Факир

- На щастя, - не погодився Тейлор. - Однозначно - на щастя. Бо ви - це ви. ╢диний ╕ неповторний. Н╕ на кого не схожий. Такий, який потр╕бен Усевишньому. Можливо, саме для того, щоб так хвацько розказати правду про кожного... - Поет задумався, а пот╕м не без ╕рон╕╖ додав: - Та все одно ваш╕ спостереження ц╕кав╕. Зрештою, коли я писатиму детективн╕ романи, прототипом головного героя яких будете ви, любий м╕й друже, оц╕ ваш╕ лог╕чн╕ вправи стануть у пригод╕. Ой, як стануть! Продовжуйте.

- Гаразд, - п╕дбадьорився Лисиця. - П╕демо дал╕...

Легенька джазова музика давала спок╕й ╕ насолоду. Смачний об╕д почав розносити т╕лом нову енерг╕ю. Невелика зала зробилася оазою щастя. ╤ йти зв╕дси вже не хот╕лося зовс╕м. Нав╕ть якби кликали, щоб розказати про "коштовност╕ Пенелопи". Де лежать. ╤ ким захован╕. Нехай почекають. Тут кайфово! Не до них.

- Наступний кл╕╓нт, - Богдан уважн╕ше придивився, - отой красивий м╕цний чолов╕к. Нагаду╓ Гойко М╕т╕ча.

- А хто це? - показав "непосвячен╕сть" Тейлор.

- А, - махнув рукою Лисиця, - к╕ноактор югославський. ╤нд╕анц╕в пост╕йно грав. У вестернах ендеер╕вських. Берл╕нсько╖ к╕ностуд╕╖ ДЕФА. ╥х у нас вс╕ к╕нотеатри крутили. Ми д╕тьми по десять раз╕в дивилися. ╤ гралися в ╕нд╕анц╕в. Оцеола, Чингачгук...

- Не бачив, - пов╕домив Марк. - ╤ про актора чую вперше.

- Не страшно. Так╕ ж сам╕ казочки, як ╕ голл╕вудськ╕. Т╕льки приправлен╕ ╕деолог╕чно.

- Добре, що й не дивився. ╤ що ж? - Поет показав, що готовий уважно слухати.

- Ну-у-у, - протяг "м╕стер Фокс", - респектабельний, усп╕шний, задоволений собою. У житт╕ в нього все гаразд. Може, дантист чи х╕рург. Або юрист. Нащадок династ╕╖ профес╕йно╖. Щось таке. Престижне. Грошовите. Для сильних людей.

- Але чому сам? - нахилився ближчеТейлор, щоб н╕хто не почув. - Так╕ чолов╕ки - зазвичай шикарн╕ м╕шен╕ для ж╕нок. Невже ще н╕яка не обкрутила?

- А може, - навпаки? - запустив верс╕ю Лисиця. - При╖хав в╕дпочити в╕д них? На цьому остров╕ це якраз можливо. Ж╕нок тут небагато. Та й т╕ майже вс╕ "прилаштован╕".

- Може бути. В╕д них справд╕ треба в╕дпочивати. Хоча б ╕нколи. Для здоров'я корисно.

Богдан знову згадав Рег╕ну. Невже ╖╖ привид усе життя ходитиме сл╕дом ╕ сипатиме с╕ль на пост╕йно жив╕ рани? Невже те розчарування в людях, яке час в╕д часу виника╓ бажання погасити п╕столетом, тепер на все життя? Ось як ще бува╓... Нав╕що все це? За що?

- А он ╕ще один елегантний красень у бездоганному костюм╕, - "кивнув" очима Марк. - Теж ╕з акторською зовн╕шн╕стю. Нав╕ть схожий на когось з голл╕вудських. Т╕льки не можу допетрати, на кого. До реч╕, ви не пом╕тили, яким жад╕бним поглядом в╕н час в╕д часу погляда╓ на Кр╕ст╕н?

- Пом╕тив, - холодно в╕дпов╕в поет. - Але й вона йому вже б╕сик╕в напускала.

- ╤ що ж ми про нього можемо сказа...

Договорити Тейлор не зм╕г. Його зупинила стр╕ла. Точн╕с╕нько така сама, як ╕ та, що попсувала вал╕зу. Вона вп'ялася в рогату голову оленя на ст╕н╕. Над головою "елегантного красеня". Дивовижа змусила замовкнути. Ус╕х. Кр╕м музики. У дверях з'явився справжн╕с╕нький ╕нд╕анець. Богдан з Тейлором перезирнулись ╕ без сл╕в зрозум╕ли один одного.

Здивован╕ погляди свердлили неспод╕вану появу. Хлопець рок╕в п'ятнадцяти-ш╕стнадцяти одягнений у с╕р╕ шк╕рян╕ штани й коротку курточку на голе т╕ло. Боков╕ шви прикрашено торочками. Голова ув╕нчана довгим барвистим п╕р'ям. Обличчя - розфарбоване. За спиною - сагайдак з╕ стр╕лами. У руках - лук. До розшитого черепашками пояса приладнано томагавк ╕ н╕ж. На ногах - мокасини. Усе спорядження виконане бездоганно ╕ хлопцев╕ пасувало.

Ресторан зац╕пен╕в. Та сама галюцинац╕я у вс╕х? Не схоже. Значить, насправд╕?

"╤нд╕анець" сперся на лук ╕ обдивлявся присутн╕х.

- Що потр╕бно бл╕долицим у мо╓му в╕гвам╕? - нарешт╕ пролунав його войовничий ╕ гн╕вний голос. - Мо╖ оч╕ говорять, що серед вас ╓ ╕ вороги, й друз╕. Ункас здатний бачити птаха, коли в╕н хова╓ться за хмарами. То невже ви дума╓те, що серед вас, бл╕долиц╕, я не розгледжу лихих людей? Оч╕ старого Чингачгука вже стар╕ й засльоз╕л╕ в╕д прожитих рок╕в. ╤ не можуть в╕др╕знити сл╕д оленя в╕д сл╕ду мокасин ╕рокеза. Ви скористалися ╕ цим, ╕ його безмежною дов╕рлив╕стю, щоб потрапити сюди. Але обдурити Ункаса вам не п╕д силу. Я покликаний боротися з╕ злом. Моя рука пост╕йно шукатиме його горло, щоб безжал╕сно стиснути. Остер╕гайтеся, д╕ти зла. Я не залишу стежки в╕йни, поки не знищу вас ус╕х. Або ви не знищите мене. ╤ лише коли я п╕ду до в╕чного пристановища пращур╕в, т╕льки тод╕ випущу з рук свого неспок╕йного томагавка...

Зац╕пен╕ння тривало. Монолог "╕нд╕анця" його посилив. Здавалося, що це справжн╕й Ункас. ╤ зовн╕шн╕сть, ╕ слова хлопця переконували в цьому. Однак наступна думка руйнувала все. Зрозум╕ло. Всього-на-всього - легкий жарт м╕стера Казандзак╕са.

Та ось "Ункас" зупинив погляд на Богданов╕ й п╕д╕йшов до нього.

- ╤ ти теж тут, Соколине Око. Я давно на тебе чекав. Але чому ти в ц╕й бридк╕й одеж╕ бл╕долицих, а не зодягнений так, як належить справжньому синов╕ прер╕╖? А, - перейшов в╕н на шеп╕т, - ти у розв╕дц╕? Браво, у тебе добре виходить. З╕знаюсь, я нав╕ть не одразу вп╕знав тебе. Чудово! Удвох нам буде набагато легше!

Нова хвиля зац╕пен╕ння укрила "глядач╕в". Ус╕, але, зв╕сно, найб╕льше Богдан, сид╕ли ошелешен╕. "Ункас" грав ген╕ально. Поза всяким сумн╕вом, цей хлопець мав неперевершений акторський талант.

Тим часом "голл╕вудський красень" п╕д╕йшов до оленячо╖ голови ╕, розхитавши, витяг з не╖ стр╕лу. Оглянувши, голосно промовив:

- Лед╕ ╕ джентльмени. Мушу пов╕домити, що якби оця "╕грашка" влучила в кого-небудь ╕з нас, святковий об╕д перетворився б на панахиду.

"╤нд╕анець" рвучко обернувся на слова.

- Мерзенний сине койота, затям назавше: Ункас стр╕ля╓ влучно. ╤ якщо в╕н у когось поц╕лить, та людина не г╕дна жити.

"На сцен╕" з'явилась ще одна д╕йова особа - одягнена по-д╕ловому молода д╕вчина з товстою довгою косою - ╕ кинулася до "Ункаса".

- Март╕не, ход╕мо зв╕дси, - почала вона вмовляти хлопця, тягнучи його за руку, - у нас ще багато роботи. ╥╖ обов'язково треба виконати сьогодн╕.

- Ункасове м╕сце зараз тут, а його робота - боротьба з д╕тьми зла, котрих я пом╕тив серед оцього гурту бл╕долицих. Слухай-но, ╢лено, - перейшов на шеп╕т "Ункас", прихилившись до д╕вчини, - я в╕дкрию тоб╕ велику та╓мницю. До нас прибув великий мисливець ╕ розв╕дник. Соколине Око. Ти ж мен╕ про нього читала. В╕н зараз тут, пом╕ж бл╕долицих. Замаскований. Але я його вп╕знав одразу. - ╤ хлопець показав на Богдана, в╕д чого той зн╕яков╕в. - Тепер ти теж в╕дчу╓ш, як мен╕ полегша╓. Ми будемо боротися разом.

Поява д╕вчини зруйнувала здогад про роз╕граш. Вона явно не вписувалася в д╕йство. Завершив усе м╕стер Казандзак╕с. В╕н з'явився у дверях саме тод╕, коли ╢лена дотягувала "Ункаса", хоч як той не пручався, до виходу. Елегантний порть╓ показав, що в╕н може бути суворим. ╤ нав╕ть - жорстким.

- М╕с Стефанопулос, - звернувся в╕н до д╕вчини, ╕ кожне слово, здавалося, мало по два власних м╕цних кулаки, - доки ви порушуватимете м╕й наказ? Март╕н не повинен надокучати нашим кл╕╓нтам ╕ взагал╕ - якомога менше потрапляти ╖м на оч╕. Чи ви забули про це? Не можете знайти для нього ц╕кавого заняття? Адже серед ваших обов'язк╕в - ╕ це, зда╓ться, ч╕тко обумовлено в контракт╕ - найголовн╕ший - ╕золяц╕я Март╕на в╕д кл╕╓нт╕в. ╤ це ви мусите робити, не завдаючи його хвороблив╕й псих╕ц╕ жодно╖ шкоди. Урешт╕, згадайте про розм╕р вашо╖ зарплати. А пот╕м уяв╕ть, що одного чудового дня мен╕ набридне ╖╖ платити.

Прозвучало це наст╕льки р╕зко й образливо, що не обуритися, бодай у душ╕, неможливо. Мабуть, ус╕ так ╕ зробили.

- Але, м╕стере Казандзак╕с, що я могла вд╕яти? - сказала б╕льше з╕ страхом, ан╕ж з образою д╕вчина. - Март╕н прив'язав мене до дерева в парку, оголосивши полонянкою, а сам ут╕к. Ви ж зна╓те, який в╕н сильний. Т╕льки-но я змогла виплутатись, одразу ж приб╕гла.