Страница 6 из 25
XIV Аж з'явився бог до раю. І все затихає. І усіх чортів із раю В бездну виганяє. І чорти, як тая хмара, 3 неба полетіли І, де бога спом'янули, - Там вони і сіли; Хто на небі, хто під небом, А хто над водою; Много на землі осталось. Много під земльою. Но хоть зразу з переляку Бога споминали, Та потому всі до змія Як їден пристали. І тепер чорти на світі Лихо виробляють: Домовії всіх у хаті До гріха склоняють. Лісовії й польовії Водять бог де знає; Водяний до ніг частенько Камінці чіпляє. А хто вішатися хоче - Тому помагають Ті чортяки, що в повітрі Над землей літають. XV Піднебеснії чортяки Бога не бояться І, як в хмарі господь ходить, З господом дражняться. Господь на них і пускає Громовії стріли; І стріла їх скрізь находить, Де б вони не сіли. Часом мухою чорт стане, Налетить на кого, Грім тут чорта забиває Й чоловіка того. (Не впевняю, чи то правда, Но говорять люде, Кого грім лиш забиває, Той безгрішний буде). А як в небі загоряться Свічі восковії, Ті чортяки, що на небі, Світять смолянії. Тоді ангели там ходять Свічі відіймають І на землю їх з чортами З неба іскидають. І не раз в ясненьку нічку Видно, як спадає. І де впаде - там смолою Травка запливає. XVI І говорить бог Адаму: «Сину мій, Адаме! Нащось тріпав позад себе Мокрими руками !? ОЙ! від сего стережися, Поки будеш жити. Да і дітям своїм теє Закажи робити!» (І тепер то пам'ятають Всі хрещені люде, Да і послі мир хрещений Пам'ятати буде). Знав то господь милосердний, Що Адаму гоже, Знав він добре, що для серця Жінка лиш поможе. І в минуті сон на него Господь насилає, І над сонним чоловіком Думоньку гадає. І гадає, і не знає, Звідки що почати: «З голови возьму,- подумав,- Буде за лоб брати; Возьму руку - жінка мужу Ввік не дасть покою; Возьму ногу - но муж буде В неї під п'ятою. Тра, щоб жінка чоловіка Лиш могла кохати». І роздумав - і ребро став Лівеє ламати. XVII І в минуті з ребра того Жінка із'явилась. Поглянула на Адама, Збоку положилась. І іде господь до неба, Їх благославляє, А тим часом із Адамом Єва засипає. І Адаму сниться, сниться, І все так миленько, І обняв рукою Єву, І здихнув легенько . І здихнув - і пробудився ... Милая годинаї Коло него, як калина, Сонная дівчина. Билось мило його серце, Душа веселилась, Тут і Єва потягнулась, В чарах пробудилась. І обоє меж собою Щиро поглянули, Поглянули, обійнялись, І за все забули. І пройшла для них минута Першого кохання - І приніс Адам для Єви Яблук на снідання. І поснідали обоє, І пішли вздовж раю, І їм сонечко спочило У самого краю. І обоє разом стали, Богу помолились, І під деревом крислатим Спати положились. XVIII Спить Адам, но змій лукавий Сну чогось не має І до себе на пораду Всіх чортів скликає. І злетілися чортяки, Бездну всю зайняли, І, як слуги перед паном, Перед змієм стали. І говорить їм лукавий: «Діти мої, діти! Полетіть мені до раю, Вісті принесіте. Чогось скучно мені стало, Нічого робити,- Тра щось думати, гадати. Щоб людей згубити!» І сто тисяч підійнялось, З бездни полетіло, Полетіло, понеслося, Де сонечко сіло. І в годині повернулись, Змію розказали, Що у раю край дороги Адам з Євой спали. І піднявся змій лукавий, Зо всіма простився, І ще до світу, до рання, У раю з'явився. І звинувся - й перескочив Річку вогневую, І в садочку обвинувся На яблуньку злую.