Страница 5 из 25
І співали, і скінчили Пісню ту святую. І бог каже їм принести Чашу золатую. І говорить: «Ви зберіться. Ангели святії, І стріпніте над ту чашу Крила золотії». І стріпнулись над ту чашу. Бог їх посилає На схід сонця в праву руку, Де роса спадає. Полетіли слуги божі,- I їх ясні крила Роса чиста, як діамант, В десені [4] покрила. І до бога прилетіли З чистою росою, І іще раз стрепенулись Над чашею тою. І зійшов бог з свого трону, І зачав місити. Замісив - і чоловіка З того став ліпити. Виліпив, зачав стругати. Дивне боже діло! І обстружки пригодились На грішнеє тіло. І дихнув господь на него,- І він відживився. Підняв очі свої к богу, Щиро помолився. І повів бог його всюди По небеснім краю, І заводить наостаток До самого раю. X Серед раю йшла дорога Меж двома садами. Ту дорогу замикали Дві желізних брами. Їдна брама - на схід сонця В небо підіймалась. Друга вліво - на заході - В землю опускалась. При дорозі - два садочки, Що вбирають очі: Їден прямо на полудень, Другий к полуночі. І садок той, що к полудню, Річка вперезала, І місточок через річку Брамка замикала. А за річкою дерева Цвіли, відцвітали, І родили, й опадали, Знову зацвітали. В сім садочку на початку Ангели спасались; І спаслися, і на небо Вище підійнялись. Тут Адам і Єва їли Золотії груші. (І тепер туда відходять Праведнії душі). Да й у другім у садочку, Що на полуночі, Досита було усього, Чого серце хоче. Тілько пахнуло від него Не добром - бідою: Кругом него так і лилось Полум'я рікою. XI І привів господь Адама, Ходить, походжає, І як жити він повинен - Його научає. Повернули в праву руку, Перейшли місточок: Відімкнулась перед ними Брамка у садочок. І в садочку бог зриває Грушку золотую, Дав Адаму половинку, А собі другую. І промовив: «З сего часу Я буду з тобою, Як сії дві половинки Були меж собою». Да і вийшли з того саду, Пішли до другого; Розділилось на дві часті Полум'я пред богом. Походили й там доволі. То був сад ще кращий; Но хто тілько їв із него, Був навік пропащий. І сказав господь Адаму, Щоб остерігався, І Адам в тім перед богом Клятвою заклявся. І по клятві розійшлися. Бог пішов до неба, А Адам пішов шукати, Чого серцю треба. XII І ходив Адам по раю, Всюди находився І в шовковії травиці Спати положився. Сонце в захід закотилось, Спить і не блищиться, І заснуло все навколо - Адаму не спиться! Йому душно; йде до річки, На берег сідає, Схилив голову на руку І думу гадає. І просидів так до ранку, День зазолотився. Адам сидить коло річки, Аж бог появився. «Що, Адаме, так сумуєш? - Каже бог до него.- Чого тобі недостало Ще до того всего?», Адам глянув, поклонився І говорить: «Боже! Що йно тілько ти содіяв. Все то мені гоже. Но я тужу, і сумую, І в раю журюся: Я їден тут як той палець, Де не повернуся». XIII «Не журися! - бог говорить,- Будеш друга мати: Взавтра вийди до схід сонця Руки умивати. Вмочи в росу малий палець І тріпни рукою, Лиш павідворіт не тріпай, А перед собою». І з сим словом віддалився, А Адам став ждати, Коли час йому наступить Руки умивати. І от нічка проминула, Ранок наступає, І він, бідний, чи забувся, Чи бог його зщає: Як помочив усі пальці Ранньою росою. Так навідворіт і тріпнув Цілою рукою! І з'явилось п'ять чортяків. Адам - утікати. А вони давай всі разом Пазури мачати. І мачають, і махають Обома руками,- Другі родяться чортяки, Роблять теє ж саме. І робота не кінчалась, І роси ставало,- І намножилось чортяків - Аж небо тріщало! вернуться
4
- Десені - узори.