Факир

Поет отримав св╕й ростб╕ф та легке червоне вино. Богданов╕ ж на великому блюд╕ принесли г╕рку картопляного пюре з викладеною на ╖╖ вершин╕ кв╕ткою з семи зелених горошин. П╕дн╕жжя г╕рки обведене двома колами: першим, тонким, теж ╕з зеленого горошку, ╕ другим, значно товст╕шим, у якому чергувалися котлетки й трикутн╕ шматочки м'яса, укрит╕ др╕бненькими хл╕бними крихтами. Над╕т╕ на к╕сточки чотири пап╕льйотки, що розд╕ляли м'ясне коло на чотири р╕вн╕ дуги, завершували цей "язикопроковтувальний натюрморт". Б╕ля страви оф╕ц╕ант поставив склянку з червонуватим напо╓м. Тейлор не без зац╕кавлення дивився на цей кул╕нарний витв╕р. В╕н твердо вир╕шив: коли повернеться Лисиця, обов'язково скуштувати ц╕╓╖ звабливо╖ страви.

За к╕лька хвилин оф╕ц╕ант з'явився знову й попрямував до столика "Дволикого", несучи замовлення. Серед ╕ншого - ╕ порц╕ю морозива з шоколадом ╕ гор╕хами.

"А цей красунчик з голл╕вудською зовн╕шн╕стю такий же сластьон, як ╕ Лисиця", - подумав поет.

Новим охочим попо╖сти став "Гойко М╕т╕ч". У знайомому вже тен╕сному костюм╕ ╕ з╕ скрученою в трубочку газетою в╕н пройшов до в╕льного столика й "окупував" його. Поки не було оф╕ц╕анта, розгорнув газету й почав роздивлятися.

З'явилися близнюки. Учора поет ╖х наче не бачив. Не пом╕тив просто. А може, - залишилися з минулого за╖зду. Таке теж може бути. Йдучи, про щось неголосно говорили. Теж обрали в╕льне м╕сце. ╤ перемовлятися продовжили.

П╕сля них п╕дтягнувся "Японець". ╤ теж с╕в окремо. Ресторанчик наповнювався поступово. ╤ роботи в оф╕ц╕анта та кухар╕в додавалось.

А ось ╕ Богдан. Непоквапом крокував залою. Обличчя значно спок╕йн╕ше. Його мала людина, що вдало виконала чи╓сь прохання ╕ тепер почува╓ться задоволеною.

- Чудово, - весело кивнув Лисиця, п╕дсуваючи ст╕лець. - М╕й "невеличкий злободенний в╕рш" з ягняти вже готовий? Тод╕ почнемо.

Заходився прилаштовувати серветку.

- Я хот╕в би, - пов╕в дал╕ в╕н, - щоб ви теж скуштували цю смакоту.

- Не в╕дмовлюсь. - Слина гайнула сама собою.

- Гаразд, - сказав Лисиця. - Але погодьтесь, яке вишукане й водночас недоречне по╓днання - назва л╕тературного жанру й баранина. А м╕ж ╕ншим, ╕сну╓ ц╕ла легенда. Колись давно, у стар╕й Франц╕╖, одна юна марк╕за почула в╕д сус╕да за столом, що напередодн╕ його частували чудовими еп╕грамами. Повернувшись додому, вона наказала кухарев╕ приготувати цю страву на вечерю. Одначе кухар виявився не з простак╕в, ╕ сам вигадав ╖╖. Отак завдяки елементарному нев╕гластву й велик╕й винах╕дливост╕ серед страв французько╖ кухн╕ з'явилась "еп╕грама з ягняти". А ще кажуть, що нев╕гластво шк╕дливе. У нашому випадку все в╕дбулося якраз навпаки.

Богдан ╖в ╕з задоволенням. Св╕же морське пов╕тря явно розпалило шалений апетит. Тейлор, покуштувавши "еп╕грами", похвалив ╖╖ ╕ взявся до ростб╕фа. ╤ теж не в╕дставав.

За к╕лька хвилин зайшли Кр╕ст╕н з чолов╕ком. Неповторна, у чергов╕й сукн╕, вона здавалася ще приваблив╕шою, н╕ж учора. ╤ хоча сьогодн╕шня одежа зовс╕м закрита, ця обставина аж н╕як не вплинула на присутн╕х чолов╕к╕в, хтив╕ погляди яких Кр╕ст╕н поглинала, наче сонячна батарея, з кожним кроком усе зб╕льшуючи к╕льк╕сть з╕брано╖ енерг╕╖. В╕д то╖ енерг╕╖ вона починала св╕титися ще яскрав╕ше у горд╕й крас╕ та неприступност╕. Це, зв╕сно, не подобалося ╖╖ войовничому супутников╕.

Коли пара проходила повз "Дволикого", Кр╕ст╕н ледь пом╕тно, майже самими очима посм╕хнулась. Обрала такий момент, коли ╖╖ обличчя не могли бачити н╕ "законний", н╕ присутн╕. ╤ лише Богдан з Тейлором кра╓м ока заглед╕ли оте непом╕тне "послання".

"Що ж, - подумав Лисиця, - роги - одв╕чна прикраса чолов╕к╕в красивих дружин. ╤ тяжка ноша". ╤ вже вкотре згадав свою шлюбну катастрофу. Яка ж вродлива Ре╜╕на! Фантастично! Правда, вона примудрилася почепити Богданов╕ щось схоже на роги, нав╕ть не ставши дружиною. Зупинившись за крок. ╤ раптом... Лисиця прозр╕в. ╤ - страшенно зрад╕в. Зрад╕в уперше за весь той час, що пройшов п╕сля "майже одруження". Зрад╕в, як це ран╕ше в╕н ум╕в робити у тому, докатастрофному житт╕, де все здавалося ╕накшим - св╕тлим ╕ чистим. Чи, може, т╕льки здавалося?.. Зрад╕в в╕д того, що подружн╓ життя з Ре╜╕ною розладналося не почавшись. Що в╕н лишився в╕льним, а роги оминули його голову. ╤ заспоко╓ння при╓мним теплом розлилося ус╕м т╕лом. А отой маленький п╕столет, що усе ще продовжував лежати на дн╕ вал╕зи, здався непотр╕бом ╕ великою дурницею, так само, вт╕м, як ╕ сам невдалий шлюб.

- А мен╕ все ж дивно, - почав Тейлор, коли зак╕нчували сн╕данок, - чому це ви не замовили морозива?

- Браво, м╕стере Тейлор, - з╕ щирою рад╕стю в╕дпов╕в Лисиця. - Ви буквально прочитали мо╖ думки.

- Тод╕ я замовляю дв╕ порц╕╖, - зробив царський жест поет, н╕би в його жилах текла кров пращура-купця-гульт╕паки, - одну призову, а ╕ншу - для себе. Мене, зна╓те, теж потягнуло на солодощ╕.

Коли принесли морозиво, Богдан накинувся в╕дразу. Поет вир╕шив гарненько розм╕шати. Але почати ╖сти йому не дали. До них швидко наблизилась Кр╕ст╕н.

- Вибачте мою нахабн╕сть, джентльмени, - почала прохацьким тоном вона. - Але тод╕, на палуб╕, ми не встигли як сл╕д познайомитись. Хочу це виправити. Мене звати Кр╕ст╕н Бр╕ссон.

Чолов╕ки представились.

- Тут така ситуац╕я..., - повела невпевнено Кр╕ст╕н. - Ми з чолов╕ком - його звати Альбер - побились об заклад. Я сказала, що домовлюся з шановним поетом про творчий веч╕р. Гадаю, це буде ц╕каво. Коли сво╖ твори чита╓ автор, вони наче оживають по-справжньому, стають зрим╕шими, такими, якими в╕н ╖х задумував. Ви - людина, в л╕тературних колах в╕дома. Тож багатьом нав╕ть сама присутн╕сть запам'ята╓ться надовго. Як раптовий доторк до в╕чного. Що скажете? - Кр╕ст╕н подивилась на Тейлора таким благальним поглядом, що нав╕ть якби вона зараз попросила його погодитись визнати себе автором "╤лл╕ади" та "Од╕ссе╖" ╕ пот╕м у цьому статус╕ провести творчий веч╕р в Аф╕нах, в╕н все одно здався б. Та молода ж╕нка, схоже, думала ╕накше. ╤ для того, щоб поета дотиснути остаточно, додала:

- Альбер, ви т╕льки уяв╕ть, каже, що в мене н╕чого не вийде... Насм╕ха╓ться... Я ж п╕сля в╕дпочинку розпочинаю працювати репортером на чолов╕ковому телеканал╕ TV/AB. В╕н, правда, до сих п╕р ще не зовс╕м погодився. Не в╕рить у мене. А мен╕ - ви нав╕ть не уявля╓те - наст╕льки сильно хочеться! Просто не можу дочекатися, коли в╕зьму м╕крофон ╕ стану перед камерою. Тому - рятуйте. У першу чергу - мою в╕ру в себе. Благаю, не в╕дмовте. Для мене це надзвичайно важливо.

Лисиця й Тейлор поглянули на Альбера. Той спостер╕гав, не приховуючи посм╕шки. Знущально╖. Скептично╖. Це стало останньою краплею, ╕ Тейлор р╕шуче сказав:

- Скаж╕ть чолов╕ков╕, що в╕н програв.

"Манекенниця" зробила рух назустр╕ч поетов╕. Богданов╕ здалося, що зараз станеться неймов╕рне: Кр╕ст╕н повисне на поетов╕й ши╖ та зац╕лу╓ його. Перша думка - поц╕кавитися у м╕стера поета, як у нього з ф╕зичною формою ╕ з якою швидк╕стю в╕н б╕га╓ стометр╕вку. Та ж╕нка зупинилася, лише грайливо п╕дморгнувши чи то т╕льки Тейлоров╕, чи обом в╕дразу. Богдан подумав про роги. Тейлор - про сво╖ молод╕ роки. Неважко здогадатися, про що подумав Альбер...

Кр╕ст╕н розвернулася й хот╕ла п╕ти, але Марк почав:

Люб╕ть поет╕в ще живими

(Як, зв╕сно, ╓ за що любить),

А не тод╕ як домовини

Над ними дошка загримить...

Н╕ма сховала домовина...

А тут його - ╕ до святих,

Та не ╕кона в╕н, людина...

Люб╕ть поет╕в ще живих.

Красун╕ довелося повернутися до Тейлора й послухати.

- Я подумаю, - сяйнула вона такою чар╕вливою усм╕шкою, що в╕д не╖ розтануло б нав╕ть усе замерзле в Г╕перборейському океан╕. А не те що серце якогось там поета. Хай ╕ талановитого. Хай ╕ поважного.

- Я чекатиму, - знайшов силу п╕д╕грати в╕н.