Факир

Нехтуючи правила, Лисиця з Тейлором швидко рушили до рад╕останц╕╖. До господарських буд╕вель. Що вона там - знали з великого плану територ╕╖, вив╕шеному в хол╕ "Прер╕╖". Щоб д╕статися туди, сл╕д подолати б╕льшу в╕дстань, н╕ж маршрут "к╕мната - ресторан". Але яке це тепер мало значення? Богдан ╕шов - майже б╕г - попереду. Поет м╕ряв в╕дстань довгими кроками, рухаючись сл╕дом. Але разом - потужна сила.

Дорогою зустр╕ли спочатку "Гойко М╕т╕ча", а пот╕м ╕ двох "ветхих д╕дк╕в", як╕ по черз╕ здивовано провели поглядом "цих двох божев╕льних".

В╕дчинили двер╕, не постукавши. Картина постала сумна. Нав╕ть сумн╕ша, н╕ж оч╕кували. Посеред к╕мнати на ст╕льц╕ сид╕в б╕долашний порть╓ й задумливо смалив. Подумки мандруючи далеко. Бо в╕д того, що д╕╓ться останн╕м часом на остров╕, хочеться гайнути куди-небудь у суз╕р'я Ор╕она. Кожн╕й притомн╕й людин╕. Але Казандзак╕с зараз таким не був. Як, власне, й "лицар╕" Ордену детектив╕в. Коли вони з'явилися на пороз╕, порть╓ п╕дняв утомлений погляд ╕ випустив дим.

- Що трапилося, м╕стере Казандзак╕с? - поц╕кавився, в╕дхекуючись, Тейлор.

Казандзак╕с газонув ще раз. Мабуть, щоб не закричати в╕д гн╕ву. Чи щоб не роз╕рвалося серце. Бо в╕д такого до цього недалеко.

- Божев╕лля, - ледве-ледве вимовив в╕н ╕ знову затягнувся. Приречен╕стю порть╓ нагадував засудженого до страти ("...й оскарженню не п╕дляга╓"). Який нарешт╕ зрозум╕в, наск╕льки цей св╕т несправедливий. Але зробив це надто п╕зно.

Богдан з поетом обвели к╕мнату поглядами й жахнулися: варварська рука нещадно потрощила прилади.

- А пол╕ц╕ю ви встигли пов╕домити?

Лисиця запитав, а руки сам╕ поривалися до Казандзак╕са. Затиснути рота. Тому що боявся в╕дпов╕д╕. Бо знав ╖╖. Чи передчував.

- Н╕.

Порть╓ в╕дпов╕в без емоц╕й. Чи вм╕ло ╖х погасив. Чи вони вже перегор╕ли. Чи ╖х ╕ не було зовс╕м. В останн╓ н╕хто не в╕рив.

Обличчя Казандзак╕са лишалося спок╕йним. Н╕би зараз домовлялися про екскурс╕ю островом. Чи збиралися на пляж.

- Коли я вийшов з номера м╕стера Лукаса, ну, тод╕, як його знайшли, ╕ рушив коридором, мене затримав м╕стер Скарпсверд. Ну, такий блондин трошки за п'ятдесят. Швед. Завжди з дамою сво╓ю ходить... Так от в╕н к╕лька хвилин мене не в╕дпускав. Пл╕в про Химин╕ кури. Запитував, де б можна половити рибу. Щось таке. Н╕би тод╕ якраз для цього час. Чи в╕н ╕ справд╕ не знав? Я хот╕в його швиденько позбутися, але в╕н ледь не руками мене тримав. Коли усе ж в╕дчепився, кинувся сюди. Та побачив ось це.

Порть╓ кивнув на розгард╕яш. Ус╕ подивилися. Сумно. Траг╕чно. Приречено. З апокал╕птичним в╕дблиском в очах.

- Ну й що тепер? - запитав по як╕йсь хвильц╕ Богдан.

Казандзак╕с п╕дв╕в порожн╕ оч╕. Кр╕зь них сочилася Сахара. Р╕вном╕рно й убивчо. Без ан╕найменших шанс╕в на порятунок.

- Я вел╕в Феодоросов╕ д╕статися материка й спов╕стити пол╕ц╕ю. Це вже занадто. Мен╕ ц╕ ╕гри надокучили.

- А що в╕домо про сокиру? - поц╕кавився Тейлор.

Порть╓ перев╕в утомлено-пустельний погляд на поета й в╕дпов╕в:

- Андреас каже, що вона зникла... Весь ╕нвентар збер╕га╓ться в сарайчику. В╕н н╕коли не замика╓ться. Так що взяти там сокиру - робота неважка. ╤ зловмисник ╖╖ зробив.

- Ви говорите "зловмисник"? - докинув Лисиця. - А чому, скаж╕мо, не "зловмисники"?

- А ви гада╓те, що тут ╖х ц╕ла зграя?

"Крив╕сть" посм╕шки Казандзак╕са перевершила всю можливу статистику. Нав╕ть заскочила до неможливо╖. Але "у межах похибки".

- Не знаю, - знизав плечима Богдан, - та, судячи з ваших сл╕в, "сво╖м" ви дов╕ря╓те?

- Так, - упевнено, з нечуваною ран╕ше тверд╕стю, в╕дпов╕в Казандзак╕с, показавши, що емоц╕╖ в нього таки ╓.

- Ц╕ люди в мене не перший р╕к, - оф╕ц╕йно мовив в╕н, - ╕ жодному я не маю чим дор╕кнути. Ус╕ - чесн╕, в╕ддан╕ й старанн╕. Майже родина.

- Отже, коло п╕дозрюваних замика╓ться на в╕дпочивальниках, - урочисто п╕дсумував Лисиця.

Порть╓ в╕дпов╕в мовчанням.

- А де зараз Март╕н? - запитав Тейлор, ╕ його слова прозвучали злов╕сним натяком.

М╕стер Казандзак╕с стрепенувся й глянув на поета. Поглядом Медузи Горгони. В╕д якого завжди кам'ян╕ють. Та минуло к╕лька секунд, а Марк цього все не робив. Може, в╕н не людина?

- У сво╖й к╕мнат╕, - нарешт╕ в╕дпов╕в м╕стер Казандзак╕с ╕ в╕дв╕в погляд.

Богдана теж боляче кольнуло Тейлорове запитання. Чого це в╕н так узявся до б╕долашного хлопця? Чи не через п╕р'╖ну, бува? Але ж убивство через в╕кно неможливе. ╤ поет н╕би погодився з цим.

Двер╕ в╕дчинилися, й на пороз╕ з'явився захеканий Феодорос. Вираз обличчя мав такий, наче т╕льки-но видерся з могутн╕х лап К╕нг Конга, але велетенська мавпа, не бажаючи втрачати здобич, женеться за вт╕качем, дихаючи в потилицю.

- Хазя╖не, - мовив в╕н, часто дихаючи, - це якась маячня. ╤д╕отизм! Д╕╓ться щось неймов╕рне!

Ус╕х пробив страшний здогад: Феодорос прин╕с нову лиху зв╕стку. ╤, на жаль, не помилилися.

- Усю солярку - ╕ з цистерн у сховищ╕, ╕ з бак╕в "Делавара" - випущено, - приречено спов╕стив в╕н.

- Як?!

Обличчя Казандзак╕са вкрилося жахом. Наче в його серц╕ запустили ╕нфарктний механ╕зм ╕ спов╕стили про це.

- Не знаю. - ╤з порть╓ жах перекинувся й на Феодороса. - Я п╕шов до причалу, дивлюсь, а б╕ля "Делавара"... Я одразу до вас.

- Що ти верзеш? - зв╕вся хазя╖н. - Тебе часом зм╕й зелений не покусав? Цього не може бути!

- Краще б покусав. - Схоже, Феодорос не вм╕в ображатися. - Це правда...

М╕стер Казандзак╕с в╕дмовлявся в╕рити. Однак вар╕ант╕в не мав. Поставлений нев╕домим режисером, жахливий фарс, що розпочався вбивством Лукаса, продовжу╓ться у все нових актах.

- Гаразд, ход╕мо, - мовив порть╓ й першим вийшов з к╕мнати. Сумний, майже траурний, "почет" рушив сл╕дом.

Глава V. "Орден детектив╕в"

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 15 год. 39 хв.

Море дихало споко╓м. Далина вигравала синявою. В╕терець при╓мно бавився з ус╕м, що траплялося на шляху. Картина на вс╕ груди волала: людоньки, жив╕ть! насолоджуйтесь! рад╕йте! Однак... На остров╕ заховався той (а може - й т╕), хто вперто хот╕в усе зм╕нити. Перелаштувати п╕д св╕й убивчий сценар╕й. П╕д сво╖ жахлив╕ плани. ╤ поки йому це вдавалося.

"Делавар" сонно погойдувався на лаг╕дних хвильках. Т╕ мирно хлюпались об бетонн╕ пал╕ й стальну обшивку катера. Виконували в╕чну роботу. Побачене знову засочилось ╕дил╕чн╕стю. Заважало в╕рити, що ко╖ться жахливе та незрозум╕ле. ╤ ця розбурхана незрозум╕л╕сть множила жах на в╕с╕м. Хоча н╕. На в╕с╕мдесят.

П╕д╕йшли. Набридливо тхнуло соляркою. Ого! Довкола катера велика масна пляма вигравала на вод╕ р╕знобарв'ям веселкових кольор╕в. Можна замилуватися (кольори - виразн╕, яскрав╕). От т╕льки загадков╕сть останн╕х под╕й не давала це зробити. Та й краса ця несла отруту й смерть. ╤ п╕дтверджувала правдив╕сть зв╕стки. Все. Тепер точно роб╕нзони крузо. Ус╕. Без винятк╕в ╕ поправок. На в╕к ╕ стать. Нац╕ональн╕сть ╕ м╕сце, де мешкали.

- Так, ц╕ка-а-а-ва ╕стор╕я, - протягнув Казандзак╕с, коли опинились на катер╕. - ╤ цистерни теж порожн╕...

- Суща правда, хазя╖не, - крякнув Феодорос. - Скоро можна бурити свердловини й добувати готову соляру.

- А ти гуморист... - Порть╓ пожбурив у Феодороса ╓хидн╕стю. - Правда, жарти тво╖ чомусь завжди не до ладу. См╕╓шся тод╕, коли вс╕м плакати хочеться.

- А я й жартую, аби не заплакати.

Феодорос сказав це щиро.

- Он воно щ-о-о-о-о, - д╕стаючи сигарету, ╕ соб╕ протягнув м╕стер Казандзак╕с. - Мудро. Тод╕ вибач.

Феодорос усм╕хнувся, а м╕стер Казандзак╕с отямився й сигарету заховав.

- Жорсток╕ ╕гри, - сухо мовив Богдан. - Рад╕останц╕я. Солярка... Комусь ну дуже вже кортить не дати нам викликати пол╕ц╕ю. Хоче виграти час. Отже, й дал╕ в╕дтягуватиме цю "щасливу мить". Але ж ╕ сам в╕н зв╕дси не зможе здим╕ти. Упевнений, що добре замаскувався? Чи домаскову╓ться?