Страница 16 из 18
* * * 258 Чи й далі житимеш серед турботи й нуди, Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди? Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову Повітря видихнуть, що увібрав у груди? * * * 259 Творець, благослови мене добром твоїм, Щоб я не дякував за той кусок, що їм, Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний, Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим! * * * 260 Тюльпани та троянди пурпурові - Тим пурпурові, що зросли із крові Мужів великих. А ота фіалка Із ока дівчини зросла в діброві. * * * 261 Як тільки ранок прожене пітьму, Я знову келих із вином візьму. Відомо, що в вині є гіркота... Це значить: істина сама в ньому. * * * 262 Душі жалобного не накидай убрання, Із книги радості не припиняй читання, Пий келихом вино, сповняй свої бажання, Бо може статися, що мить оця - остання. * * * 263 На Долю нетривку не покладай надій I Часу гострий меч розпізнавати вмій! Халву, що покладе тобі Фортуна в рота, Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній. * * * 264 Цей караван-сарай із парою воріт Готує муки нам і квапить наш відхід. Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю, Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ. * * * 265 Пожалься, Господи, душі, що потерпає В полоні давньому, звідкіль путі немає! Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься! На руку згляньсь мою, що піали шукає! * * * 266 Не слухай голосу продажного піїти, Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти! Один по одному ідуть у безвість люди - Й немає жодного, хто б повернувся звідти. * * * 267 О раб семи планет і чотирьох стихій, Що вічно трусишся в пропасниці лихій! Зречися радості! На цім розпутті спраги Про поворот назад і думати не смій! * * * 268 І грудочка землі, й пилиночка мала Були частинами прекрасного чола. Легенько ж куряву стирай з лиця красуні, Бо й курява колись красунею була. * * * 269 На жбан, з якого п'є поденщина проста, Пішла султана плоть, дастура кров свята, А на коновочку, з якої п'ють гуляки,- Щока опиуса і дівчини уста. * * * 270 Так мало радості в цьому земному колі! Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі! Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт, Вода, вогонь та пил, що віється у полі. * * * 271 Іде життя моє безрадісно і вбого, Роблю без виробу й не зароблю нічого. Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднів Нам не доводиться випрохувать ні в кого. * * * 272 Одні по кручах бід усе життя блукають I хто вирішує всі справи їх - не знають. А ці вишукують нагоду лиш - і потім Усе доконують, що загодя рішають. * * * 273 Аж поки з бідними біди не наберешся I кров'ю власною не раз, не два заллєшся, Добра не діждешся... Не діждешся, хіба що, Немов закоханий, ти сам себе зречешся, * * * 274 Коли нова весна вбере долини дно, О люба, міркою хай цідять нам вино! На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй, Адже у нас про них говорять не в одно. * * * 275 Коли у мудрого є тайна будь-яка, Хай в серці криється у нього, як Анкá*. З малої рісочки стає перлина в мушлі, Коли глибінь її оточує морська. * Казковий птах. * * * 276 Я тільки й знаю, що знання шукаю, В найглибші таємниці проникаю. Я думаю вже сімдесят два роки - I бачу, що нічого я не знаю.