Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 33 из 45

— Боюся, коли це й справа рук маніяка, то дуже розумного і такого, який має що втрачати.

Ростик здивовано подивився на друга:

— Ти розмірковуєш як професійний слідчий. Але чому так думаєш?

— Розумієш, коли річ у почуттях, то всі вони — любов, ненависть, бажання помсти, тощо — сфокусовуються зазвичай в одній або на одній людині й більшість вчинків часто буває спонтанною, непродуманою... А тут таке враження, що хтось планомірно усуває будь-яку загрозу, що здатна зірвати його плани. Тут діяли не з пристрастю, а з холодним розумом. Одні почуття часто блокують інші. Людина, одержима емоціями, втрачає контроль над деталями. А ми що бачимо? Ретельно скоєні злочини, в яких і зачепитися нема за що. Видно, що їхній автор усе добре прораховував.

Белей, мов зачарований, слухав свого друга:

— Усе, Левинський, якщо тебе колись і поженуть із психіатрії, то відразу приходь до мене. Та я тебе вже взяв би на роботу.

— Дякую, але що з того? — зітхнув Андрій. — Коли я і надалі не знаю, де й кого шукати...

— Ну, це не проблема, — заспокоїв його друг. — З’ясуймо передусім, що могло бути, як професійно кажуть, знаряддям злочину. Ось ти, вже як лікар, можеш мені приблизно сказати, яким предметом завдано удару?

Левинський присів над бабою Параскою і почав уважно оглядати рану:

— Однозначно чимось тупим і важким. До речі, смерть настала доволі давно. Я сказав би, годин десять-дванадцять тому.

— Отже, — поглянув Ростик на годинник, — десь між другою і третьою ночі.

— Орієнтовно так, — погодивсь Андрій. — Можна розширити діапазон до «між першою і четвертою», але це вже крайні межі.

— Бив чоловік чи жінка?

— Якщо предмет був хоча б середньої важкості — чоловік чи жінка, однаково. Але точно не Івась Матвіїшин.

Ростик вражено подивився на Андрія:

— Звідки такий висновок?

— Бо він зараз сидить під арештом у районному СІЗО, — всміхнувся Левинський. — Ти що забув?

— Справді, забув, — розгублено пробурмотав Ростик, злий, що його, досвідченого криміналіста, так легко підловив любитель. — Що ж, одним підозрюваним менше. Але це не знімає з нього попередньої вини. Сам кажеш, убивцею могла бути й жінка. Оксана не захотіла нам відповісти, по що ходила до Параски. Боячись, що та нам сама скаже, після нашої розмови вона тихцем приходить сюди і вбиває стару...

— Я тепер нічого не можу виключати, — відповів Андрій.

Друзі уважно оглянули хату, але жодного натяку на «тупий предмет середньої важкості» не знайшли. Навіть зазирнули в комору, де баба тримала всіляке знахарське зілля, начиння, настої та іншу біду. Роздивляючись те ворожбитське добро, Левинський несподівано помітив одну цікаву річ.

— Дивися, — звернувся він до Белея, — тут повно всіляких пляшечок різного калібру, і на всіх етикетки двох видів: на одних намальований хрестик, на других — серце. Навіть на порожніх таке саме.

Белей і собі уважно подивився на посудинки:

— Зрозуміло: в тих — отрута, а в цих — воскресальна вода, — пожартував Ростик. — Справді, цікаво. Що б то означало? А прихопи-но дві з різними етикетками, може, хто що знає?

Андрій так і зробив. Нарешті огляд хати скінчився. Аніякісіньких натяків на сліди вбивці чи інструмент вбивства...

— Треба обстежити подвір’я, — сказав Левинський. — Може, злочинець прихопив своє знаряддя на вулиці перед тим, як увійти в хату, а потім кудись викинув.

Вони пішли обшукувати дворище, але марно. За цим заняттям їх застали Коля-дільничний і Грицько-фельдшер.

— Давно не бачилися, — замість привітання саркастично кинув Грицько до Левинського. — Сподіваюся, наша третя зустріч відбудеться за інших обставин.

Ростик запитально поглянув на друга.

— Уперше ми зустрілися під час огляду мертвого голови, — пояснив Андрій.

— Прекрасно, — посміхнувся Белей, — значить у вас уже є досвід співпраці. А потім повернувся до Грицька:

— Це ви посвідчили, що голова умер природною смертю?

Фельдшер як води в рот набрав. Не знав, чим окошиться ця справа. Ростик, чудово розуміючи хід його думок, виступив із зустрічною пропозицією:

— Я готовий закрити очі на минуле свідчення, якщо цього разу ви зробите все належним чином.

Грицько полегшено зітхнув і миттю кинувся вивчати покійну Параску. Щоправда, його огляд нічого нового не дав. Фельдшер майже слово в слово повторив усе те саме, що казав Левинський. Більше щастя мав Коля. Навчений багатолітнім досвідом, він відважно поліз у гноївку за хатою і витягнув звідтіля сокиру. На її обухові знайшли сліди крові.

— Воно! — в один голос підтвердили Грицько й Андрій.

Коли приїхала бригада з району забрати труп, Коля передав сокиру на експертизу й попросив якомога швидше повідомити результати.

— Бодай щось, — розмірковував Левинський. — Павло Григорович, мабуть, зрадіє. Стільки роботи останнім часом...

Белей був інакшої думки:

— Я на твоєму місці так не тішився б. Якщо найближчим часом не знайдемо вбивці, то боюся, що вже нашими справами зацікавляться значно вище. І коли довідаються, що один — дилетант зі Львова, а другий — інспектор із чужої області безуспішно розплутують аж три вбивства в одному селі, тоді як слідчий, котрий мав би цим займатися безпосередньо, возить по горах тітку з Канади, проблем не оберемося.

— Але ж ти щось придумаєш? — із надією в голосі спитавсь Андрій.

Белей тільки важко зітхнув:

— Левинський, друже, я лишень слідчий, а не брат Ґрімм.

— Тоді добре, що хоч Коля на місці, як-не-як, місцева влада.

— І це правда, — погодився Ростик. — Усе, немає чого тут сидіти. Поїхали назад, до хати. Дорогою підкинеш мене до Оксани Ведмедевої. Мушу-таки допитатися, що вона шукала в Параски? У зв’язку з останніми подіями мусить мені сказати.

— Добре, а я тим часом віднесу бабі Ганні ікону, якщо ти не заперечуєш, — сказав Левинський.

— Навіть навпаки... Піди до неї, розпитайся про покійну Параску. Може, щось випливе з останніх подій. Ця баба любить спостерігати, я те вже добре помітив. Так, а що з котом? — спитав швидше сам себе Белей, — він тут сам пропаде. Дивись, який угодований.

— А давай я його бабі Ганні відвезу, — запропонував Андрій.

— Ти думаєш, у неї немає кота?

— Де ж ти бачив сільський двір без кота?! — здивувавсь Андрій. — Є, звичайно, але, думаю, із вдячності за повернуту ікону вона його візьме. Шкода ж тварини.