Факир

- Ц╕каво, - мовив Богдан, рад╕ючи в думках: влучив майже в десятку.

- Але це ще не все, - провадив дал╕ Тейлор. - Мабуть, пол╕ц╕╖ було б не так уже й важко в╕дшукати отого Дайарм╕да. Але виникла проблемка. Молодик, убитий двома постр╕лами т╕╓╖ ж таки ноч╕, що й пограбовано м╕с Димитр╕ад╕с (ви про нього теж читали), ╕ ╓ м╕стер Дайарм╕д. Тому сл╕дчий ╕ попросив про допомогу через телев╕зор.

- Он воно що, - протяг замислившись Богдан, - це ста╓ нав╕ть дуже ц╕кавим.

- Еге ж! Але ще ц╕кав╕ше те, що "коштовност╕ Пенелопи" безсл╕дно зникли в нев╕домому напрямку. ╤ без того заплутану ниточку вже й зовс╕м об╕рвали... Техн╕чно...Сл╕дчий згадав про дивну деталь. Але вона вам в╕дома. Убитий, помираючи, написав на брук╕вц╕ кров'ю (експертиза це засв╕дчила) "м╕стер Чуж╕ Обличчя". Дивно. Що це може означати? Про що хот╕в сказати коханець м╕с Димитр╕ад╕с перед смертю?

- ╤ чи ма╓ це якийсь стосунок до злочину?

- З вашого дозволу я сяду, - мовив м╕стер Тейлор ╕ опустився в Лисицину "п╕дкову".

- Звичайно-звичайно, - заметушився Богдан, - я зовс╕м забув. Даруйте.

- Пусте. Сам винен. Замак╕трив вас.

"М╕стер Фокс" кинув себе до ╕ншо╖ "п╕дкови".

Поет д╕став пачку "West" ╕ зачад╕в з такою насолодою, наче то найпри╓мн╕ша вт╕ха на св╕т╕. Хоч, може, так воно ╕ ╓. Богданов╕ захот╕лося зробити те ж саме.

- Палю мало, - трохи втамувавши тютюнову спрагу, сказав поет, поправивши окуляри. - Але коли починаю працювати, то й л╕к гублю... пачкам.

- Сп╕вчуваю, - п╕дтримав Лисиця. - А я, зна╓те, ще з дитинства обминув цю напасть. Куштувати, як ╕ вс╕, зв╕сно ж, куштував, але тим ╕ зак╕нчилось. ╤ щасливий. Виявля╓ться, без цього теж можна жити. ╤ довол╕ непогано.

- Ваше щастя, - сказав "кур╕й з╕ стажем". - А я... Та вже... що кому написано. Як не судилося м╕стеру Дайарм╕ду порозкошувати за чужий рахунок, то й отримав дв╕ кул╕. А не розк╕шне до скону життя.

- Хвилиночку, - аж вибухнув Богдан, - а не могла Пенелопа, доня-янголятко, сама усе це придумати. ╤ б╕долашний Дайарм╕д - лише нещасна жертва ╖╖ жорстокого плану?

- Популярн╕ше... - не все втямив Тейлор.

- Хто зна╓, чи ╕снували вчорашньо╖ ноч╕ "коштовност╕ Пенелопи". А чи не може бути так, що ╖х уже давно й сл╕д захолов. Тому, аби ╖х "списати", ╕ поставлено той спектакль. Може, все це - вдале "переведення стр╕лок"?

- А що? Ц╕лком схоже на правду, - самозаглибився поет. - Ц╕лком. Тод╕ сл╕дч╕ даремно напинаються. Н╕ вуха не побачити. Н╕ л╕ктя не вкусити.

╤з динам╕ка над дверима пролунав голос порть╓:

- Шановне товариство. Зараз у нашому затишному ресторанчику в╕дбудеться святковий об╕д на честь початку роботи останнього в цьому сезон╕ за╖зду. Це - коли вийти з "Прер╕╖" - л╕в╕ше ╕ вперед. Радо чека╓мо вс╕х.

- Непогана ╕дея, - пожвав╕шав Богдан. - ╤ - доречна. У мене всередин╕, зда╓ться, ожив стоголовий дракон. ╤ почина╓ все сильн╕ше ворушитися, вимагаючи чогось ╖ст╕вного для кожно╖ з гол╕в.

- Я теж не в╕д того, щоб попрацювати щелепами.

- Тод╕ я швидко переодягнуся.

Поет подався до себе. Теж "зм╕нити шкуру". Щоб ╕ти й годувати дракон╕в. Ус╕ ╖хн╕ сто гол╕в.

26 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 16 год. 30 хв.

Невеликий ресторан ╕з терасою оформлено в "╕нд╕ансько-мисливському" стил╕. На ст╕нах - фото й малюнки ╕з життя червоношк╕рих, голови добутих трофе╖в (швидше муляж╕), ╕м╕тац╕╖ шкур.

На "званий об╕д" з╕бралися майже вс╕. Кр╕м ж╕нки, що нагадувала черницю - у темному однотонному одяз╕ та з аскетичними манерами.

Товариство складалося в основному з чолов╕к╕в. Р╕зних за в╕ком ╕ зростом - в╕д високого юнака з довгим волоссям до двох ветхих, але жвавих д╕дк╕в, що нагадували постар╕лих театральних актор╕в. ╢дине, що було сп╕льним для вс╕х, - кожен одяг костюм. Ще б пак! Об╕д майже оф╕ц╕йний. А кожен чолов╕к, що поважа╓ себе й товариство, мусить з'являтися "м╕ж люди" лише в костюм╕. Акс╕ома. "Окостюмлений чолов╕к" - агент урочисто╖ под╕╖. Окр╕м того, костюм, як ╕ синець, - класична прикраса для справжнього "мена".

Ж╕нок - три: Кр╕ст╕н, шатенка ("приручена" блондином) ╕ старенька в окулярах (як здалося Лисиц╕ - н╕мкеня). Кр╕ст╕н з'явилася в шикарн╕й веч╕рн╕й сукн╕ з глибоким декольте й оголеною спиною. Чолов╕ки "роздягально" поглядали на принадну красуню. Кр╕ст╕н це подобалось. Задоволення вигравало на ╖╖ вродливому обличч╕. ╤ ж╕нка цього не приховувала. Опинитися в центр╕ уваги - чи не найзапов╕тн╕ша мр╕я кожно╖, а може - ╕ сенс життя. ╤ хай сперечаються, що це не так. Нав╕ть якщо й виграють, насправд╕ все ╕накше. Саме так, як хоче ж╕нка...

Зате чолов╕ка "манекенниц╕" шматувало протилежне. Його розгн╕ване обличчя ╕нших думок не викликало. Здавалося, Альбера вил╕пили з однор╕дного, без будь-яких дом╕шок, матер╕алу, назва якого - безсила лють. В╕н нагадував могутнього л╕сового вепра, легко пораненого мисливцем-новачком. Який через те став ще страшн╕шим ╕ небезпечн╕шим. В╕н метав ур╕зноб╕ч вогненн╕ блискавки злов╕сних погляд╕в ╕ майже н╕чого не ╖в. Проте, може, у нього банально бол╕в шлунок? ╤ цим усе пояснювалося?

Костас Казандзак╕с - власник "Прер╕╖" (в╕н же порть╓) виголосив промову. Побажав доброго в╕дпочинку й висловив спод╕вання, що надал╕ жодних непорозум╕нь не трапиться. Ж╕нка бальзак╕вського в╕ку у б╕лому кухарському одяз╕ п╕д схвальн╕ оплески вивезла величезний торт у форм╕ велетенського серця й поставила в╕зочок посеред зали. Казандзак╕с аплодував з ус╕ма, а пот╕м зник у справах.

Трапеза загомон╕ла р╕зними голосами.

╥ли з апетитом, але пов╕льно. Морська прогулянка допомогла. У тар╕лках навряд чи що залишиться. Та й кухарям - браво! Готувати вм╕ють. Однозначно майстри.

А ти - насолоджуйся. Почалось безтурботне життя. Ти ж при╖хав в╕дпочивати!

Лисиця з Тейлором сид╕ли за столиком дещо окремо в╕д решти. Добре по╖ли, причому - зробили це майже мовчки. А пот╕м, заспоко╓н╕, в╕дчуваючи, як орган╕зм розтягу╓ по закамаркам "корисну поживн╕сть", почали тихо гомон╕ти.

- Пропоную лог╕чн╕ вправи, - сказав Богдан, ставлячи келиха на бездоганно чисту скатертину. - Гадаю, це - в наш╕й ситуац╕╖ - найкраща розвага. Бо встати й п╕ти саме зараз, коли бенкет ще не зак╕нчено, - гучний ляпас компан╕╖, а для нас - ярлик невихованих свиней.

- Згоден, - витер серветкою губи Тейлор.

- Тод╕ погляньте на отого блондина. Що напроти шатенки сидить. Скида╓ться на скандинава. Поношений костюм з накладками на л╕ктях п╕дказу╓, що м╕стер "Скандинав" - пров╕нц╕йний клерк. Може - колишн╕й спортсмен. Статура м╕цна. Але справи йдуть кепсько. Одежа п╕дказу╓. Можливо - в╕н нав╕ть бухгалтер, що недавно повернувся з в'язниц╕, де в╕дбував за розтрату. Дал╕ - юнак з довгим волоссям. Косить п╕д х╕п╕. Виходець з ╕нтел╕гентно╖ с╕м'╖, достатньо вихований ╕ скромний, студент, точн╕ше - студент-гуман╕тар╕й (багато чита╓, з╕р попсований (мружить оч╕), але, як бачите, окуляр╕в не носить, соромиться, очевидно. У м╕стера "Студента" одяг теж такий соб╕. Отже, ф╕нансово допомагають батьки, правда, видно, й у них справи не надто добре просуваються.

Богдан замовк ╕ повернувся до Марка:

- Що скажете?

- Непогано, - погодився поет. - Теоретично.

- Це точно. Проте - лиш на словах. От якби й насправд╕ все так... А може, все якраз ╕ навпаки. ╤ м╕стер "Блондин" - н╕який не клерк, а великий ф╕нансовий ген╕й, що вщент розорився. А м╕стер "Студент" - жорстокий убивця. ╤ до всього - чудовий актор. Замулився на цей ╕дил╕чний (у св╕домост╕ спалахнуло: СТР╤ЛА)... майже ╕дил╕чний остр╕в... А детективи десь ╕з н╕г падають шукаючи... Не помилявся, поглянувши на людину, лише Великий Маестро Холмс. А я, як ви прекрасно розум╕╓те, - не в╕н. На жаль.