Страница 35 из 35
А Нільс тим часом ні живий ні мертвий стояв за цебром з водою. Він боявся поворухнутися, боявся дихнути.
А що, коли кіт і справді сприйме його за мишу? І Нільс відразу уявив собі, як кіт кидається на нього, хапає і тягне в зубах до матері.
У нього аж піт на лобі виступив від страху та сорому.
Але кіт, не виявивши нічого підозрілого, загрозливо нявкнув у темряву і повернувся на місце.
Нільс переждав якусь мить, потім тихесенько вибрався зі свого сховку і поволі побрів по двору.
Біля пташника стояло старе корито, з якого мати завжди годувала курей і гусей. Гусенятка обступили корито з усіх боків і жадібно підбирали залишені на дні зернятка.
— Це зерно ячмінне, — пояснював Мартін своїм дітям. — Таке зерно домашні гуси клюють щодня.
— Дуже смачне зерно, — сказав Юксі. — Може, залишимося і будемо домашніми гусьми!
Тут до них підійшов Нільс.
— Що ж, Мартіне, мені пора йти, — сумно сказав він. — А ти, якщо хочеш, залишайся.
— Ні, — сказав Мартін, — я тебе не покину. З тобою я б залишився, а так — це не діло… Ну, полетіли! — скомандував він гусеняткам.
— Не хочу нікуди летіти, — запищав Юксі. — Хочу тут жити! Набридло мені все літати та літати.
— Якщо батько велить тобі летіти, то треба летіти, — строго сказав Нільс.
— Атож, легко тобі базікати, — знову запищав Юксі. — Сидиш собі на батьковій шиї і пальцем не поведеш. Спробував би сам політати! Ех, якби я став таким же маленьким, як ти! Мене б тоді теж усі на спині носили. От було б добре!
— Дурненький! — сказав Нільс. — Невже ти, Юксі, й справді хочеш бути маленьким?
— А що ж тут такого? — відповів Юксі. — Про маленьких усі піклуються, маленьких нічого не змушують робити… — Гусеня уперто тупнуло лапкою і запищало щосили: — Хочу бути маленьким! Хочу бути маленьким! Хочу бути таким, як Нільс!
— От клопіт із цим Юксі! — сказав Мартін. — Недаремно кажуть — нема роду без вироду. Провчити б його, залишити б назавжди маленьким!..
— То й що, я б не заплакав, — пиндючився Юксі.
«То ось ти який! — подумав Нільс. — Тоді й жаліти тебе нічого!»
І Нільс повільно проказав уголос:
І що ж! Щойно Нільс промовив останнє слово, Юксі ніби стиснувся в грудочку. Він став не більшим за горобця! Таким він був, коли лише вилупився з яйця!
Юксі здивовано озирався довкола. Він не розумів, що це з ним скоїлося.
А Мартін із Мартою заґелґотали, залопотіли крильми, забігали по двору.
«Напевно, вони злякалися за Юксі, — подумав Нільс. — А чому вони самі теж стали неначе меншими?»
— Мартіне! Чуєш, Мартіне! — позвав Нільс свого друга. Але Мартін шарахнувся в сторону, а за ним — Марта і всі гусенята.
Цієї миті хлопнули двері, і з дому з ліхтарем у руках вибігла мати.
— Хто це там гусей випустив? Агов, хлопчику, що ти тут робиш? — запитала вона і підбігла до Нільса.
Раптом ліхтар випав у неї з рук.
— Нільс, синочок мій! — вигукнула мати. — Батьку, батьку, йди швидше! Наш Нільс повернувся.
Наступного дня Нільс прокинувся ще удосвіта. Він сів на ліжку й озирнувся. Де він? Замість високого неба — над ним низька стеля. Замість кущів — гладесенькі стіни. Так він удома! У себе вдома!
Нільс ледь не закричав від радості.
І раптом він пригадав: «А як же Акка Кебнекайсе! Невже вона відлетить зі своєю зграєю, і я ніколи її вже не побачу?»
Нільс спохопився і вибіг в двір.
«Мабуть, і Мартін хоче попрощатися зі зграєю Акки Кебнекайсе», — подумав він і прочинив двері пташника. Мартін спав поряд із Мартою, оточений гусенятами.
— Мартіне! Мартіне! — покликав Нільс. — Прокинься! Мартін розплющив очі, витягнув шию і зашипів.
— Мартіне! Що з тобою? Адже це я, Нільс!
Мартін недовірливо глянув на нього, але шипіти перестав.
— Мартіне! Підемо попрощаємося з Аккою! — сказав Нільс.
— Ґе-ґе-ґе! — відповів Мартін.
Але що він хотів цим сказати, Нільс не зрозумів.
— Ну, не хочеш — не треба!
Нільс махнув рукою і сам пішов до ставка.
Він іще не звик до того, що в нього такі великі руки і ноги. Тому він старанно обійшов перший же камінь, що трапився йому на шляху.
— Та що це я! — спохопився Нільс і навіть розсміявся.
Він зумисне повернувся назад, переступив через камінь, та ще й підважив його носком черевика.
На краю села Нільс побачив, як з дому з відрами в руках вийшла якась жінка. Нільс притиснувся до тину. І знову розсміявся. Навіщо йому ховатися? Адже він тепер хлопчик як хлопчик.
І він сміливо рушив далі.
Ранок видався тихий, ясний. Раз у раз у небі лунали веселі пташині голоси. І щоразу Нільс задирав голову — а чи не його це зграя летить?
Нарешті він підійшов до ставка.
У кущах перелякано заворушилися дикі гуси.
— Не лякайтеся, це я, Нільс! — вигукнув хлопчик.
Почувши чужий голос, гуси геть сполошилися і з шумом знялися в повітря.
— Акко! Акко! Почекай! Не відлітай! — кричав Нільс.
Гуси зметнулися ще вище, а потім вишикувалися рівним клином і закружляли над головою Нільса.
«Отже, впізнали мене! — зрадів Нільс і помахав їм рукою. — Прощаються зі мною!»
А одна гуска відділилася від зграї і полетіла прямо до Нільса. Це була Акка Кебнекайсе. Вона сіла на землю біля самісіньких його ніг і стала щось ласкаво говорити:
— Ґа-ґа-ґа! Ґа-ґа-ґа! Ґа-ґа-ґа!
Нільс нахилився до неї і ніжно погладив її по жорстких крилах. Ось яка вона тепер маленька поряд із ним!
— Прощай, Акко! Спасибі тобі! — сказав Нільс.
Й у відповідь йому стара Акка розпростерла крила, неначе хотіла на прощання обійняти Нільса.
Дикі гуси закричали над ними, і Нільсові видалося, що вони звуть Акку, кваплять її в путь.
Акка ще раз ласкаво поплескала Нільса крилом по плечу…
Й ось вона знову в небі, знову попереду зграї.
— На південь! На південь! — дзвенять у повітрі пташині голоси. Нільс довго дивився услід своїм недавнім друзям. Потім зітхнув і поволі побрів додому.
Так закінчилися дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми.
Нільс знову пішов до школи.
Тепер у його щоденнику поселилися лише п'ятірки, а двійкам туди було годі пробратися.
Гусенята теж вчилися чого слід: як клювати зерно з дерев'яного корита, як чистити пір'я, як вітатися з господинею. Скоро вони переросли Мартіна з Мартою. Тільки Юксі залишився на все життя маленьким, наче щойно вилупився з яйця.