Страница 17 из 18
* * * 277 Надії зернятко серед зерна зостанеться. Не буде нас, а дім і глек вина зостанеться. Пропий із друзями все золото, що маєш! А ні, то ворогу твоя казна дістанеться. * * * 278 Мене всі недруги філософом зовуть. Бог свідок, що обрав собі я іншу путь. Прийшовши з безвісті у цю долину горя, Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть. * * * 279 Цей світ і дня мені не дав прожить на волі, Своїми втіхами не тамував він болі. Довгенько вчився я в його суворій школі, Та не скінчив її, не став я майстром Долі. * * * 280 Не можу сонця я сховать за рожі-квіти, Ні тайну виявить, яку привик таїти. У океані дум знайшов перлину - розум, I я перлину ту не смію провертіти. * * * 281 Ми - сонце щастя й горя океан. Ми справедливість любим - і обман. Злі й добрі ми, довершені й нікчемні, Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан. * * * 282 Я не по бідності обходжусь без вина. Мені ні суд людський, ні кара не страшна. Я п'ю лише тоді, коли на серці радість. А нині в серці ти - і я не п'ю вина! * * * 283 Хто-небудь виступить і всім гукає: «Ось я!» Сріблом і золотом у вічі сяє: «Ось я!» Та тільки, тільки-но налагодиться жити, Як Смерть із засідки вже виступає: «Ось я!» * * * 284 Назавжди вийшов я з недоброго житла, Де порохом стають усі людські діла. Хай той потішиться, що смерть мене взяла, Хто вигулькне живий із-під її крила. * * * 285 Ще вчора виспіли плоди твоїх надій, Усе одержав ти, чого жадав, радій! Та знай: без тебе все рішається зарані, Що потім на путі трапляється твоїй. * * * 286 Купив я глечика у гончара в крамниці, I він одкрив мені предивні таємниці. Він мовив: «Був я шах, мав щирозлотний келих I став я глечиком для кожного п'яниці!» * * * 287 З гілля надій моїх діждавши урожаю, Своєї долі нить простежу я до краю. Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі? Коли до небуття я двері відшукаю? * * * 288 Якби в ділах Небес неправди не було, Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло. Якби над Долею стояла справедливість, Чому б у мудрого схилялося чоло? * * * 289 Для тебе загадки в житті на кожнім кроці, Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці. Із квітів та вина влаштуй для себе рай, Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці. * * * 290 Цей океан буття прийшов із тьми віків. Перлину тайн його ніхто не провертів. Ми розмовляємо про наші власні справи, А перед тим, що є, ми не знаходим слів. * * * 291 Вставай і серце нам розвесели, кохана! Від погляду твого зціліє в серці рана. Налий вина, а ми - укупі вип'єм, поки Із праху нашого не виліпили жбана. * * * 292 Приводять одного, щоб іншого забрати, Щоб тайни вічної нікому не пізнати. Ми помацки йдемо: життя - це тільки чаша, Призначена вино п'яницям одміряти. * * * 293 Це лихо грається зі мною не з учора. Ти щастям чванишся... Та чи тривка ж підпора Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля На всякі витівки, на всякі штуки скора. * * * 294 Людина муками звільняється з оков. I крапелька води, в тісний попавши схов, Стає перлиною. Хто втратив, той добуде - I келих випитий запорожниться знов. * * * 295 Від чорної землі до зоряної тверді Й на мить не припиняв я пошуки уперті. Я мислю гострою усі вузли розплутав - I тільки не зумів розплутать вузол смерті.