Факир

╤ тут сталося неоч╕куване: м╕стер Казандзак╕с не витримав ╕ закричав:

- Та йд╕ть ви п╕д три чорти, крим╕нал╕ст б╕с╕в! Узявся до мого сина! Якщо хочете знати, до вашого при╖зду Март╕н мурашки не образив, не те що людину. А ви йому вбивство припису╓те. Ще й майно мо╓ в╕н теж пошкодив. Абсурд! Хлопець цього зробити не м╕г. До сьогодн╕ все було добре, а тепер, бачиш, Март╕н у злочинц╕ пошився. Не в╕рю я. Ц╕лий день я терп╕в ус╕ закиди на цю тему, але тепер - год╕. Терпець ув╕рвався. Сина, зв╕сно, я замкну на три замки й заходитиму до нього т╕льки сам, щоб ви ╕ вам под╕бн╕ не чесали даремно язиком. Але за п'ять дн╕в сюди прибуде катер з продуктами. ╤ тод╕ я негайно викличу сл╕дчих. В╕ддам ╖м Март╕на ╕ вс╕ докази, як╕ вже знайшли ╕ ще знайдемо. Хай розбираються. Я певен, що вони зн╕муть з нього вс╕ п╕дозри ╕ знайдуть справжнього вбивцю. Тод╕ ви заговорите ╕накше... А зараз, м╕стере Бр╕ссон, не плескайте даремно. Бо...

- ╤ що ж буде п╕сля "бо"? - хвалькувато поц╕кавився Альбер ╕ приготувався до р╕шуч╕ших д╕й.

- Бо наступного разу, коли ви знову почнете плести про Химин╕ кури, я просто вас в╕длупцюю. У мене все, - зак╕нчив власник панс╕онату ╕ важко з╕тхнув, наче довга промова випила з нього вс╕ соки. Вт╕м, може, насправд╕ все саме так.

- До наступного разу ще треба дожити, - кинув Альбер ╕ з силою грюкнув дверима.

Тейлор п╕д╕йшов до Казандзак╕са ╕, дивлячись йому у в╕ч╕, заспок╕йливо сказав:

- Не треба хвилюватися.

Той мовчки кивнув.

Наблизився Лисиця:

- Дяку╓мо, м╕стере Казандзак╕с, що дозволили оглянути сокиру. А шоу ╕люз╕он╕ста ви отрима╓те.

Казандзак╕с ледь посм╕хнувся. На б╕льше сили не мав.

- Якщо вам тут н╕чого б╕льше не потр╕бно, - утомлено мовив в╕н, - я замикаю.

- Гаразд.

Приятел╕ рушили надв╕р. П╕шли навмання й опинилися в парку. На головн╕й алейц╕, яка тягнулася через усю його велику площу ╕ впиралася у фонтан (ж╕ночу ф╕гуру, з очей яко╖ струмен╕ла вода), зустр╕ли блондина "трохи за п'ятдесят". В╕н ╕шов "п╕д ручку" з╕ сво╓ю дамою, яка вчора на святковому об╕д╕ була в шикарн╕й чорн╕й сукн╕ з великою брошкою у вигляд╕ троянди. Сьогодн╕ ж дама надягла кв╕тчастий костюм. "Парочка" поверталась ╕з прогулянки, усм╕хнено перемовляючись. Детективи, в╕таючись, уклонились. ╥м в╕дпов╕ли.

- Кохання... - прошепот╕в Тейлор, коли "парочка" опинилася далеко позаду. ╤ за мить в╕н уже читав:

якби у мене вкрали вс╕ слова

якби у мене в╕д╕брали здатн╕сть писати

якби у мене в╕дтяли руки

щоб я не зм╕г зображати жестами

я обов'язково став би птахом

аби сп╕вати про твою красу

аби сп╕вати про сво╓ кохання до тебе

- Схоже, - погодився Богдан ╕ ще раз озирнувся. - Авг╕, як на мене, шикарне м╕сце для цього.

- Як ╕ для вбивств, - додав сво╖х п'ять Тейлор.

- Це точно, - сумно погодився Богдан.

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 18 год. 13 хв.

В╕д╕йшли в╕д центально╖ але╖. С╕ли на лавку. Зручно. ╤ можна поговорити без чужих вух. Якщо хто-небудь наближатиметься, легко заглед╕ти. Поява ж у кущах виключалася. П╕д╕йти непом╕ченим кр╕зь зарост╕ не м╕г нав╕ть сам Натт╕ Бампо. Нав╕ть справжн╕й. Той, яким його змальовано в роман╕.

Чулося лише в╕ддалене плюскот╕ння води у фонтан╕.

- Зда╓ться, сам╕, - ще раз озирнувся довкола Тейлор. Лисиця теж покрутив головою-радаром. Справд╕. Н╕ душ╕. Н╕ т╕ла.

- До реч╕, - п╕дняв указ╕вного пальця Богдан, - блондин ╕з дамою п╕д ручку - це м╕стер Скарпсверд. Швед. Я д╕знався. Пам'ята╓те: Казандзак╕с говорив, що саме Скарпсверд затримав його, коли той ╕шов до рад╕останц╕╖, щоб пов╕домити про вбивство на материк. ╤ пл╕в н╕сен╕тниц╕... Зб╕г чи...

- Не думаю, що "чи", - сказав Тейлор. - Якийсь в╕н невиразний. Без-е-нер-ге-тич-ний. С╕ре мишеня. В╕н якщо й м╕г когось убити, то т╕льки таргана. А пот╕м рвав себе на клаптики за цей "гр╕х". Ще й до л╕ги захисту тварин записався.

- Класно ви його, - усм╕хнувся Богдан. - Якби все й справд╕ так легко... Бо що там, у душ╕, - одному Господу в╕домо. А в╕н просто так та╓мниц╕ не в╕дкрива╓. Треба поворушити звивинами. ╤ коли с╕м пот╕в з тебе з╕йде, тод╕ й В╕н усе на блюдц╕ п╕днесе. ╤накше не бува╓.

- Не бува╓, - повторив задумливо поет, а пот╕м, оживши: - Ну, а що сокира?

- Н╕чого, - мовив Богдан, розчаровано махнувши. - Тут би експерт╕в...

- Хе, зв╕сно, - криво посм╕хнувся Тейлор. - Якби ж... у рот╕ поросли гриби ж... Зрозум╕ло, що сокиру просто п╕дкинули. Ще один крок убивц╕. ╤ н╕яких його в╕дбитк╕в жоден у св╕т╕ експерт не зможе на сокир╕ в╕дшукати. ╥х там просто нема╓.

- Усе правильно, - кивнув Лисиця. - Я б зробив так само. ╤нстинкт ╕ розрахунок. Убивця розумний. Холоднокровний. Досв╕дчений. Випадкова людина десь би прокололась. А наш красень - за над╕йною маскою. ╤ робить усе мудро. Важко буде наступити йому на хвоста...

- Чудово. Отже, в╕н у масц╕ ╕ з хвостом... - серйозно сказав поет, а пот╕м вибухнув см╕хом.

Лисиця теж засм╕явся:

- Карнавал... А, до реч╕, - яку маску ви уявили?

- Крокодила, - задоволено мовив Тейлор. - ╤ довгий зелений хв╕ст.

- Гм, ц╕каво. - Усм╕шка ще гостювала на Богдановому обличч╕. Хоч уже одягалася б╕ля дверей. - А я - рогатого-хвостатого. Нав╕ть називати не хочу... Усе в нього виходить. ╤ жодного сл╕ду. Наче й не людина... Я думаю, що задум убивства в нього виник уже тут, на остров╕. ╤накше залишив би шлях для втеч╕. Знищив рад╕останц╕ю ╕ спок╕йн╕с╕нько в╕дплив на катер╕.

- В╕н би так зробив, якби його тут н╕чого не тримало.

- Правильно. Щось тут у нього незроблене. Тому ╕ взяв час. П'ять дн╕в.

- П'ять д╕б, - поправив Тейлор.

- П'ять д╕б, - погодився Богдан. - ╤ щоб спок╕йно почуватися, знайшов прикриття. "Ункаса". Та й ота дивна розмова м╕ж Март╕ном ╕ Лукасом допомогла. Розумн╕й людин╕ неважно все об╕грати. Тому сокира й "чиста". ╤ в╕дбитк╕в пальц╕в на н╕й убивця не лишив. Як ╕ скр╕зь...

- Ви вважа╓те, що це чолов╕к? Ж╕нок виключа╓те через благородн╕сть? Чи щось особисте?

- Особисте, зв╕сно... - Лисиця п╕дморгнув. - Суд╕ть сам╕: вчинити вбивство, а тод╕ за л╕чен╕ хвилини устигнути розгромити рад╕останц╕ю, пробити бензобаки на катер╕ й п╕дкинути сокиру "Ункасов╕". Тут треба добряче здоров'я й ф╕зичну витривал╕сть. Н╕, ж╕нц╕ це не п╕д силу. Невже ви дума╓те, що на таке здатна тенд╕тна Кр╕ст╕н, симпат╕я Скарпсверда, поко╖вка, старенька ж╕ночка у великих окулярах чи ще хтось ╕з "наших" ж╕нок?

- Хтозна, - задумався поет.

- Облиште. - Богдан пружинив упевнен╕стю. - Ж╕нкою тут ╕ не пахне, - обперся на спинку. - А як вам м╕стер Бр╕ссон? - Уважно подивився на приятеля. - Март╕н винен - ╕ все!

- О-о-о, то ц╕кавий фрукт, - закивав Марк. - Як ч╕тко, а головне - посл╕довно, видав в╕н докази проти Казандзак╕сового сина. Наче ц╕лу н╕ч готувався. Та найб╕льше сподобалась остання фраза. "До наступного разу ще треба дожити". Гм... Це погроза чи обмовка?

- Не вистачало, щоб ще й м╕стера Казандзак╕са спровадили на той св╕т, - докинув Лисиця.

А Тейлор, наче боячись, що, в╕дреагувавши на Богданову фразу, втратить нитку сво╓╖ думки, провадив:

- Треба його не спускати з ока. Ум╕ння стр╕ляти з лука (до реч╕, може вчора це в нього вирвалось теж мимовол╕). Анон╕мний лист (д╕зна╓мось, хоча й з непереконливих вуст, про погрози Лукасов╕). В╕дверта майже погроза Казандзак╕сов╕. Ц╕ла низка факт╕в явно не на його користь. Та й в╕дламаний язичок в╕д блискавки. Тут ╓ над чим думати. В╕н м╕г в╕дпасти, коли завгодно. ╤ також тод╕, коли Бр╕ссон д╕рявив катеров╕ баки.

- Плюс ман╕акальна недов╕ра до Кр╕ст╕н, ревнощ╕, войовнич╕сть - ╕ перед нами готовий убивця.

Тейлор д╕став сигарети, але зупинився: