Факир

- Ви теж сказали "ман╕акальний"? Ще одна намистинка до разка факт╕в проти Бр╕ссона. Хоча й менша за попередн╕. Ман╕я - це хвороба. Згадайте, як Альбер стояв на тому, що вс╕ божев╕льн╕ повинн╕ перебувати там, де ╖м належить. Але ж ус╕м в╕домо: найважча р╕ч у св╕т╕ - довести дурнев╕, що в╕н - дурень, бо ж уважа╓ себе чи не найрозумн╕шим. Отак ╕ з божев╕льними. Вони ладн╕ назвати несповна розуму найнормальн╕шого, але щоб визнати таким себе - н╕защо.

- Усе може бути...

Лисиця заплющив оч╕.

Тейлор засмалив. ╤ з насолодою запихкав. А пом╕ж випусканням диму вставив:

Наша перша й остання н╕ч

Буде тридцятого лютого...

То, мабуть, щось там наплутали

Непевн╕ В╕три Стор╕ч.

Лисиця н╕чого не в╕дпов╕в. Т╕льки подумки знову нав╕дався до "Бермуд". Краще вже б танцювати на битому скл╕. Голими ногами, звичайно ж.

Починався веч╕р. Нев╕дь-зв╕дки щедро сипались м╕льярди с╕рих порошинок ╕ ос╕дали скр╕зь. З часом вони стануть чорними. ╤ все довкола вкри╓ суц╕льна зав╕са. Темна й непроглядна. У цьому одв╕чному житт╓вому театр╕. Щира партнерка жах╕ть.

Богдан з╕рвав листок з найближчого куща ╕, розглядаючи, верт╕в у руках. Ураз поклав на долоню й сильно дмухнув. Листок з╕рвався з м╕сця ╕, кружляючи, опустився на викладену плиткою дор╕жку. Богдан сумно стежив. Пот╕м мовив:

- Наче людське життя. Достатньо чи╓сь зло╖ вол╕, - ╕ красива та щаслива людина перетворю╓ться на порох. Несправедливо. Кажуть: "Бог дав, Бог ╕ взяв". Я розум╕ю, але невже Бог, якщо йому треба "взяти", не може це зробити ╕накше? Обов'язково треба "скористатися послугами" чергового недолюдка? Не розум╕ю...

- Не наша то параф╕я, друже. - Тейлор говорив серйозно ╕ вр╕вноважено. Наче виголошував програму щойно створено╖ парт╕╖. "Парт╕╖ поетичних детектив╕в". - Нам би тут, ╕з ц╕╓ю верем╕╓ю роз╕братися. Часу ж небагато. Нев╕домо, що в╕н намислив. А раптом - нове вбивство? Не ясно ж, для чого йому потр╕бн╕ т╕ п'ять д╕б, як╕ в╕н "забронював". А це - не зовс╕м добре. А точн╕ше - зовс╕м навпаки. ╤ зупинити його - робота непроста. Бо в╕н - дракон сол╕дний. Мудрий. Хитрий. Передбачливий. Стр╕ла, п╕р'╖на в кущах проти Лукасового в╕кна, сокира в "Ункасов╕й" к╕мнат╕. Усе говорить саме за себе. Плюс намагання пустити нас хибним шляхом. ╤д╕ть. Хапайте. Ось в╕н, Март╕н-"Ункас". Жорстокий душогуб. Спочатку я й потрапив на цей гачок. Але тепер - дзуськи... Я знаю, що нам робити. Вноч╕ в╕дв╕да╓мо м╕стера Лукаса. З дружн╕м, але неоф╕ц╕йним в╕зитом.

- У сам╕с╕нькому пекл╕? - Богдан ледь не впав з лавки. - Глузу╓те? Хоча... Можливо, Лукасова душа майнула й до раю. Але я н╕ туди, н╕ туди не посп╕шаю. - Лисиця ледь стримував усм╕шку.

- Я теж, - п╕дморгнув приятелев╕ Тейлор. - Але зараз не про це. Уважно обстежимо к╕мнату. Може, щось та й знайдемо. То як?

Пропозиц╕я зваблива, але ризикована. Гостювати вноч╕ у к╕мнатах з неб╕жчиками Лисиц╕ ще не випадало. Проте ц╕кав╕сть не давала спокою. Що тут уд╕╓ш? Т╕льки погоджуйся. Охота ж г╕рша невол╕.

- Ех! Нехай уже станеться те, що статись одначе повинне, - ляснув по кол╕ну Богдан ╕ п╕дняв угору вказ╕вного пальця: - О!

- Хе, майже в╕ршами, - зрад╕в Тейлор. - В╕дпов╕дь справжнього лицаря Ордену детектив╕в! - Поет клекот╕в задоволенням. - Тод╕ сьогодн╕, десь б╕ля п╕вноч╕. Я до вас зайду. Одягнемося по-спортивному. Так зручн╕ше.

- А як же ми туди потрапимо? - спробував ув╕мкнути холодний душ Лисиця.

- То вже мо╖ турботи... Тихо! Андреас.

Звернувши з головно╖ але╖ на ту, де сид╕ли "лицар╕", ходою володаря ус╕х околиць наближався сад╕вник ╕з незм╕нними супутниками. Ротвейлери рухалися легко. Але за цим в╕дчувалась могутня сила. Яка може вибухнути щомит╕. П╕сля команди сад╕вника. ╤ тод╕ без вар╕ант╕в.

- Насолоджу╓тесь, джентльмени? - мовив в╕н, п╕д╕йшовши. - Правильно. Пов╕тря в нас ц╕люще. Я поки не потрапив сюди, ц╕лу купу болячок мав. А тепер - юнак двадцятил╕тн╕й. Якби хто п╕шов, то й одружитись можна. - Старий усм╕хнувся. "Детективи". теж

- Гаразд, не заважатиму, - знову озвався Андреас, - об╕йду волод╕ння, бо вже он с╕р╕╓. Та й докучати старечою балаканиною не хочу. Молод╕сть не зна╓, що таке стар╕сть. ╤ в цьому ╖╖ перевага. А коли д╕зна╓ться, сама нею ста╓.

В╕н покликав собак, що, граючись, подерлись у кущ╕, ╕ почовгав дал╕. Собаки озвалися на поклик ╕ вже рад╕сно вистрибували поруч. Описуючи довкола Андреаса невидим╕ вигадлив╕ кола.

- Ну що ж, - зв╕вся Лисиця, - треба трохи поспати. Н╕ч об╕ця╓ розваги. Не-за-бут-н╕.

Тейлор теж устав, ╕ обо╓ рушили до панс╕онату.

- Послухайте, "м╕стере Фокс", - сказав поет, коли доходили до головно╖ але╖. - А що ви, пробачте, наплели м╕стеру Казандзак╕су про якогось там "мага-╕люз╕он╕ста". Я, в╕дверто кажучи, вже й вилаяв вас подумки, як почув. Ну, думаю, все. Визв╕риться в╕н на так╕ "фокуси". ╤ наша "робота" лопне мильною булькою. Але ж н╕... Пощастило...

- О, ви даремно хвилювалися, - заспоко╖в Лисиця. - Перед тим, як що-небудь сказати, я добряче думаю, бо звик за сво╖ слова в╕дпов╕дати. Один ╕з житт╓вих принцип╕в. Непорушних!

- Тобто? - Тейлор аж зупинився.

Богдан лише засм╕явся:

- Не переймайтеся. Н╕чого позамежного. Просто... Ще в школ╕, а пот╕м ╕ в ун╕верситет╕, я захоплювався под╕бними штуками. Показував фокуси. Фак╕р! Чисто╖ води! Правда, до П╕нетт╕ та Робера-Гудена мен╕ далеченько, як зв╕дси - п╕шки до Ки╓ва, та дечому усе ж таки навчився. ╤ хоча вже минули роки, думаю, що-небудь та й згадаю. ╤ для одного "творчого" вечора його вистачить.

- Ну, ви, я бачу, ╕ швець, ╕ жнець, ╕ на дуду грець, - весело сказав поет ╕ дружньо поплескав приятеля по плечу.

Рушили до панс╕онату. Той усе глибше зникав у веч╕рн╕й с╕рост╕, нагадуючи замок з роману жах╕в, у якому неодм╕нно живуть привиди. ╤ в╕дбуваються та╓мнич╕ под╕╖.

Глава V╤. "Народження "сл╕дчого Теодорак╕са"

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 00 год. 14 хв.

Богдан узував новеньк╕ б╕л╕ крос╕вки "Puma", як у двер╕ тихенько постукали. Три рази. Як ╕ домовлялися. Тейлор. Готовий до небезпечно╖ гостини. Нав╕дати м╕стера Лукаса. Його апартаменти. Поки земн╕, слава Богу. У "Прер╕╖". Але вже колишн╕.

Колишн╕ апартаменти. Колишнього Лукаса.

- Хочете анекдот? - мовив в╕н пошепки, коли опинився за зачиненими дверима.

- Хочу, - застиг Лисиця, готовий слухати. - Зараз в╕н ну дуже доречний. Бо я нечасто до мертвяк╕в у гост╕ нав╕дуюсь.

- Гаразд. Отже. Моя двоюр╕дна сестра Сес╕л╕я мешка╓ в Аф╕нах, - почав поет, усм╕хаючись. - Рок╕в зо два тому вийшла туди зам╕ж. Узагал╕-то, ми не дуже родичались. Але моя т╕тонька Ел╕забет, хай ╖й Бог здоров'я да╓, прочувши, що збираюся до Грец╕╖, попрохала завезти Сес╕л╕╖ пакуночок.

- Як завжди - наркотики? - серйозно мовив Богдан.

- На жаль, н╕... А так хот╕лося. - Тейлор теж ум╕в жартувати. - Слухайте дал╕. Прохання я виконав, але випадково... прихопив швагерову куртку. Ну, зам╕сть сво╓╖. У нього, як на лихо, така сама. ╤ кол╕р. ╤ розм╕р.

- Не дуже й см╕шно, - сипнув льодом розчарований Богдан. Бувало см╕шн╕ше. Значно. Що аж за жив╕т брався. А не так, як зараз.

- Та дослухайте ж, - розгн╕вався поет жартома. - ╤ в кишен╕ "ново╖" куртки я знайшов ось що. - В╕н протягнув маленьку чорну книжечку. У шк╕ряну обкладинку ув'язнили "ксиву" сл╕дчого грецько╖ пол╕ц╕╖ Васил╕са Теодорак╕са. Лисиця уважно подивився на фотограф╕ю ╕ спалахнув фантастичною ╕де╓ю. Нав╕ть божев╕льною!

- Послухайте, друже, - почав натхненно, по черз╕ рентгенячи зрад╕лими очима то поета, то фото його швагера, - якщо прибрати оц╕ шикарн╕ вуса, ви стали б... дуже схожим на грецького родича... Розум╕╓те, до чого я веду?