Страница 112 из 131
— У нас є шимпанзе, — сказав він через якусь хвилину. — Так він минулого року відкусив добрий шмат від Джона Гілберта... Гаразд. Дай йому слухавку знову.
Він говорив за всією формою, наче до дитини.
— Алло, орангутангу.
На обличчі Стара з’явився подив, і він звернувся до Кетлін.
— Орангутанг відповів: «Алло!»
— Спитайте у нього, як його звати, — запропонувала Кетлін.
— Алло! Оранг-утанг, ну, як воно? Знаєш, як тебе звати?.. Здається, він не знає... Послухай, Лу. Ми не збираємося знімати щось на кшталт «Кінґ-Конґа»[187], а у «Волосатій мавпі»[188] немає жодної мавпи... Звісно, певен. Вибачай, Лу, до побачення.
Він сердився на Лу, адже було подумав, що це телефонує президент. Він навіть змінив свою манеру гри, вважаючи, що то президент і є. Він почувався трохи смішним, та Кетлін йому співчувала, і він подобався тепер їй більше через те, що то був орангутанг.