Страница 25 из 35
Щойно сонце розбудило гусей і вони розплющили очі, піднялося таке радісне ґелґотіння, що всі жаби в болоті переполохалися.
Та й як було гусям не радіти! Нільс — живий і здоровий — лежав на своєму місці, поряд із Мартіном, і спав собі сумирно.
Розділ дванадцятий
У полоні
Політ наближався до кінця. Востаннє гуси ночували як бездомні бродяги. Завтра вони вже не спатимуть де випаде, вони побудують собі міцні теплі гнізда і заживуть по-родинному.
Першою в зграї завжди прокидалася Акка Кебнекайсе. Але цього дня першим прокинувся Мартін.
Він постукав дзьобом по крилу під яким, згорнувшись калачиком, спав Нільс, і вигукнув:
— Ну ж бо, лежню! Вставай!
Нільс випірнув з-під Мартінового крила і разом із ним обійшов усіх гусей.
Мартін легесенько підштовхував по черзі усіх гусей, а Нільс кричав:
— Прокидайся! Прокидайся! Пора летіти. У Лапландії виспишся.
Дуже вже і Мартіну і Нільсу кортіло скоріше побачити цю саму Лапландію.
За півгодини вся зграя вирушила в путь.
Гусей раз у раз наздоганяли інші пташині зграї. Всі окликали гусаків, вітали, запрошували до себе на новосілля.
— Як здоров'я поважної Акки Кебнекайсе? — запитували качки.
— Де ви зупинитеся? Ми зупинимося біля Зеленого мису! — вигукували кулики.
— Покажіть нам хлопчика, який урятував ведмежу родину! — щебетали чижі.
— Він летить на білому гусаку! — відповіла Акка Кебнекайсе.
І Мартін на льоту гордо вигинав шию, адже зараз усі дивилися на нього і на Нільса.
— Маленький Нільсе? Де ти? Де ти? — не вгамовувалися ластівки. — Білка Сірле просила передати тобі привіт!
— Я тут! Ось я! — кричав у відповідь Нільс і помахав рукою ластівкам.
Йому було дуже приємно, що всі про нього запитують. Він розвеселився і навіть заспівав пісню:
Він співав на все горло, розгойдуючись з боку на бік, і гойдав ногами. І раптом один черевичок зісковзнув у нього з ноги.
— Мартіне, Мартіне, стій! — закричав Нільс. — 3 мене черевичок злетів!
— Це вже зовсім не годиться! — забурчав Мартін. — Тепер, поки спустимося, поки розшукаємо твій черевичок, скільки часу згаємо! Та що з тобою вдієш… Акко Кебнекайсе! Акко Кебнекайсе! — вигукнув він.
— Що скоїлося? — запитала гуска.
— Ми загубили черевичок, — сказав Мартін.
— Черевичок потрібно знайти, — сказала Акка Кебнекайсе. — Тільки ми полетимо вперед, а вже ви нас наздоганяйте. Запам'ятайте добре: летіти треба прямо на північ, нікуди не звертаючи. Ми завжди зупиняємося біля підніжжя Сірих скель, біля Круглого озера.
— То ми вас швидко наздоженемо! Але все-таки ви не дуже поспішайте, — сказав Мартін.
Потім він обернувся до Нільса і скомандував:
— Ну, тепер держися міцніше!
І вони полетіли вниз.
Черевичок вони знайшли відразу. Він лежав на лісовій стежинці, в п'яти кроках від того місця, де Мартін спустився, і неначе чекав свого господаря. Та щойно Нільс зістрибнув із Мартіна, як у лісі почулися людські голоси і на стежину вибігли хлопчик і дівчинка.
— Дивися, Матсе! Що це таке? — закричала дівчинка. Вона нагнулася і підняла черевичок Нільса.
— От так штука! Справжнісінький черевичок, як у нас із тобою. Тільки нам він навіть на ніс не налізе.
Матс повертів черевичок у руках і раптом голосно розсміявся.
— Послухай, Оосо! А що, коли цей черевичок нашому кошеняткові приміряти? Може, йому підійде?
Ооса заплескала в долоні.
— Звичайно ж, підійде! А потім ми ще три таких зробимо. І буде у нас кіт у чоботях.
Ооса побігла по стежині. За Оосою побіг Матс, а за Матсом Мартін із Нільсом.
Стежина привела прямо до будиночка лісника. На ґанку, згорнувшись клубочком, дрімало кошеня.
Ооса присіла і посадовила кошеня на коліна, а хлопчик узявся засовувати його лапу в черевичок. Але кошеня не бажало взуватися: воно дряпалося, пищало і так відчайдушно відмахувалося всіма чотирма лапами і навіть хвостом, що врешті-решт вибило черевичок із рук Матса.
Тут саме наспів Мартін. Він підчепив черевичок дзьобом і пустився навтьоки.
Але було вже пізно.
За два стрибки Матс підскочив до Мартіна і схопив його за крило.
— Мамо, мамо, — закричав він, — наша Марта повернулася!
— Та я не Марта! Пустіть мене, я Мартін! — кричав нещасний полонений, відбиваючись і крильми і дзьобом.
Усе намарне — ніхто його не розумів.
— Дарма опираєшся, тепер тобі не втекти, — примовляв Матс і, наче кліщами, стискав його крило. — Досить, нагулялася. Мамо! Мамо, поквапся ж! — знову закричав він.
На його крик із будинку вийшла червонощока жінка.
Побачивши Мартіна, вона дуже зраділа.
— Я так і знала, що Марта повернеться, — говорила вона, підбігаючи до гусака. — Що їй одній у лісі робити?. Ой, та це ж не Марта — це чужий гусак! — скрикнула жінка. — Звідки він узявся? Тут і села поблизу немає. Та все одно, якщо Марта втекла, хай хоч цей гусак у нас залишиться.
Вона хотіла було взяти Мартіна і віднести до пташника, та де там! Мартін виривався у неї з рук, бив її крильми, клював і щипав до крові.
— От дикун! — обурилася господиня. — Ні, такого у пташник пускати не слід. Він мені всіх курей покалічить. Що ж з ним робити? Зарізати, чи що?
Вона швидко скинула фартух і накинула на Мартіна. І хоч як бився Мартін та виривався, нічого не допомагало — він іще більше заплутувався у фартусі. Так його й понесла господиня в дім.
Нільс у цей час причаївся за деревом. Він усе бачив, усе чув і від горя та досади ледь стримував плач.
Ніколи ще він не шкодував так гірко за тим, що гном зачаклував його. Якби він був справжньою людиною, то хай би хтось лише спробував його зачепити!
А зараз, прямо в нього на очах, Мартіна, його найкращого друга, потягли на кухню, щоб зарізати і засмажити на обід. Невже Нільс так і стоятиме склавши руки і дивитиметься?
Ні, він урятує Мартіна! Врятує, хоч би там що!
Нільс рішуче вирушив до будинку.
По дорозі він усе-таки підняв і надів свій черевичок, що валявся у траві.
Найважче було потрапити до будинку. Ґанок був високим, аж сім сходинок!
Наче акробат, Нільс підтягався на руках, долаючи сходинку за сходинкою, поки дістався останньої.
Двері, на його щастя, були відчинені, тож Нільс непомітно прослизнув аж на кухню.
Біля вікна на великому столі лежав Мартін. Лапи і крила в нього були зв'язані так міцно, що він не міг поворухнутися.
Біля вогнища клопоталася жінка. Засукавши рукави, вона терла ганчіркою великий чавунець. Такий самий чавунець був і в матері Нільса — вона завжди смажила в ньому курей і гусей.
Вимивши чавунця, жінка поставила його сушити, а сама взялася розводити вогонь у вогнищі.
— Знову хворосту не вистачить! — пробурчала вона і, підійшовши до віконця, голосно позвала: — Матсе! Оосо!
Ніхто не озивався.
— От ледарі! Цілий день пустують, а хворосту не назбирали! — І, ляснувши дверима, вона вийшла в двір.