Факир

- Ну ╕ як вам усе це подоба╓ться?

Богдан усм╕хнувся, а пот╕м задоволено в╕дпов╕в:

- Дуже... дуже й... дуже!

- Тобто? - Поет здивувався, наче побачив Шексп╕ра. ╤ той запрошував у сп╕вавтори "Ромео ╕ Джуль╓тти".

- Завдання легша╓. - Обличчя Лисиц╕ витанцьовувало в стил╕ "диско". - Чи нав╕ть зника╓ зовс╕м.

- А це ж як? - н╕як не м╕г уторопати поет. ╤ пропозиц╕я Шексп╕ра сили ще не втратила.

- Просто. "Ункасов╕" ота, - Лисиця придавив на цьому слов╕, - наша допомога не потр╕бна: Лукаса в╕н не вбивав.

- Це тому, що наслухались сад╕вника? - криво посм╕хнувся Тейлор. ╤, може, б╕льше Богдановим словам, ан╕ж пропозиц╕╖ сера В╕льяма.

- Н╕, зв╕сно, - посерйозн╕шав Лисиця, - хоча в╕н ╕ розказав багато ц╕кавого... Беззаперечн╕ факти. Дов╕ряю ╖м. А до таких ╕стор╕й лиш прислухаюсь... Цей Андреас - персона зац╕кавлена. ╤ що сказане - правда, в╕рити не посп╕шатиму. Але погляньмо сюди. - ╤ Лисиця розгорнув "граф╕чн╕ шедеври". - У вас як з геометр╕╓ю, м╕стере поет?

- Як у вс╕х, мабуть... - знизав плечима Тейлор, а Шексп╕р почимчикував додому, одержавши в╕дкоша. До Англ╕╖. П╕шки. По вод╕.

- Чудово! - мажорно прозвучав Богдан. - Ц╕лком вистачить. Див╕ться. Ось це, перше, креслення зроблене ще в номер╕, - умовне зображення трупа й стр╕ли. На фотограф╕╖ я побачив, що кут, п╕д яким стр╕ла зайшла в т╕ло, кут "альфа", - тупий ╕ дор╕вню╓ приблизно ста градусам. Друге креслення - це умовно максимальний кут, п╕д яким стр╕ла могла ув╕йти в т╕ло. Тобто, гострий кут "бета" - всього, хоча теж приблизно, десь градус╕в з в╕с╕мдесят. Не обов'язково бути Фалесом або П╕фагором, щоб побачити р╕зницю м╕ж ними. Це, так би мовити, - гол╕ розрахунки. Теоретичн╕. А тепер погляньмо на все практично.

Не ховаючи пап╕рця, Богдан п╕д╕йшов ближче до ст╕ни.

- Лукас мусив стояти там, б╕ля розчиненого в╕кна. Причому, такою вже ледачою ╓ людина, що у дев'яти з десяти випадках вона обов'язково спира╓ться на п╕дв╕коння, - мовив, дивлячись на в╕кно дв╕ст╕ сьомого номера, Лисиця, а пот╕м опустив голову, пройшов ще дек╕лька крок╕в до живоплоту й пов╕в дал╕: - "Ункас" же, щоб лишатися непом╕ченим, мусив ховатися в цих кущах. М╕сце для схованки непогане. Але зв╕дси кут буде ще гостр╕шим.

Тейлор подивився на кущ╕, пот╕м пров╕в уявну л╕н╕ю до в╕кна й мовив:

- Ваша правда. ╤ якщо припустити, що хлопець зал╕з на дерево, - Марк подивився на могутн╕ кедри, що височ╕ли над кущами, ╕ знову сполучив уявною л╕н╕╓ю ╖хн╕ верх╕вки з в╕кном, - то ваш╕ в╕с╕мдесят градус╕в ╕ справд╕ тут найб╕льш╕. Де вже там сто... - В╕н на мить замислився, а пот╕м п╕д╕йшов до Богдана, поглянув у в╕ч╕ й пов╕льно промовив: - Невдаху Лукаса вбито не через в╕кно...

- ╤ не "Ункасом"...

Лисиця задумався й в╕двернувся.

- Можливо... - закивав поет, а пот╕м, н╕би прозр╕ваючи, додав: - Послухайте, "м╕стере Фокс"... Ми зовс╕м забули...

- Що? - Лисиця теж ожив.

- Оглянути м╕сце, де м╕г ховатися вбивця. - Тейлор повернувся й показав: - Ось ц╕ кущ╕. - В╕н п╕д╕йшов до живоплоту й почав нишпорити.

Не встиг Богдан наблизитися, як з кущ╕в тихо долинуло:

- ╢, чу╓те, Богдане, ╓!

Тривожне передчуття зупинило Лисицю на п╕вдороз╕. Що м╕г знайти Тейлор?

Коли поет вип╕рнув з густо╖ зелено╖ ст╕ни, Богдан зрозум╕в, зв╕дки тривога. Марк тримав п╕р'╖ну. Довгу барвисту п╕р'╖ну. Одну з тих, що прикрашали головний уб╕р "Ункаса"...

- Абсурд, - т╕льки й спром╕гся на те Лисиця.

- Згоден. - Поета охопила зосереджен╕сть. - Та все ж - ма╓мо два факти, що виключають один одного: неможлив╕сть убивства через в╕кно ╕ речовий доказ, що "Ункас" усе-таки щось робив у кущах.

- "Щось робити" - не означа╓ вбити... - тримався свого Лисиця. - До реч╕, ваш "речдок" м╕г потрапити сюди ╕ вчора, й позавчора, ╕ минулого року.

- Р╕к - це багато. - Категорично в╕др╕зав Тейлор. - П╕р'╖на "св╕жа". Див╕ться, як╕ яскрав╕ кольори.

Богдан оглянув ╕ погодився. Нова!

Тейлор заховав п╕р'╖ну "за пазуху" футболки:

- Про все розпов╕мо пол╕сменам... Ох, диви, лоскотно... Спод╕ваюсь, вони скоро прибудуть. Хоч би тямущих прислали, а не якихось там "╕нспектор╕в Лестрейд╕в".

- Навряд, - кисло посм╕хнувся Лисиця. - Лестрейд без Холмса - вже й не Лестрейд. А Маестро на остров╕, на жаль, нема╓. В╕н би з ус╕м швидко роз╕брався. Нав╕ть не докуривши трубки...

- Н╕чого не вд╕╓мо, - усм╕хнувся поет. - Х╕ба що помр╕╓мо...

- Це точно, - погодився Богдан. - Майже в╕рш... Та нав╕ть мр╕яти ╕з ситим шлунком краще...

- Який глибокий натяк...

- Отож...

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 15 год. 16 хв.

У дверях ресторанчика фейсом до фейса зустр╕лися з мадам Бр╕ссон. В╕д не╖ в╕яло при╓мними парфумами. П╕д правим оком Богдан розглед╕в обриси великого синця, що ледь-ледь проглядали кр╕зь старанно накладений крем. Ж╕нка встигла надягти нову сукню, що показувала шикарн╕сть того, що п╕д нею, ╕ здавалася ще красив╕шою. Як це ╖й вда╓ться? Краса ма╓ бути пост╕йно новою. Мабуть, саме так ╖╖ розум╕╓ Кр╕ст╕н.

Поет узявся знову за улюблену зброю:

╤ ск╕льки б рок╕в не в╕дм╕ряно мен╕

Розб╕йницею-долею мо╓ю,

Ти надихатимеш поета на п╕сн╕.

На честь твою ╕з них я навесн╕

Акорд╕в ╕ в╕рш╕ з╕тчу алею.

- Якщо це про мене, - щиро дякую, - в╕дпов╕ла Кр╕ст╕н, але оч╕куваного ефекту в╕д в╕рша н╕ поет, н╕ Богдан не побачили. Ж╕нка залишалася сумною.

- Ма╓те чудовий вигляд. - Лисиця п╕дн╕с компл╕мент неспод╕ваним букетом. Але вглед╕вши, як за спиною Кр╕ст╕н вир╕с ╖╖ завжди розгн╕ваний Отелло, пошкодував.

- Облиште, - розчаровано мовила мадам Бр╕ссон. - Н╕як╕ компл╕менти не вт╕шать мене.

- Що трапилось? - напружився Богдан. Про себе ж подумав: "Невже нова непри╓мн╕сть? Чи не забагато ╖х для одного дня? Чи, може, мадам Бр╕ссон побива╓ться за неб╕жчиком? Скидалось на те, що м╕ж ними починався роман. Це й законом╕рно. Обо╓ ж красив╕. Хоча... При чолов╕ков╕ не виказала б туги. Та ще й такому, як Альбер... Приховувала б. Що ж бентежить цю "французьку королеву"?".

- А ви н╕чого не чули? - Ж╕нка засмучено похитала головою. - Альбере, поясни. Ти зум╕╓ш краще.

Богдан засумн╕вався, але став натурником для уважност╕.

Мсь╓ Бр╕ссон набундючився й п╕д╕йшов ближче.

- Так, друз╕, - похитав головою, в╕дчуваючи, як його вага зроста╓. - Сталося велике лихо. Може, нав╕ть, страшн╕ше за перше.

- Ще одне вбивство?! - вирвалось у Тейлора. Саме це здавалося йому страшн╕шим за смерть Лукаса.

- Краще б уже вбили когось, - д╕ловито почав Бр╕ссон, але зрозум╕в, що ляпнув дурницю, занадто п╕зно, тому зак╕нчив теж уголос, - н╕ж таке... Як же ми тепер... Як Роб╕нзон Крузо?

"Ну в╕н ╕ телепень, - подумав Богдан, - Кр╕ст╕н зробила б це краще. Та й чути з вуст красун╕ будь-яку страшну новину не так моторошно. Нав╕ть про к╕нець св╕ту". А вголос запитав:

- Про що це ви?!

- А що тут не ясно? - розсердився Альбер. - Хтось з╕псував рад╕останц╕ю. Розтрощив усе сокирою. ╤ тепер ми в╕др╕зан╕ в╕д св╕ту. В╕д цив╕л╕зац╕╖. Хоч рятуйте кричи!

З'ясовувати, що сп╕льного у цього недотепи з цив╕л╕зац╕╓ю, Богдан не став. Тепер ним верховодило нове бажання: знайти в╕дпов╕дь на питання "хто ╕ як?".

- Якби знати, хто та падлюка, я б його надво╓ розламав. - Альбер вимовив це так р╕шуче, майже скрегочучи зубами, що сумн╕ви нав╕ть ╕ не подумали народитись. В╕н точно зробить саме так. Заважа╓ одне: нев╕домо, "хто та падлюка".

То он воно що?! Рад╕останц╕я... А це й справд╕ халепа. ╤ хоч до Роб╕нзона ╖м далеченько, перспективка посм╕халась не така вже й весела. Але найголовн╕ше - пол╕ц╕я. Чи встиг Казандзак╕с пов╕домити про вбивство? Якщо н╕, то... Життя ста╓ все ц╕кав╕шим. ╤ воно, це життя, - невблаганна реальна реальн╕сть.