Страница 4 из 25
V Закотилось сонце красне За високі гори. І синіє небо ясне, Як синєє море. І тихенько в небі ходять Ангели святії І засвічують над небом Свічі восковії. І ті свічі, ясні зорі, Світять на все поле, Доки господь, милосердний Виспиться доволі. І спить господь серед поля, Сили відновляє. А Сатанаїл над богом Думоньку гадає. І поглянув кругом себе: Пишно було всюди. І, як камінь, йому зависть Падає на груди. «Не буду я більше з богом! - Став він говорити,- Хоть сам згину, розсядуся, Хоть йому не жити! Но він спить, не має сили,- Що ж я туманію?! Возьму втоплю його в морі, Світом завладію». І підняв на руки бога, І води шукає, Але земля розрослася І границь не має! Вдарився на штири боки,- Моря не видати! І вернувся він, і з богом Положився м спати. VI Рано сонечко піднялась, Позгасали зорі, І у росу, як в діамант, Повбирались гори. І Сатанаїл піднявся, Бога став будити «Вставай, боже! годі спати! Землю тра святити». Пробудився господь сильний, І, здихнувши, каже: «Що хитришся предо мною. Вічний ти мій враже?! Був я всюди сеї ночі, Від края до края,- I нема чого святити: Вся земля святая. Ти хотїв мене, невдячний, В морі утопити. За то вічне будеш змієм Під землею жити». Ізвинулись його руки, І звинулись ноги. Довге рило натягнулось, Висунулись роги. І Сатанаїл невдячний Став навік змією, Зашипів - наперед бога Слизнув під землею. І тогнала земля дуже, Де змій пробирався, І там всюди ліс дрімучий Поверх неї взявся. VII І зняв господь з себе ризу, І махнув направо- І, як маку, різних птахів Всюди залітало. Махнув вліво - і, на диво, Всюди гадь завилась. Розстелив на землю ризу - Звірина з'явилась. І пішов господь над море, ризу опускає- І в годині ціле море В рибі закипає. Так з'явились в білім світі Звірина і птахи, Різні гади, різні жаби, Риби й черепахи. Лиш медведі, свині, коні І кроти не були; Та ще боцяна не було, Скойки і камбули. І став господь над водою, Ризу убирає І із моря зсередини Рибу визиває. І сказав господь тій рибі Землю підпирати, Щоб земля на своїм місці Все могла стояти. І та риба держить землю; І як стрепенеться, І застогне земля наша, І вся затрясеться. VІІІ Повернувся бог до неба, На престол сідає І всіх ангелів до себе З раю призиває. І злетілось перед бога Ангелів без ліку, І настало свято в бога, Перше з-перед віку. Триста тисяч пісні піли, А сімсот кадили, А тьма-тьмуща через небо Бога проносили. І горіло небо в славі, Тухнуло кадило, І все воїнство небесне Богові служило. Служба божая кінчалась, Бог благословляє І всіх ангелів до себе Ще раз призиває. І всі ангели злетілись, Богу помолились І святому його трону Низько поклонились. І махнув бог своїм слугам Правою рукою, І сказав їм: «Будьте, діти. Вічне ви зо мною. Де ви були, там поставлю Жити чоловіка. А Сатанаїл невдячний Проклят будь довіка!» І основи світовії Страшно задрожали. Но на небі тихо-тихо Ангели співали. IX