Романи

Місіс Коннедж. За це жодної сукні не купиш. (Пауза, але Розалінда не відповідає.) Коли я кажу, щоб ти не робила кроку, про який будеш шкодувати до кінця життя, то тільки тому, що щиросердо турбуюсь про твої інтереси. Твій батько не зможе тобі допомогти. Він уже немолодий, і справи йдуть кепсько останнім часом. Ти будеш повністю залежати від того мрійника, зрештою, хорошого хлопця, з добропорядної сім’ї, але мрійника, нехай і розумного... (Натякає, що ця риса сама по собі — дефективна.) Розалінда. Заради Бога, мамо...

З’являється покоївка, повідомляє, що прийшов містер Блейн, він заходить одразу. Друзі Еморі вже десять днів нагадують йому, що він виглядає, як «Гнів Господній» — так і є. Власне, він не проковтнув ані крихти за останні тридцять шість годин.

Еморі. Добрий вечір, місіс Коннедж.

Місіс Коннедж (без злості). Добрий вечір, Еморі.

Еморі й Розалінда перезиркуються. Заходить А л е к. Ставлення його весь час було нейтральним. У глибині душі він вірить, що цей шлюб зробить Еморі посереднім, а Розалінду — нещасною, але дуже співчуває їм обом.

Алек. Привіт, Еморі!

Еморі. Привіт, Алеку! Том казав, що зустрів тебе в театрі. Алек. Так, ми щойно бачились. Як сьогодні реклама? Написав якийсь вдалий зразок?

Еморі. О, все те саме. Отримав надбавку... (Усі дивляться на нього з цікавістю.) ...два долари на тиждень. (Загальне розчарування.)

Місіс Коннедж. Ходімо, Алеку, я чую, — машина вже під’їхала. (Доволі прохолодне прощання.)

Місіс Коннедж і Алек виходять, запала мовчанка. Розалінда задумливо дивиться в камін. Еморі підходить і обіймає її.

Еморі. Мила моя дівчинко.

Вони цілуються. Ще одна пауза, потім вона хапає його руку, вкриває поцілунками і притискає до грудей.

Розалінда (сумно). Люблю твої руки понад усе! Я часто їх бачу, коли ти не зі мною... такі зморені. Я знаю кожну їхню лінію. Милі мої руки...

Їхні очі зустрічаються на мить, вона заходиться глухим риданням.

Еморі. Розаліндо!

Розалінда. Які ми нещасні!

Еморі. Розаліндо!

Розалінда. О, я хочу померти...

Еморі. Розаліндо, ще одна така ніч, і я не витримаю. Це триває вже чотири дні. Підбадьор мене трошки, бо я не можу ні працювати, ні їсти, ні спати. (Він безпорадно озирається, намагаючись знайти якісь не такі заношені слова.) Ми маємо з чогось почати. Я б хотів, щоб ми почали разом. (Його сподівання тонуть в її мовчанні.) У чому річ? (Він різко встає і починає крокувати кімнатою.) Це Довсон Райдер, от у чому справа! Він впливає на твої нерви. Ти проводила з ним кожен день цього тижня. Мені розповідали, що бачили вас разом, а я мушу усміхатися і кивати, і вдавати, що для мене це взагалі не має значення! А ти мені нічого не розповідаєш.

Розалінда. Еморі, якщо ти не сядеш, я закричу.

Еморі (сідає поруч). О Боже!

Розалінда (ніжно бере його за руку). Ти ж знаєш, що я кохаю тебе, правда?

Еморі. Так.

Розалінда. І знаєш, що завжди кохатиму...

Еморі. Не кажи так, ти мене лякаєш. Звучить так, ніби ми більше не будемо разом. (Вона знову плаче, підіймається з дивана і йде до фотеля.) Я весь день відчував, що все йде на гірше. Я майже збожеволів у офісі, нічого не міг писати. Розповідай усе.

Розалінда. Немає що розповідати. Я просто вся знервована.

Еморі. Розаліндо, ти розглядаєш можливість одруження з Довсоном Райдером?

Розалінда (після паузи). Він увесь день мене про це просив.

Еморі. Міцні у нього нерви.

Розалінда (після ще однієї паузи). Він мені подобається.

Еморі. Не кажи так. Мені боляче.

Розалінда. Не будь дурником. Ти ж знаєш, що ти — єдиний чоловік, якого я кохаю, і нікого вже так не полюблю.

Еморі (швидко). Розаліндо, давай одружимось наступного тижня!

Розалінда. Ми не можемо...

Еморі. Чому?

Розалінда. Бо не можемо, і квит. Я не зможу бути твоєю жінкою у якомусь страшному бараці.

Еморі. Але ж у нас буде двісті сімдесят доларів на місяць, я ж казав!

Розалінда. Любий, я навіть зачіску сама не вкладаю.

Еморі. Я буду вкладати твоє волосся.

Розалінда (між сміхом і схлипуванням). Дякую.

Еморі. Розаліндо, як ти можеш думати, щоб вийти за когось іншого? Скажи мені! Якщо я чогось не знаю — розкажи, я допоможу тобі з цим впоратися.

Розалінда. Уся справа в нас. Ми — невдахи. Ті риси, за які я тебе люблю, завжди робитимуть із тебе лузера.

Еморі (похмуро). Продовжуй.

Розалінда. Так, уся справа в Довсоні Райдері. Він такий надійний, я відчуваю, що він буде доброю опорою.

Еморі. Ти ж не любиш його!

Розалінда. Не люблю, але поважаю, бо він хороший чоловік, сильний...

Еморі (неохоче). Авжеж, він такий.

Розалінда. Ось один приклад. У вівторок ми зустріли злидаря, хлопчика. Довсон всадовив його на коліна й розмовляв із ним, пообіцяв купити йому костюм індіанця... А наступного дня він про це не забув і купив його... Знаєш, це було так мило, що я мимоволі подумала: який він буде добрий до... до... наших дітей, дбатиме про них, і мені не доведеться хвилюватися.

Еморі (у відчаї). Розаліндо! Розаліндо!

Розалінда (трошки лукаво). Не дивись на мене так стражденно...

Еморі. Тільки ми можемо завдати такого болю одне одному!

Розалінда (знову починає ридати). Все було так ідеально — ти і я. Ніби мрія, яку я шукала і ніколи не думала, що знайду. Уперше в житті я відчула, що турбуюся про когось, окрім себе. І мені нестерпно, що все зникне в побляклім тумані...

Еморі. Не зникне, запевняю тебе!

Розалінда. Краще я збережу це як прекрасний спогад, захований у глибині серця.

Еморі. Атож, жінки це вміють, а чоловіки — ні. Я завжди буду пам’ятати не те, як було прекрасно, поки все тривало, а гіркоту, безконечну гіркоту...

Роз алінда. Не треба...

Еморі. Ніколи більше не бачити тебе, не цілувати тебе... Браму зачинено, на дверях — замок. І ти не наважуєшся бути моєю дружиною...

Розалінда. Ні-ні, я вибираю найважчий шлях! Він потребує мужності. Одружитися з тобою будо б помилкою — а я не звикла помилятися... Господи, якщо ти не перестанеш ходити туди-сюди, я закричу!

У відчаї вона знову падає на диван.

Еморі. Підійди і поцілуй мене...

Розалінда. Ні.

Еморі. Ти не хочеш мене поцілувати?

Розалінда. Сьогодні я хочу, щоб ти любив мене спокійно і виважено.

Еморі. Це початок кінця.