Факир

Тейлор аж в╕дсахнувся. Наче остер╕гався, що Лисиця в╕дразу ж поголить його шикарну чолов╕чу прикрасу. Нав╕ть не спитавши згоди. Без мила й п╕ни. Нав╕ть без леза. Просто поголить. ╤ все.

- Та ви що?! - пошепки прокричав поет. - Н╕ за як╕ грош╕! ╤ як ви таке могли подумати? Це ж частина мене. Важлива! Нав╕ть не уявляю, як з'явитися в кол╕ друз╕в безвусим. На глум п╕дн╕муть! Н╕. Про це не може бути й мови!

Тейлор перетворився на твердиню. Могутню й непохитну. Не п╕дходь!

- Розум╕╓те, - пошився в дипломати Лисиця, - я хоч ╕ "колишн╕й фак╕р", усе одно не зможу прикле╖ти вуса вашому фотограф╕чному родичев╕. Як там його? - глянув у посв╕дчення. - "Васил╕су Теодорак╕су". Щоб схож╕сть стала ╕деальною. Це неможливо...

- Н╕ ╕ ще раз - н╕! - гн╕вно витиснув поет.

- Шкода, - похмуро мовив Богдан, ховаючи посв╕дчення до кишен╕. - Я хоч ╕ не схожий на м╕стера Теодорак╕са, ╕ншого виходу не бачу. Дива в житт╕ трапляються. ╤нколи. Може, стане у пригод╕... Хоч якось. А ви краще йд╕ть спатки. Набирайтесь сили. А завтра в╕зьметесь до ново╖ поеми. Бо раптом нас приловлять на гарячому. Як тод╕ ви поясните це у кол╕ друз╕в? А я п╕ду сам...

Лисиця в╕двернуся до в╕кна. Та за мить р╕зко озирнувся:

- Та зрозум╕йте ж! На представника закону зовс╕м ╕накше дивитимуться. Не як на звичайну людину, що зн╕чев'я гра╓ться в детектива. Тут усе серйозно...

Тейлор дивився вб╕к ╕, важко дихаючи, напружено мовчав.

Богдан р╕шуче п╕д╕йшов до шафи:

- Мен╕ ж боятися н╕чого. У мо╓му кол╕ мене люблять усякого. Без жодних пояснень. Хоч п╕д Фантомаса пострижись, хоч у костюм╕ Адама причалапай...

В╕н д╕став п╕столета й запхав за пояс п╕д куртку.

Тейлор потопав у нер╕шучост╕. Лисиця пом╕тив це й вир╕шив п╕длити бензину:

- А тим часом убивця хай спок╕йн╕с╕нько обдуму╓ нов╕ плани. ╤ береться ╖х виконувати... Теж без найменших перешкод.

Поет занервував. Його внутр╕шн╕ катакл╕зми пом╕тн╕ за к╕лометр. Останн╕м акордом стало голосне чмихання й тупання носаком.

- А-а-а, б╕сова ви личина, м╕стере Фокс. Гаразд. Здаюсь, - сказав в╕н наче кр╕зь зуби, але то лише зовн╕шн╓. В душ╕ ж уже не пручався. - Але все це - заради перемоги Справедливост╕. Ех, який товар, така й ц╕на. Зачекайте, я швидко.

Богдан лишився сам. Д╕став п╕столета. Витяг магазин, обдивився й загнав назад. "Хтозна, - м╕ркував, - як поведеться з нами м╕стер Лукас. Мертв╕ гостей не полюбляють. А цей ось пом╕чник у таких ситуац╕ях зайвим не бува╓".

Погладив "╕грашку", наче живу, ╕ знову запхав за пояс. ╤з нею спок╕йн╕ше. ╤ - над╕йн╕ше.

Тейлор ув╕йшов без стуку. Безвусим Богдан його ще не бачив. ╤... - засм╕явся. Це образило. Н╕би на незагойну рану п╕дступно сипонули сол╕. М╕шок. Нав╕ть два.

- Вибачте, м╕стере Тейлор, - став заспокоювати приятеля. - Це... випадково... Е-е-е... Нов╕ виростуть ще кращ╕. Густ╕ш╕... Хоча... Так теж н╕чого. Я б сказав - нав╕ть краще. Тепер ус╕ ж╕нки "Прер╕╖" упадуть до ваших н╕г.

- Год╕ жартувати, - з в╕длунням гн╕ву мовив поет. Жаль за прикрасою не минав. - М╕стер Лукас зачекався.

Богдан т╕льки тепер побачив: за пазухою у поета щось заховане.

- А що тут? - запитав, повертаючи посв╕дчення Теодорак╕са.

- Дещо, - поважно в╕дпов╕в Марк. - З голими руками до туди не потрапити.

- Чудово. Ход╕мо.

З над╕╓ю ╕ впевнен╕стю рушили.

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 00 год.26 хв.

Обережно вислизнули з номера ╕ сторожко рушили коридором. Керувати узявся Тейлор. Пояснив: спочатку - на трет╕й поверх, в╕дмикають верхн╕й номер (там н╕хто не живе), а пот╕м - спускаються ╕ через в╕кно потрапляють до Лукаса. Зробити це через другий поверх - не так мудровано. Однак, - дев'яносто ╕з ста, - потрапиш комусь на оч╕. Ключа нема╓, а щоб в╕д╕мкнути по-злод╕йськи, потр╕бен час. Не профес╕онали ж!

На трет╕й поверх д╕сталися без пригод. М'яка килимова дор╕жка приглушувала кроки. Зупинились напроти триста сьомого. Тейлор д╕став пакунок, розгорнув, ╕ Богдан побачив "дещо": складаний н╕ж, св╕чку й товстий мотузок, зав'язаний вузлами сантиметр╕в через сорок-п'ятдесят.

- Де це ви все взяли? - ледь не с╕в в╕д здивування Лисиця.

- Зна╓мо, де... - по-змовницьки п╕дморгнув поет.

Зараз Тейлоров╕ потр╕бен н╕ж. Тому решту в╕ддав Лисиц╕. Розклав ╕ заходився б╕ля замка. Не встиг Лисиця добре розглед╕ти, як двер╕ п╕ддалися й беззвучно розчинились.

- Ну, ви й чар╕вник, - прошепот╕в зрад╕лий Богдан.

- Н╕чого особливого. Ким т╕льки не довелося побути. Навчений.

- То, може, й Лукасов╕ двер╕ - як ╕ ц╕ - за дв╕ секунди?

- Там замок ╕нший, складн╕ший, - категорично в╕др╕зав поет. - Я вдень обдивився. Безнад╕йний вар╕ант.

Прослизнули до к╕мнати ╕ в╕дразу ж - до в╕кна. З ним проблем ще менше.

Тейлор обв'язав мотузком н╕жку л╕жка, перев╕рив над╕йн╕сть ╕ мовив:

- Пол╕зете ви. Я страхуватиму. Опинитесь на м╕сц╕ - смикнете. Я тут "замету сл╕ди", а пот╕м стукну у двер╕. Ось так: тук... тук... тук-тук.

- Домовились.

- З Богом.

Лисиця видерся на п╕дв╕коння, розвернувся обличчям до поета й почав обережно спускатися. Тейлор притримував мотузок. Коли Богданова голова зникла в темному прор╕з╕ в╕кна, для Тейлора почалося найважче - чекання. Як дивно влаштован╕ земн╕ закони! Коли посп╕ша╓ш, час, мов прудконогий гепард, завжди тебе випереджа╓. Зате коли випада╓ оч╕кувати, тут уже вибачай: йому посп╕шати н╕куди. ╤ тепер в╕н - супервайлувата черепаха - руха╓ться сонно та пов╕льно...

Смик... Смик...

Тейлор в╕дчув "пульсування" мотузка.

- Зрозум╕в, - прошепот╕в в╕н ╕ став в╕дв'язувати...

Тим часом Богдан, витягнувши зброю, почав обережно нишпорити Лукасовим номером. Оглянув к╕мнату, хол, ванну й туалет. Розчинив дверцята шафи - зазирнув ще й туди - н╕кого. З полегшенням з╕тхнув. Сховав "Маленького Тома". П╕д╕йшов до дверей. Чекати на Тейлора. Той надовго не лишив приятеля в непри╓мн╕й компан╕╖.

- Порядок, - прошмигнувши у щ╕лину розчинених дверей, прошепот╕в поет. - Опуст╕ть жалюз╕ - ╕ почнемо.

В╕н д╕став с╕рники з╕ св╕чкою, запалив. В╕дшукав Лукас╕в св╕чник - ╕ в номер╕ стало св╕тл╕ше.

- А свою св╕чку нав╕що ж ви брали? - прошепот╕в, не зрозум╕вши, Богдан.

- Дивна ви людина, - п╕дморгнув поет, - блука╓те у ф╕лософських джунглях, ум╕╓те робити фокуси, захоплю╓тесь лог╕кою, а не розум╕╓те простих речей: коли йтимемо зв╕дси, я вичищу в╕ск ╕ вставлю нову св╕чку. Що тут хтось був, п╕дозри не виникне н╕ в кого.

"От дурень, - вилаявся подумки Лисиця, - до цього й самому можна додуматись".

- Гаразд, з чого почнемо? - д╕ловито поц╕кавився Тейлор.

- Думаю, з трупа.

Неб╕жчик лежав укритий двома простирадлами. Стик проходив там, де стирчала стр╕ла. М╕стер Казандзак╕с пам'ятав Богданову пораду ╕ все залишив без зм╕н.

Лисиця опустився на кол╕на й обережно зняв накривало. Тейлор присв╕тив. Неб╕жчик пози не зм╕нив. Проте видовище при╓мним назвати важко.

- Слабке осв╕тлення, - зауважив розпачливо Лисиця, коли почав огляд. - Не до б╕са розгледиш при такому каганц╕.

- Це точно. Ув╕мкнути торшер? - запитав з над╕╓ю Тейлор.

- Буде дуже пом╕тно.

- А ви гада╓те, що св╕чки не видно?

- Може, але сонний Андреас, я певен, не розгледить. А торшер... - Лисиця подивився на в╕кно й додав: - Св╕чку з цього боку прикривайте рукою.

Тейлор кивнув ╕ загородив несм╕ливий вогник широкою долонею.

- Н╕чого ц╕кавого, - мовив Богдан, зв╕вшись. - Я, зв╕сно, не експерт, але... - Розчароване хитання головою.

- Ану ще й я гляну, - мовив Тейлор ╕ передав св╕чник Богданов╕: "детективи" пом╕нялися ролями.

Поет приск╕пливо вп'явся очима в "колишнього м╕стера Лукаса". Бездушним сканером пройшовся к╕лька раз╕в в╕д голови до н╕г ╕ назад. Але фортуна теж не усм╕хнулася. Випроставшись, продовжував дивитися на вбитого. Раптом обидва ясно почули, що до замково╖ щ╕лини хтось загнав ключа. Богдан миттю погасив св╕чку, вихопив п╕столета й кинувся за шафу. Тейлор обгорнувся шторою.