Страница 15 из 18
* * * 239 Хмаринка сльози ллє на поле, на попас. Без чистого вина ми тільки гаєм час! Ми тут милуємось на зілля, що зростає... Хто ж бачитиме те, що виросте із нас? * * * 240 Чому оплакуєш майбутні недогоди, Даремно завдаєш душі і серцю шкоди? Втішайся світом цим, бо створено його Без тебе, друже мій, і без твоєї згоди! * * * 241 Якби Творцем я був, я б ці коловоротні Мінливі небеса у світові безодні Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди Могли сповнятися бажання благородні. * * * 242 О мудрий, подивись, як дітлахів громада Дорожню куряву трусить під ноги рада! Скажи, щоб стереглись топтать її: то прах Очей Парвізових і мозку Кай-Кубада. * * * 243 Я п'ю щодня вино - і все здається мало; Я хочу, щоб кругом усе співало й грало. Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього, Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало. * * * 244 Оскільки мудрому наш вік ціни не знає, Усі плоди його недоум пожинає. Неси ж мені того, що розум відбирає,- I може, й нас тоді цей вік не занедбає! * * * 245 Юсуфом нареклась троянда у садочку, Вказавши на свою барвисту оторочку. «Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!» «Глянь,- каже,- на мою розтерзану сорочку!» * * * 246 З вином і милою в руїнах жить, не знати Надії на той світ, ані страху відплати! Від чотирьох стихій звільнившись, віддали ми В заставу за вино і душу, й тіло, й шати! * * * 247 Усе, що в світі є, пуста мана. Той не аріф*, кому це новина. Звільнись од мудрувань, присядь із нами, Веселим будь і не цурайсь вина! * Мудрець. * * * 248 З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив. Ми помилялися, де сам ти нас обмилив. Я кращим, аніж є, зробитися не можу, Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив. * * * 249 Я б за старе вино не взяв нову державу! Воно єдине путь тобі покаже праву. Цей жбан - коштовніший за царство Ферідуна, А черепок його - за Кай-Хосрова славу! * * * 250 Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч, Звучить невесело ранковий півня клич? У Дзеркалі зорі він бачить, як даремно Минає ще одна неповоротна ніч. * * * 251 Серед невігласів, упевнених, що путь Знання правдивого лиш їм відкрита, будь Ослом, як і вони, бо довговухі судді Усіх, хто не осли, кафірами зовуть. * * * 252 Цей глек, як і мене, колись любов проймала, В кайдани кучерів розкішних завдавала. Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки,- Рука, що дівчину за шию обіймала. * * * 253 Я прагну свіжості рожевоюних щік, Томлюсь, побачивши лози прозорий сік, В усьому сущому волію частку мати, До того, як у прах я повернусь навік. * * * 254 Хайяме, ти хмільний щодня бредеш - радій же! З місяцевидою ти річ ведеш - радій же! Все, що на світі є, спадає в небуття! Ти міг би прахом буть, а ти живеш - радій же! * * * 255 Пий, поки сила є, душею не болій! Не згадуй давнього, відмовся від надій! Із цього захистку хвилинного в дорогу Й зерна ячмінного не візьме багатій! * * * 256 Хай буде радістю тобі хвилина кожна! На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожна Данина Небові - гріхи й покути? Треба Од світу брати все, що тільки взяти можна! * * * 257 Я спав - і от мудрець мені у сні прорік: «Немає радощів для заспаних повік! Соннивче, ти забув, що сон - подоба смерті? Збудись, бо прийде час - і ти заснеш навік!»