Факир

Усе ясн╕ше б╕лого дня: д╕вчина побоювалася власника "Прер╕╖". ╤, мабуть, лише одне втримувало ╖╖ тут. Грош╕. Саме заради них ╕ терп╕ла вона ╕ батька, ╕ сина. Зрештою, через це проходять ус╕, хто хоч колись працював на когось.

- А ти, Март╕не, - звернувся до хлопця розгн╕ваний порть╓, - припиняй так╕ жарти. Ти вже дорослий, ╕ мусиш слухатися м╕с Стефанопулос. По-мо╓му, ми з тобою про це говорили. Й не раз. Чи я помиляюсь?

- Я н╕який не Март╕н, - майже ╕стерично вигукнув "╕нд╕анець" ╕ зв╕льнився в╕д рук ╢лени. - ╤ тоб╕, м╕й старий батьку Чингачгуче, не палить вогонь сорому щоки в╕д того, що ти назива╓ш свого сина, молодого вождя, мог╕канина Ункаса, ╕м'ям, г╕дним обл╕зло╖ росомахи? Чи, може, тво╖ оч╕ зраджують тебе, а вуха вже не доносять сл╕в правди? Перед тобою - Ункас, старий во╖не, будь певен!

- Добре-добре, "Ункасе", - пом'якшав м╕стер Казандзак╕с, - я помилявся. Пробач т╕лесну нем╕чн╕сть ╕ сл╕поту духу старому кволому мисливцев╕. - Порть╓ почав переконливо п╕д╕гравати. - Але зараз, хоробрий "Ункасе", ти мусиш п╕ти разом з╕ сво╓ю полонянкою ╕ виконувати вс╕ ╖╖ прохання, - провадив дал╕ м╕стер Казандзак╕с, однак, побачивши, що хлопцев╕ це не до душ╕, додав: - Я тебе дуже прошу, хоробрий во╖не.

Почувши це, "Ункас" пок╕рливо сказав:

- Я шаную твою сивину, старий вождю, ╕ корюся тво╖м не зовс╕м при╓мним для мене словам.

Хлопець попрямував з гувернанткою до виходу. Але коли "╕нд╕анець" уже переступав пор╕г, ожив "голл╕вудський красень":

- Даруйте, м╕стере Казандзак╕с, але вам не зда╓ться, що ця гра в червоношк╕рих може сумно зак╕нчитися? Оця ось, очевидно, "невинна", на ваш погляд, ╕грашка, - в╕н п╕дняв стр╕лу, щоб ус╕ ╖╖ могли бачити, - дуже легко може кожного переселити до в╕чного притулку пращур╕в. ╤ я зовс╕м не хочу, щоб хто-небудь ╕з нас ТАК подолав житт╓вий ф╕н╕ш ран╕ше, н╕ж це передбачено вердиктом Найвищого Судд╕. Тим б╕льше - щоб на його м╕сц╕ опинився, зокрема, я. Ми тут, щоб в╕дпочивати. ╤ зовс╕м не бажа╓мо ставати м╕шенню для якогось там божев╕льного "Ункаса". За наш╕ грош╕ до того ж. Зважте.

Хлопець ще не встиг далеко в╕д╕йти, ╕ все прекрасно почув. Тому - швидко повернувся.

- Я знаю, бл╕долиц╕ мають звичку стр╕ляти нам, червоношк╕рим, у спину. Так точно не одержиш постр╕л у в╕дпов╕дь. ╤ ти, народжений зм╕╓ю, теж такий. Ти боявся сказати сво╖ слова, слова боягуза, мен╕ у в╕ч╕. ╤ тому по-зрадницьки випалив ╖х у спину. За це я м╕г би взяти тв╕й скальп ╕ прикрасити ним св╕й в╕гвам, але я во╖н, а не шакал... - Хлопець напружився. - Тво╖ оч╕... Я бачу... в╕дчуваю твою п╕дступн╕сть... дволик╕сть. А це - чи не найб╕льший гр╕х перед духами наших безсмертних бог╕в. Тво╖ думки - лих╕. Так╕ ж, гадаю, ╕ тво╖ вчинки. Тому я б порадив тоб╕ пройти обряд очищення вогнем. Очисти сво╓ т╕ло в╕д злих дух╕в, вижени ╖х, вил╕зь, як зм╕я, з╕ старо╖ шк╕ри й нарости нову. ╤накше ми, хай не тут ╕ не зараз, але все-таки колись зустр╕немось на вузьк╕й стежин╕. ╤ тод╕ нам - не розминутись... "Ункас" - це вогонь, що очищу╓ в╕д зла. Затям це, Дволикий.

Хлопець замовк. Запала неспод╕вана тиша. Так╕й ╖й позаздрила б кожна рекордингова студ╕я. ╤ посп╕шила б узяти в оренду.

Погасивши р╕шуч╕сть, "Ункас", тепер уже зовс╕м не чинячи опору, гордо рушив разом з ╢леною.

Ресторанне товариство продовжувало ц╕пен╕ти. В╕дмовляючись в╕рити, що це реальн╕сть. ╤ тод╕, роз╕рвавши гн╕тючу тишу, м╕стер Казандзак╕с пов╕в упевнено й спок╕йно:

- Я перепрошую шановне товариство за те, що не пов╕домив про мого сина. Не думав, що так станеться. Ран╕ше н╕чого схожого не траплялося. Р╕ч у тому... - порть╓ замовк ╕ важко проковтнув, - що хлопець хворий на шизофрен╕ю... Ми йому багато читали. Зараз теж... ╤ от уже рок╕в зо два б╕долашний вважа╓ себе "Ункасом". Ми з дружиною - а Март╕н наш ╓диний син - потура╓мо йому у всьому. Гадаю, ви розум╕╓те... Оте його ╕нд╕анське спорядження ми замовля╓мо в Америц╕. В╕н нерозлучний н╕ з одежею, н╕ з╕ збро╓ю. Гувернантка йому продовжу╓ читати про ╕нд╕анц╕в. Ус╕ в╕деоф╕льми в нас теж на цю тему. Нав╕ть я он називаюсь "Великим Зм╕╓м"...

Тональн╕сть останн╕х сл╕в гайнула в меланхол╕ю. Але за мить м╕стер Казандзак╕с, наче опам'ятавшись, пов╕в дал╕ так, як ╕ починав:

- Але хочу запевнити, що ваш╕ побоювання марн╕. До ц╕╓╖ мит╕ хлопець н╕коли, нав╕ть словом, кл╕╓нт╕в не зач╕пав. В╕н живе у сво╓му св╕т╕. Та чому сьогодн╕ зробив так - не зрозум╕ло. А зброя... Пов╕рте, за весь час хлопець не те що людин╕, пташц╕ маленьк╕й лиха не запод╕яв. Тому боятися не сл╕д. Запевняю: я зроблю все, щоб розв╕яти ваш╕ страхи. Будьте певн╕, що тут на вас оч╕кують лише при╓мност╕. А зараз - вибачте, мушу йти. Справи.

Порть╓ вийшов. ╤ хоч сказане мусило заспоко╖ти, недавня доброзичлива й спок╕йна атмосфера дременула за ним сл╕дом. Розмови, хоч здеб╕льшого й стиха, зайшли про неспод╕ваний "Ункас╕в" в╕зит. ╤ легка стурбован╕сть, що переходила в тривожн╕сть, почала непрохано рости, обплутуючи впертими л╕анами кожне серце. У джунглях спантеличених душ.

Богдан облишив лог╕чн╕ вправи. Не до того. Зараз починалося ц╕каве.

- То що, м╕стере Тейлор, коли морозиво замовлятимете? - з неприхованим задоволенням запитав Лисиця. - Згораю в╕д бажання. Тринадцять порц╕й. З гор╕хами й шоколадом.

Вимовляючи це, Богдан дивився на сп╕вбес╕дника.

- Не хвилюйтесь, "м╕стере Фокс", - в╕дпов╕в переможений. - слово тримати я звик. Просто п╕клуюсь про ваше горло. А раптом ви збира╓тесь за одним махом укласти вс╕ тринадцять?

- Н╕-н╕, - похитав головою, хитро мружачись Богдан. - Розтягну задоволення. З'╖датиму щодня, скаж╕мо, по одн╕й. Такий вар╕ант влашту╓?

- Ц╕лком.

- А як вам черговий "прив╕т в╕д Ункаса"? - зашепот╕в Богдан, побачивши, що Тейлор погляда╓ на "голл╕вудського красеня", на стол╕ якого мирно лежала стр╕ла. - Правда, м╕й "прив╕т" був палк╕шим. Вал╕за ма╓, чим дихати.

- Ви зна╓те, - мовив стурбовано поет, - цей випадок наче оживив перед очима "Вес╕лля" Шагала. Не пригаду╓те?

- У найзагальн╕ших рисах. Але щоб зримо - то н╕, - в╕дверто з╕знався Богдан.

- У центр╕ - молода пара. На задньому план╕ - пожежа. Праворуч - св╕тлотоновий ракурс ╕з музикантом б╕ля контрабаса. А л╕воруч - синя темнота з жахливими примарами.

- Оптим╕стично, - аж перетрусило Богдана. - Ви оце розказали, а в мене таке непри╓мне в╕дчуття виникло... ╤ картина наче ожила.

- А може, то - не в╕д-чуття, а перед-чуття? - прошепот╕в Тейлор. - Мен╕ теж якось так... Н╕би в╕дпив тривоги ╕з чаш╕ лихого чаклуна...

- Та Господь з вами. - Лисиця ледь стримався, щоб не перехрестити сп╕врозмовника. - Нехай Бог боронить в╕д таких передчутт╕в.

- Та я теж за те...

Сид╕ли недовго. Потроху стали розповзатися у "нори". П╕сля дороги хот╕лося в╕дпочити. А можливо - ╕ сховатися в╕д пережитого щойно. Такою вже зроблено людину. Паном Страхом. ╤ позбутися цього не вийде н╕коли.

Глава ╤╤╤. "М╕стер "Чуж╕ Обличчя"

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 08 год. 35 хв.

Наступного дня прокинувся п╕зно. Разом ╕з задоволенням в╕дчував у здоровому молодому т╕л╕ при╓мну м╕ць. М╕г см╕ливо назватися Вернидубом. Вивернув би не одного. Чи й Вернигорою. Але... Нехай живуть. ╤ гори. ╤ дерева. Природу-мат╕нку нам сл╕д усе ж любити. Вона ж нас любить. А на любов треба в╕дпов╕дати вза╓мн╕стю. Так вже заведено на планет╕ Земля.

Ще трохи порозкошувавши на крохмальних простирадлах, зв╕вся, зробив розминку й осв╕жився п╕д душем.

Накинув на роз╕гр╕те т╕ло махровий халат. Теж б╕лий. Як ╕ годиться. Ус╕вся в кр╕сло. Ув╕мкнув телев╕зор. Надибав тутешн╕ новини англ╕йською. Послухав. Наприк╕нц╕ - знову про "коштовност╕ Пенелопи". Обнад╕йливого - нуль... Блокован╕ вс╕ кордони... шука╓мо не т╕льки в Грец╕╖... з'ясовано особу вбитого... Тон╕ Хейвен, безроб╕тний ╕мм╕грант... в╕дпрацьовуються можлив╕ верс╕╖...