Страница 73 из 96
Туман розсіявся з першими променями світанку, і о шостій кімната стала сірувато-жовтою, коли Уізел навшпиньках підійшов до своєї невеличкої спальні і відчинив двері. Його гість звернув до нього бліде, мов пергамент, обличчя, на якому палали збентежені очі, немов дві великі червоні літери. Він сидів на стільці поруч із молитовною лавкою Уізела, яку використав у якості письмового столу; на ній лежала купа ретельно списаних сторінок. Протяжно зітхнувши Уізел відійшов і знову повернувся до своїх сирен, охрестивши себе дурнем за те, що не посмів на світанку зайняти власне ліжко.
Тупіт чобіт надворі, буркотіння старих сусідок, якийсь шурхіт на горищі — монотонне журчання ранку розслабило його, і, дрімаючи, він опустився на стілець, мозок, переповнений звуками й кольорами, намагався це все якось опанувати. У цьому його неспокійному сні він був одним із тисячі стогнучих під палючим сонцем тіл, утворюючи собою безпорадний міст під пильним поглядом Аполлона. Сон мучив його, шматуючи свідомість наче крученим ножем. Коли гаряча рука торкнулася його плеча, він ледве не скрикнувши прокинувся і виявив, що в кімнаті густий туман, а його гість, наче сірий таємничий привид, поруч із купою паперу в руці.
— На мою думку, це має бути виключно інтригуюча історія, хоча для цього потрібно дещо переробити. Чи можу я попросити заховати це, і, заради Бога, дозволити мені спати?
Жодної відповіді він так і не дочекався, але сунув купу паперу Уізелу і буквально звалився, наче важкий мішок, на канапу в кутку. За мить він солодко спав, рівно дихаючи, але при цьому якось дивно зморщивши своє чоло.
Уізел сонно позіхнув і поглянувши на незграбно списану, у декількох місцях перекреслену першу сторінку, почав читати дуже тихо вголос:
ЗБЕЗЧЕЩЕННЯ ЛУКРЕЦІЇ
З Ардеї, що в облозі, поспішає
на хибних крилах пристрасних бажань
підступний наш Тарквіній від ножа…