Страница 26 из 35
А Нільсові тільки того й треба було.
— Мартіне, ти живий? — запитав він, підбігши до столу.
— Поки що живий, — сумовито відповів Мартін.
— Ну потерпи ще хвилиночку, зараз я тебе звільню.
Нільс обхопив руками і ногами ніжку столу і швидко поліз угору.
— Швидше, Нільсе, а то вона зараз повернеться, — квапив його Мартін.
Але Нільса не треба було квапити. Забравшись на стіл, він вихопив із кишені ножика і, наче пилкою, взявся перепилювати вірьовки.
Ножик аж мигтів у нього в руці. Назад-вперед! Назад-впе-ред! Назад-вперед!
Ось уже крила вільні. Мартін обережно поворушив ними.
— Здається, цілі, не поламані, — сказав він.
А Нільс уже пиляв вірьовки на лапах. Вони були нові, жорсткі, а ножик геть притупився.
— Швидше, швидше, вона йде! — крикнув раптом Мартін.
— Ой, не встигну! — прошепотів Нільс.
Ножик його став гарячим, пальці затерпли і розпухли, але він усе пиляв і пиляв. Ось вірьовка вже розповзається під ножем… Ще мить — і Мартін урятований.
Але тут скрипнули двері, й до кімнати увійшла господиня з величезним оберемком хворосту.
— Натягуй вірьовку! — встиг крикнути Нільс.
Мартін щосили смикнув лапами, і вірьовка розірвалася.
— От розбишака! Як же це він ухитрився? — вигукнула господиня.
Вона пошпурила хворост на підлогу і підбігла до столу. Але Мартін вислизнув прямо у неї з рук.
І почалася гонитва.
Мартін — до дверей, а господиня його рогачем від дверей. Мартін — на шафу, а господиня його з шафи мітлою. Мартін — на мисник, а господиня його решетом накрила — лише лапи
на волі залишилися.
— Пхе, геть заганяв! — сказала господиня й обтерла рукавом піт з лоба.
Потім вона схопила Мартіна за лапи і, перекинувши вниз головою, знову потягла до столу.
Однією рукою вона міцно притисла гусака, а другою скручувала йому лапи вірьовкою.
І раптом щось гостре встромилося їй у палець. Господиня зойкнула і відсмикнула руку.
— Ой, що це? — прошепотіла вона.
З-поза великої дерев'яної сільниці на столі визирав крихітний чоловічок і погрожував їй ножиком.
— Ой, що це? — знову прошепотіла вона.
Поки господиня зойкала й ойкала, Мартін не гаяв часу. Він схопився, обтрусився й, узявши Нільса за комір, вилетів у вікно.
— Ну і діла! — обурилася господиня, коли вони зникли за верхівками дерев.
Вона важко зітхнула і заповзялася підбирати хворост, розкиданий по підлозі.
Розділ тринадцятий
Гусяча країна
Мартін із Нільсом летіли прямо на північ, як веліла їм Акка Кебнекайсе. Хоча вони й здобули перемогу в битві з господинею, але перемога ця дісталася їм нелегко. Все-таки господиня добряче пошарпала Мартіна. Крила в нього були пом'яті, на одну лапу він шкутильгав, бік, по якому проїхалася мітла, дуже болів.
Мартін летів повільно, нерівно, як першого дня їхньої подорожі — то наче упірне, то зметнеться вгору, то завалиться на правий бік, то на лівий. Нільс ледь тримався в нього на спині. Його кидало з боку на бік, ніби вони знову потрапили в бурю.
— Чуєш, Мартіне, — сказав Нільс, — тобі слід перепочити. Спускайся вниз! Ось, до речі, й галявина хороша. Поскубеш свіжої травички, наберешся сил, а там і знову в путь.
Довго умовляти Мартіна не довелося. Йому й самому приглянулася ця галява. Та й поспішати тепер було зайве — зграю їм все одно не наздогнати, а добратися до Лапландії на годину раніше чи на годину пізніше — це вже не важливо.
І вони спустилися на галявину.
Кожен зайнявся своїм ділом: Мартін поскубував молоду травичку, а Нільс розшукував старі горіхи.
Він поволі брів по узліссю — від дерева до дерева, обнишпорив кожен клаптик землі, аж несподівано почув якийсь шерех і потріскування.
Поряд у чагарнику хтось ховався.
Нільс зупинився.
Шерех стихнув.
Нільс закляк нерухомо.
Й от нарешті один кущ заворушився. Серед гілок промайнуло біле пір'я. Хтось голосно заґелґотав.
— Мартіне! Що ти тут робиш? Чого ти сюди забрався? — здивувався Нільс.
Але у відповідь йому пролунало тільки шипіння, і з куща ледь вистромилася якась чужа гусяча голова.
— Та це ж не Мартін! — вигукнув Нільс. — Хто це може бути? Чи не та гуска, через яку могли зарізати Мартіна?
— То он воно що, вони хотіли мене зарізати?.. Добре, що я втекла, — промовив гусячий голос, і біла голова знову вистромилася з куща.
— Отже, ви Марта? — запитав Нільс. — Дуже радий познайомитися. — Нільс поклонився гусці. — Ми щойно від ваших господарів. Ледь утекли.
— А ти хто такий? — недовірливо запитала гуска. — І на людину не схожий, і на гуску не схожий. Постривай, постривай! А чи ти не той Нільс, про якого тут у лісі такі чудеса розказують!
— То й ви чули про мене? — зрадів Нільс. — Виходить, ми з вами знайомі. А Мартіна ви ще не бачили? Він тут, на галяві. Підемо до нього. Він, напевно, вам дуже зрадіє. Знаєте, він теж домашній гусак і теж утік із дому. Тільки моя мама анізащо б його не зарізала…
Мартін і справді дуже зрадів. Він навіть забув про свої рани і, побачивши гуску, відразу став чепуритися: пригладив дзьобом пір'їнки, випростав крила, випнув груди.
— Дуже, дуже радий вас бачити, — сказав Мартін, кланяючись. — Ви добре зробили, що втекли від ваших господарів. Це дуже грубі люди. Але все-таки вам, напевно, страшно жити в лісі самій? У лісі так багато ворогів, вас усяк може образити.
— Ох, я й сама не знаю, що мені робити, — бідкалася гуска. — Я не маю ні хвилини спокою. Цієї ночі куниця ледь не обірвала мені крило. Але все одно я анізащо не повернуся додому! Анізащо! Хазяйський син тільки те й робить, що дратує мене. А хазяйська дочка ніколи вчасно не нагодує і не напоїть. — І гуска гірко заплакала.
Нільс зніяковів: він пригадав, що й Мартіну колись перепадало від нього.
Може, і Мартін згадав про це, але з делікатності не подав виду. А Марті він сказав:
— Годі плакати! Ми з Нільсом зараз щось придумаємо.
— Я вже придумав! — крикнув Нільс. — Вона полетить з нами.
— Атож, звичайно, вона полетить з нами, — зрадів Мартін. Йому дуже сподобалася пропозиція Нільса. — Правда, Марто, ви полетите з нами?
— Ох, це було б славно, — сказала Марта, — але я майже не вмію літати. Нас, домашніх гусей, ніхто цього не навчає.
— Нічого, ви самі навчитеся, — сказав Мартін. — Повірте мені, це не так уже й важко. Треба тільки твердо пам'ятати, що літати високо легше, ніж літати низько, а літати швидко легше, ніж літати поволі. От і вся наука. Я тепер це добре знаю! Ну, а якщо за правилами не вийде, можна і без правил — потихеньку, полегеньку, над самим ліском. Тільки що, відразу спустимося на землю і відпочинемо.
— Що ж, коли ви такі люб'язні, я із задоволенням пристану до вашої компанії, — сказала гуска. — Повинна вам зізнатися, що, поки я жила тут сама, вчилася літати. Ось побачите.
І Марта побігла по лужку, змахуючи на ходу крильми. Потім раптом підстрибнула і полетіла.
— Чудово! Чудово! Ви відмінно літаєте! — вигукнув Мартін. — Нільсе, сідай швидше!
Нільс застрибнув йому на спину, і вони вирушили в путь.
Марта виявилася дуже здібною ученицею. Вона весь час летіла нарівні з Мартіном, не відстаючи від нього.
Зате Мартін ніколи ще не літав так повільно. Він ледь ворушив крильми і раз у раз улаштовував привал.
Нільс навіть злякався. Він нахилився до самого вуха гусака і зашепотів:
— Що з тобою, Мартіне? Невже ти захворів?
— Тихіше, тихіше, — теж пошепки відповів Нільсу Мартін і покосився на Марту. — Як ти не розумієш! Адже вона летить уперше. Забув, як мені доводилося спочатку!
Так вони і летіли упівсили. Добре, що ніхто їх не бачив. Усі пташині зграї давно пролетіли мимо.