Страница 16 из 25
XVII І сидить він під скалою, І сидить, і плаче. Аж тут ворон чорнокрилий Понад морем кряче: «Ой, літав я кажду нічку Помежи горами, Кажду нічку доглядав я Соломона мами. Ой, коли ж ти, злая ненько. Будеш умирати? Ой, коли ж я над тобою Сяду балювати? І літав я надаремне, І не маю жалю: Серед тучі, серед грому Я дождався балю. Общипав я твоє тіло Виссав твої жили,- Нащо ж серце твоє чорне Громи розкришили! ..» І літав він понад море, Просив моря пити: Тяжко стало після балю Ворона палити. I зачав він воду пити, Пив і не напився І без духу в синє море 3 берега звалився. А Соломон розважає, Сльози утирає І до батька, до Давида, Весело вертає. XVIIІ Давид плакав у палацу, Тяженько журився. Аж тут раптом перед него Соломон з'явився. «Здоров, батьку мій Давиде! Ой, як ся ж ти маєш? Чи за неньку, чи за сина Сльози проливаєш?» І упав йому у ноги, Низько поклонився,- I, як сонечко на небі, Цар розвеселився. «Здоров, сину Соломоне, Рідная дитино! Де ти був до сего часу? Сядь-но, розкажи-но!» І Соломон сів із батьком. Все став говорити: Як-то його рідна ненька Думала згубити; Як він смерті відкупився Від рідної мами; Як потому став він жити Чужими літами. Розказав він все Давиду. Давид розридався: «Слава богу, Соломоне, Що хоть ти остався! Я старий; уже не можу, Будеш помагати, А як смерть пошле мні господь, Будеш царювати!» XІX І почули зараз люде, Да і світ дочувся, Що Соломон - у Давида, Що він повернувся. І зібрались до Давида Царі і цариці, Мужі, хлопці і дівчата, Й гарні молодиці. Давид видав баль на диво, Гості їли, пили, Напослідок Соломона Видіти просили. І явився син Давидів, Лиш не в кармазині: В простих чоботях пасових, В простії свитині. І говорить: «Добрі люде! З розумом судіте: Як що шиєте, то перше Гудза зав'яжіте!» Тілько всього було й мови, Всякий розважає, Як, куди і против чого Соломон стріляє. Розважали і гадали, Сили не добились, Поклонилися Давиду, Сину поклонились. І поїхали додому, Стали розважати: Що б то було, як він каже, «Гудза зав'язати»? XX Якось живо після балю Цар Давид скончався, І Соломон сів на троні, І коронувався. Сів на троні й зачинає Думоньку гадати: Як би небо розгадати, Море згрунтувати. Соломону треба було Тілько захотіти. Захотів лиш,- і на крузі В небо став летіти. І летів він, і чи довго - Бог то святий знає. Наостаток аж під самі Хмари підлітає. В хмаpax густо, круг оперся Нічого діяти! І зачав він помаленьку Хмари розгортати. Розгортає чорні хмари, Круг свій підіймає, Аж по самій середині Голуба стрічає. «Здоров, мудрий Соломоне! Де ж ти так спішишся? Не ізміряєш ти неба, Даром не трудися. Може ще як ти на милю Хмарою проб'єшся. Но як дальше йти захочеш, Там і останешся. Повертайся ж ти додому Та пантруй усюди: Під тобою синє поле І п'ятно лиш буде. І п'ятно - то земля наша, Синє поле - море! ..» І вернувся він із неба, Мале йому горе. XXI