н. Як ви пам'ята╓те, ми регулярно пов╕домля╓мо про х╕д розсл╕дування злочину, що наробив так багато галасу. Йдеться про пограбування доньки м╕стера Димитр╕ад╕са, в╕домого грецького б╕знесмена й мецената, Пенелопи.

Тепер на екран╕ - високий худий кореспондент у круглих окулярах, який нагадав Богданов╕ кролика з радянського мультф╕льму про В╕нн╕ Пуха.

- Я бес╕дую, - упевнено почав звичну роботу "кролик", - з новим сл╕дчим, що в╕дучора займа╓ться справою м╕с Димитр╕ад╕с. Його попереднього колегу усунуто на вимогу розгн╕ваного батька потерп╕ло╖. Як заявив м╕стер Димитр╕ад╕с, його не влаштовувало, що сл╕дство "безнад╕йно тупцю╓ на м╕сц╕". Ц╕каво, чи зможе новий сл╕дчий довести справу до к╕нця, причому швидко й ефективно? ╤з цим непростим питанням я й звертаюсь до нього.

В екран утиснулась ще одна людина. ╥╖ показували лише з╕ спини. Ясно. В╕дома тема. "Сл╕дчий побажав лишитись нев╕домим".

- Так, - сказала коротко обстрижена чорна голова, - я маю деяк╕ м╕ркування, але поки вони в ╕нтересах сл╕дства мусять залишатися та╓мницею. А взагал╕, справа - аж надто складна й заплутана. Ма╓мо випадок, коли проти закону виступила дуже й дуже розумна людина, що розрахувала все до найменших др╕бниць. Злочинець разом з коштовностями наче у воду впав. Н╕ найменшого сл╕ду, н╕ найменшо╖ зач╕пки. - ╤нколи обстрижена голова дещо поверталася праворуч, ╕ тод╕ ставало видно таку ж чорну, як ╕ на голов╕, порость на обличч╕.

- А що ви можете сказати про отой кривавий напис на брук╕вц╕ б╕ля трупа м╕стера Хейвена? - пустив розмову в потр╕бне русло кореспондент. Чорна голова, не роздумуючи, наче оч╕кувала на це запитання, упевнено повела дал╕:

- Ми перев╕ря╓мо вс╕ можлив╕ вар╕анти. Установлено, наприклад, що в дитинств╕ м╕стер Хейвен хвор╕в мен╕нг╕том. Тому дехто з фах╕вц╕в висловлю╓ припущення, що цей напис - усього-на-всього один з прояв╕в хвороби. Це, зв╕сно, лише верс╕я. Остаточне слово сказати ще належить. ╤ я певен, що ми його скажемо. Справедлив╕сть буде встановлено. Злочинець отрима╓ сво╓ в╕дпов╕дно до закону, а коштовност╕ - повернуться до законного власника. ╤накше бути не може. ╤ я разом з колегами зроблю все потр╕бне для цього...

- Добре, хоч не об╕ця╓ зробити все до вечора, - долинули слова Тейлора. В╕н вийшов з ванни поголений, св╕жий ╕ зовс╕м не схожий на того, заспаного, що к╕лькома хвилинами ран╕ше утомлено човгав капцями. - Переможець, - хмикнув поет. - В╕дтарабанив завченими фразами. А збоку - н╕би до в╕дгадки якихось п╕вкроку. Знав би ти, друже, що вже треба шукати не м╕стера Чуж╕ Обличчя, а його вбивцю...

- Та все одно з коштовностями разом, - додав Лисиця.

- Еге ж.

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 10 год. 36 хв.

За к╕лька хвилин обидва вже крокували коридором.