Факир

У двер╕ постукали. Богдан в╕дчинив. На пороз╕ - ╢лена (товстокоса вихователька Март╕на). Чолов╕ки здивувалися ц╕й появ╕.

- Доброго ранку, джентльмени, - прив╕талася д╕вчина.

Богдан ╕ Тейлор в╕дпов╕ли.

- Заходьте, будь ласка, - запросив Богдан, але д╕вчина не зрушила з м╕сця.

- О н╕, дякую. Я в так╕й справ╕, що заходити не обов'язково, - несм╕ливо почала вона. - Мен╕ потр╕бна ваша допомога... Замок. В╕н перестав працювати. Не в╕дмика╓ться. Чи не могли б ви зарадити? Бо до Андреаса б╕гти не хочу. В╕н уже два рази в╕дмикав. Знову почне...

- Якщо мова заходить про допомогу ж╕нц╕, я забуваю про все на св╕т╕ ╕ йду, куди б мене не покликали, - грайливо видав Богдан. - Але для цього мен╕ потр╕бна одна др╕бничка - переодягтися.

- Гаразд. Я зачекаю.

Богдан зачинив ╕ рушив до шафи.

- Початок курортного роману?- "п╕дколов" Тейлор, коли Лисиця в╕дчинив дверцята. - Один ╕з м╕льйона вар╕ант╕в? - См╕х. - Молодий вождь пуска╓ у ваш б╕к стр╕ли мисливськ╕, а його вихователька - Куп╕донов╕? Ну-ну... Так-так... Еге ж... Еге ж...

От╕ "ну-ну" й "так-так" разом з "егежами", здавалось, говорили б╕льше, н╕ж решта фраз. Вони зголодн╕лими п'явками впиналися в Богданове серце ╕ з насолодою присмоктувались. Проте в╕н залишався незворушним. ╤ спок╕йно в╕дпов╕в:

- ╤д╕ть з╕ мною, м╕стере Тейлор, щоб пот╕м не було н╕яких ╕нсинуац╕й. Це всього лиш "гуман╕тарна допомога". Таких св╕дк╕в не знищують.

- А у вас, я бачу, м╕цн╕ нерви, друже, - запустив "холодну голову" Марк. - ╤ вивести з р╕вноваги м╕стера Фокса не так уже й легко.

У словах поета звучала повага. Нав╕ть захоплення.

- Не завжди, - сухо в╕др╕зав Богдан. - ╤нколи починаю брататися з торнадо. ╤ тод╕ називаюсь "м╕стер Тайфун". - Але Тейлор, схоже, залишився при сво╓му. В╕н почав неголосно, але з виразною ╕нтонац╕╓ю:

Ти б╕льш не стукай у в╕кно мого життя,

Й не виринай зненацька з небуття,

Й не см╕йся так смертельно-╕звабливо,

Бо це не доведе нас до пуття.

╤ н╕ тоб╕, ╕ н╕ мен╕ цього не треба...

Тож не затьмарюй син╕ мого неба...

Лисиця швидко переодягся. ╤ чолов╕ки, залишивши номер, рушили за гувернанткою. Але не на край св╕ту. Хоч як не шкода...

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 09 год. 24 хв.

Мешкала м╕с Стефанопулос у дв╕ст╕ першому номер╕. По-сус╕дськи з Тейлором. Коли йшли коридором, розминулися з "Гойко М╕т╕чем". Той, одягнутий у легкий тен╕сний костюм "adidas", вийшов ╕з дв╕ст╕ третього номера й почимчикував, скор╕ш за все, на прогулянку.

Богдан узяв з рук д╕вчини ключа, пом╕тивши, що вона ма╓ красив╕ руки з тонкими довгими пальцями ╕ бездоганним ман╕кюром. Та й зовн╕ симпатична. У цьому переконався лише зараз. "Що ж, - "зарах.", - промайнуло в голов╕. - Учора ж н╕чого особливого в н╕й не пом╕тив".

Проблему владнали за хвилину. Богдан, наче досв╕дчений квартирний злод╕й, трошки почаклувавши, розчинив двер╕, за що одержав в╕д м╕с Стефанопулос щиру подяку. ╤ - разючу посм╕шку. Яка насипала на п'явок сол╕.

- Без чолов╕чих рук н╕де не об╕йтися, - радо сказала д╕вчина, але тут же р╕зко додала: - У господарств╕, звичайно.

╤ одразу запалали щоки.

- Так-так, - промовив м╕стер Тейлор, дивлячись при цьому на Богдана, - чолов╕ки - найголовн╕ш╕ ╕стоти на Земл╕. П╕сля ж╕нок, звичайно.

Ус╕ засм╕ялись. Усм╕шка ╢лени остаточно довела обом, що гувернантка "взагал╕, так н╕чогенька".

- А скаж╕ть, м╕с Стефанопулос, - поц╕кавився Богдан, коли д╕вчина взялась за ручку, щоб зникнути в номер╕, - кухар м╕стера Казандзак╕са, випадково, не француз?

Д╕вчина хмикнула ╕, не в╕дпов╕вши, зачинила за собою двер╕.

Тейлор, дивлячись на зачинен╕ двер╕, став читати:

Отут колись стояли: я ╕ ти

╤ в оч╕ одне одному дивились.

Стояли довго, ╕ з╕рки втомились

Св╕тити нам кр╕зь тисячн╕ св╕ти.

Вздовж вулиць цих колись блукали ми,

Рука в руц╕, з над╕╓ю над╕я...

Знов плаче б╕дне серце ╕ рад╕╓,

Як бачу з листу жовт╕ килими.

А там, п╕д кленами, сказала ти колись,

Що наше щастя, мабуть, заблудилось...

О, б╕дне серце, як же ти молилось,

Шляхи щоб наш╕ б╕льш не роз╕йшлись.

- Ну-ну, - закивав Лисиця, - вам би т╕льки познущатись.

- Не т╕льки, - ╕рон╕чно в╕дпов╕в поет.

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 09 год. 35 хв.

У ресторанчику людей небагато. Два "ветх╕ д╕дки" - один столик. Патлатий худий хлопець - ще один. Трет╕й столик - схожа на черницю поважна дама. Вона п╕дозр╕ло провела поглядом Лисицю й Тейлора, поки т╕ й соб╕ с╕ли, а пот╕м продовжила трапезу.

З'явився елегантний оф╕ц╕ант ╕ попростував до нових в╕дв╕дувач╕в. Т╕ зробили замовлення й стали чекати. М╕стер Тейлор дуже здивувався, коли почув назву страви, яку замовив Богдан, - "еп╕грама з ягняти". Але вир╕шив не розпитувати, поки не побачить ув╕ч того кул╕нарно-л╕тературного витвору. Тому почав здалеку.

- А скаж╕ть, м╕стере Богдан, чому ви запитали м╕с Стефанопулос про тутешнього кухаря? - поц╕кавився поет, розгортаючи серветку.

Богдан п╕дсунувся з╕ ст╕льцем ближче до столу й посм╕хнувся:

- Я бачив, що це питання пост╕йно готове злет╕ти з ваших вуст. Але поц╕кавились ви аж тут. Чому?

- Мен╕ здалося, що з ним пов'язана якась та╓мниця. Тому й хот╕в поговорити без зайвих вух, - пошепки мовив Тейлор.

- Шкода вас розчаровувати, але - жодно╖ та╓мниц╕. Хот╕в почути п╕дтвердження чи спростування свого здогаду. Просто вчора нас годували за звичаями французько╖ кухн╕. Ви не пом╕тили?

- Н╕, - зм╕шуючи розчарування з подивом, протяг поет.

- А я пом╕тив одразу. Захоплююсь французькою кухнею. Правда, б╕льше люблю ласувати, н╕ж готувати, та все одно, - жваво пов╕в Богдан.

- ╤ в чому ж, якщо це не "секрет ф╕рми", полягають от╕ звича╖?

- Найперше - сувора посл╕довн╕сть подач╕ страв. Починають з холодних закусок. Дал╕ йдуть гаряч╕, але перед ними можуть подати, ну, скаж╕мо, диню, а не лишають ╖╖ на десерт. П╕сля гарячого - основна страва - м'ясне або рибне. Але тут ╕сну╓ одне застереження: якщо в меню включене ╕ те, й ╕нше, риба повинна з'явитися на стол╕ першою. Дал╕ йдуть овоч╕, без котрих французький об╕д обходиться дуже й дуже р╕дко. Салат зм╕нюють сири. Потр╕бно сказати, що ╖х у Франц╕╖ виготовляють у форм╕ невеликих головок, нар╕зають до столу трикутними шматочками. П╕сля сир╕в подають так зване "антреме". У буквальному переклад╕ це слово означа╓ "м╕ж стравами". "Антреме" - це креми, ароматизован╕ апельсином, кавою, шоколадом; суфле, млинчики, пончики. Ус╕ ц╕ солодощ╕ мусять створити плавний перех╕д до десерту. Нер╕дко "антреме" зам╕ню╓ сам десерт, п╕сля якого пода╓ться кава... Друзяка Ларошфуко мав рац╕ю, коли говорив: "╥сти - це потреба, ум╕ти ╖сти - мистецтво".

- Склада╓ться вражання, що ви спец╕ал╕ст у кул╕нар╕╖, а не ф╕лолог╕╖. Дякую за зм╕стовну лекц╕ю.

- Одне ╕ншому не заважа╓, - п╕дтримав добрий гумор Лисиця. - А торт учорашн╕й пам'ята╓те?

- Так, - в╕дпов╕в поет. - В╕н мав форму велетенського серця. Мен╕ тод╕ ще добрий шмат д╕стався. З шикарною кремовою трояндою.

- Пробачте, м╕стере Тейлор, - захвилювався Богдан, - мен╕ треба вийти.

На виход╕ з╕ткнувся н╕с у н╕с ╕з "Дволиким" ╕ вв╕чливо дав йому дорогу. "Дволикий" пройшов до зали, с╕в за в╕льний столик ╕ заходився чекати на оф╕ц╕анта. Той з'явився за к╕лька хвилин, несучи замовлення Тейлора й Богдана. Залишивши ╖жу й напо╖, в╕н п╕д╕йшов до нового кл╕╓нта, узяв замовлення ╕ вкотре зник.