Факир

"Гм, доброго галасу наробило це пограбування, раз про нього пост╕йно теревенять у новинах, - подумав лог╕чно. - А може, грецьк╕ силовики просто граються в "бурхливу д╕яльн╕сть"? Надувають мильну бульку. А в самих - зачепитися н╕ за що. От ╕ бережуть ши╖ в╕д чергового намилювання. Щоб не сказати - мотузка".

Сл╕дчого зм╕нила вродлива д╕вчина. ╤ Богдан укотре згадав про недавню шлюбну катастрофу. Непри╓мн╕ думки знов заворушились бридким гаддям. Н╕би прокинулись п╕сля довго╖ зими. ╤ збираються розповзатися вс╕ма закутками поранено╖ душ╕.

На щастя, в╕д цього врятував Тейлор. Доречно постукавши.

- Мо╓ шанування, - радо мовив Богдан, в╕дчиняючи. - Заходьте. С╕дайте. Як спалося на новому м╕сц╕?

- Дякую, чудово. - Зовн╕шн╕й вигляд поета повн╕стю п╕дтверджував слова.

- Мен╕ теж, - потягнуся в╕д задоволення Лисиця. - Таку могуть в╕дчуваю, що перевернув би цей остр╕в догори дригом. ╤ ще й бурю пот╕м зд╕йняв би на мор╕.

- Не вистача╓ т╕льки точки опори. - Тейлор усм╕хнувся. За скельцями окуляр╕в ховались оч╕ мудро╖ людини.

- Саме так, - погодився Богдан. - Нер╕шуч╕ завжди знаходять причину нер╕шучост╕.

- А правильно ж сказано, - серйозно мовив поет. - До реч╕, за н╕ч я нав╕ть скучив за вами. Знайом╕ п╕вдоби неповних, а н╕би все життя товаришу╓м.

- Чесно кажучи, я теж, - задоволено в╕дпов╕в Лисиця. - Щойно переглядав новини. "Коштовност╕ Пенелопи", - п╕дморгнув. - Знову, як ╕ вчора, показували сл╕дчого. Коротко ╕ - н╕ про що.

- Знаю, - з╕знався поет. - Теж дивився. Ми з вами - наче детективи як╕. Так ц╕кавимося тим пограбуванням... Може, сл╕д заснувати Орден лицар╕в-детектив╕в? Бо ск╕льки ж ╕ще у св╕т╕ та╓мниць р╕зних, загадок ╕ випадк╕в незвичайних? - Тейлор усм╕хався. ╤ Лисиц╕, ╕ до сказаного.

- ╤ тод╕ першою нашою справою ста╓ та╓мниця "коштовностей Пенелопи"? - лог╕чно запитав Богдан.

- Чом би й н╕? - теж лог╕чно в╕дпов╕в питанням на питання поет. Хоча це й зовс╕м нелог╕чно.

- Гм, - почухав потилицю Лисиця й кинувся в анал╕тику. - Усе н╕би до цього й ╕шло. Шкода, що ящик н╕чого нового не пов╕домив. З того, що встановлено особу ймов╕рного злочинця, зиск невеликий. Н╕ його ╕м'я, н╕ статус н╕чого не да╓. Безроб╕тний ╕мм╕грант. Ну то й що? Коштовностей при ньому не знайдено. А його смерть заводить сл╕дство у звичайн╕с╕нький глухий кут. Залишаючи злочин у кол╕. Замкненому.

- Чи мо╖ вуха не брешуть мен╕? - парод╕юючи Март╕на-"Ункаса", риторично поц╕кавився м╕стер Тейлор. - Чи перед╕ мною справжн╕й м╕стер Фокс?

Богдан, не розум╕ючи, мовчав. ╤ поет пояснив:

- Ви про╜авили одну сутт╓ву р╕ч. Чим здивували. Ану згадайте абзац ╕з крим╕нально╖ хрон╕ки "Та Неа". Там же говорилось, що поряд ╕з трупом, як тепер уже в╕домо, Тон╕ Хейвена виявлено напис "м-р Чуж╕ Обличчя", зроблений кров'ю на брук╕вц╕. Кров'ю м╕стера Хейвена.

Тепер згадав. "Фейс" блиснув рад╕стю.

- Тобто ви хочете сказати, - напружився Лисиця ╕ рад╕сть розтанула, - що, конаючи, людина не буде згадувати др╕бниц╕, а прагнутиме залишити щось таке, чого не захоче забирати з собою. Те, що ╖╖ турбу╓. Нав╕ть - на Бож╕й дороз╕. Те, про що мусять д╕знатися жив╕.

- Я б, друже, нав╕ть п╕шов дал╕, - перехопив ╕н╕ц╕ативу запальний поет. - "М╕стер Чуж╕ Обличчя" - сп╕вучасник Хейвена ╕, можливо, - його вбивця. Адже малоймов╕рно, що це вбивство - р╕ч випадкова ╕ н╕як не пов'язана з "коштовностями Пенелопи". Скор╕ше - навпаки. ╤ отой кривавий напис - це спроба в останн╕ мит╕ життя хоч якось указати на п╕дступного компаньйона, зробити крок до його викриття. Так би мовити, спокута, принаймн╕ хоч таким чином, усв╕домленого гр╕ха. Хай ╕ з зап╕зненням. Намагання зробити останню добру справу. ╤ - сво╓р╕дна помста... Цей крок м╕стера Хейвена - шикарна знах╕дка для сл╕дства. Крих╕тний, та все ж таки шанс. Тож у вашому зачарованому кол╕ ╓ малесенька шпаринка. Кр╕зь яку треба протиснутися сл╕дчим ╕, зв╕сно, - нам, якщо в двох лицар╕в Ордену детектив╕в не зникне бажання й дал╕ ц╕кавитися цим злочином. Таке соб╕ вушко голки, кр╕зь яке треба пройти...

- А це вже - хтозна... - висловив ц╕лком доречний сумн╕в Богдан. Проте пот╕м, наче схаменувшись, додав: - Стривайте. Сьогодн╕ сл╕дчий говорив, що кордони заблоковано одразу п╕сля пов╕домлення до пол╕ц╕╖. ╤ якщо за той час м╕стер Чуж╕ Обличчя з тепер уже "сво╖м" неоц╕ненним вантажем не перетнув кордон╕в Еллади, ╓ над╕я, що коштовност╕ ще в Грец╕╖. Хоча ймов╕рн╕сть цього й надто мала.

- Але якщо все-таки припустити, що й злочинець, ╕ вкрадене все ще в Грец╕╖, то як би вчинили на м╕сц╕ того "м╕стера Чуж╕ Обличчя" ви?

Поет вич╕кувально дивився на Богдана. Той в╕дпов╕в п╕сля коротких роздум╕в:

- Важко сказати. Вар╕ант╕в безл╕ч. Але, як на мене, найкраще перечекати, доки ущухне весь цей лемент, а вже пот╕м щось робити. А перечекати з усп╕хом можна й на такому остров╕, як наш. Тихеньке й неприм╕тне м╕сце - що ще треба для вт╕кача? Для тихого залягання на дно? Купа шанс╕в на усп╕х. Правда, я б╕льш н╕ж упевнений, що злочинець ма╓ детально розроблений план. Без нього под╕бний спектакль дор╕вню╓ самогубству. Тому можна см╕ливо стверджувати, що смерть м╕стера Хейвена - черговий ╕ вдало виконаний пункт плану. Жорстокого й холоднокровного. Плану "м╕стера Чуж╕ Обличчя". Чи ще когось, хто за ним сто╖ть.

- Лог╕чно, - погодився Тейлор. - Та й п╕сля програних пар╕ я вже мало сумн╕ваюся, що у ваших висновках нема╓ правди. Хоча б часточки. Тому з рад╕стю слухатиму вас ╕ дал╕.

- А як вам наш новий знайомий - м╕стер "Ункас" - з╕ сво╖ми дивними "прив╕тами"? - запитав Лисиця.

- Що ж тут уд╕╓ш... - замислився поет. - Яким кого вже сотворить Господь... Така його доля. ╤ можемо лише посп╕вчувати. Хоча... Зда╓ться, в╕н щасливий у тому сво╓му вигаданому св╕т╕. Та й батьки молодц╕. Так реал╕стично п╕дтримують хлопцев╕ ╕люз╕╖.

- А як в╕н напав на отого "голл╕вудського красеня"? Та ще й пр╕звисько йому прил╕пив. "Дволикий".

- Вас в╕н теж не обминув.

Точно. Вчора хлопець назвав Лисицю "Соколиним Оком", тобто Натан╕елем Бампо, добрим другом Ункаса та Чингачгука з роман╕в сера Купера. Ц╕каво, чому в╕н вибрав саме Лисицю?

Коли Богдан запитав про це у Тейлора, той, стенувши плечима, в╕дпов╕в:

- Мабуть, таким в╕н його уявля╓, того мисливця Бампо. Хоча зачекайте, - поет пильн╕ше придивився до приятеля, - а у вас ╕ справд╕ ╓ щось в╕д мисливця. - ╤ в╕н, не втримавшись, голосно зайшовся см╕хом.

- А що, - почав п╕д╕гравати Богдан, коли см╕х затих, - може, в╕н ╕ справд╕ мав рац╕ю? Адже мо╓ пр╕звище говорить саме за себе. Лисиця, Фокс - непоганий мисливець. Хитрий. Обережний. Спритний.

- Точно. Виходить, що обрав в╕н вас таки не випадково?

- Угу. Ще й стр╕лою "прив╕тав". - Лисиця став майже серйозним. Коли в тебе майже влуча╓ стр╕ла - не до жарт╕в.

- Та вит╕вка, гадаю, всього-на-всього просте шибайгол╕вство. - Однак сказавши, поет умить посерйозн╕шав: - Чи, може, то не в╕н?

В╕дпов╕дь повисла й не рухалась. Завмерла. Прича╖лась. Оч╕кувала, наче сама - мисливець у зас╕дц╕.

Богдан п╕дв╕вся, д╕став ╕з шафи стр╕лу, оглянув, оц╕нюючи п╕дкинув ╕ сказав:

- Непоганий жарт. На меж╕ з╕ смертю... Але якщо це не Март╕н, тод╕ хто? Я тут уперше. ╤ ворог╕в нажити ще не встиг. Хоча, може, серед в╕дпочивальник╕в... Але для цього треба сховатися в кущах. Мати лука з╕ стр╕лами. А вс╕, хто з╕йшов ╕з катера, стояли перед панс╕онатом. А пот╕м ╕ зайшли до нього. Та й нав╕що так "вигинатися"? ╤ на що цим хот╕ли натякнути?

Тейлор узяв стр╕лу й теж обдивився з ус╕х бок╕в.

- А красень "Дволикий" таки недаремно занепоко╖вся, - пов╕в авторитетно в╕н. - Нею й справд╕ можна вбити. Проте, якщо в╕рити "Чингачгуку", чи, точн╕ше, м╕стеров╕ Казандзак╕су, таке неможливе. Щоб це зробив його син.