Цент на двох

Малеча у лісі

Вона завмерла вгорі, на початку сходів. Її переповнювали емоції, схожі на ті, що відчувають примадонни на прем’єрі, плавці на трамплінах і незграбні юнаки у смугастій формі в день Великої гри. Вона уявляла, ніби крокує під дріб барабанів, у сяйві дорогоцінного каміння, наче Таіс або Кармен. Ізабель ніколи так не піклувалася про свою зовнішність, ніколи не була настільки нею задоволеною. Півроку тому їй виповнилось шістнадцять.

— Ізабель! — з дверей вбиральні покликала її кузина Елейн.

— Я готова. — Від хвилювання вона відчула ком у горлі.

— Я відлучусь на хвилинку додому за іншою парою черевичок.

Ізабель хотіла забігти до вбиральні, аби востаннє по­дивитись у дзеркало, але щось її змусило зазирнути у проліт привабливо звивистих сходів. Там, унизу в залі, вона помітила дві пари чоловічих ніг. Взуті у чорне, вони не давали змогу впізнати їхніх власників, але Ізабель не­терпляче вдивлялася, чи не належить одна з них Стівену Палмсу. Цей юнак, якого вона ще не встигла побачити, з першого ж дня — дня її приїзду — заполонив її думки.

Коли вони їхали машиною з вокзалу, Елейн зава­лила її безліччю питань та коментарів, одкровень та перебільшень і раптом торкнулася цієї теми:

— Ти пам’ятаєш Стівена Палмса? Він просто збожеволів, коли дізнався, що побачить тебе знову. Він навіть на день затримався у коледжі, аби сьогодні ввечері бути тут. Стівен так багато чув про тебе...

Їй приємно було дізнатися про це. Тепер Ізабель від­чувала себе в більш-менш рівних умовах, хоча сама звик­ла зав’язувати власні романи — зі сценами прощання або без них.

Але після захопленого передчуття щось змусило її запитати:

— У якому сенсі чув про мене? Що саме?

Елейн посміхнулася — вона відчула себе у якості шоувумен поруч зі своєю більш екзотичною кузиною.

— Він знає, що ти гарна і все таке. — Вона зробила паузу — Гадаю, він здогадується, що ти вмієш цілуватися.

Ізабель трохи здригнулася під хутряною накидкою. Вона звикла, що її сприймають саме у такому світлі, але цей факт досі не викликав у неї обурення; хоча в чужому місті він навпаки міг стати їй у нагоді.

Ізабель почувалася зовсім дорослою і готовою до від­носин з хлопцями, тож іноді її поведінка виглядала без­соромною, чи не так? Що ж, нехай дізнаються! У своєму віці вона не шкодувала, але й не пишалася цим.

Ранок був морозний. З вікна авто Ізабель спостері­гала, як падав рясний сніг і вкривав усе навколо. Тут було навіть холодніше, ніж у Балтіморі, вона зовсім про це забула; скло бічних дверей замерзло, а в кутки вікон набився сніг.

Їй не давала спокою одна думка: чи не схожий раптом Стівен на того хлопця, що так спокійно прямував крізь метушню ділової вулиці в мокасинах та костюмі для зи­мового карнавалу? Це так на західний манер! Звичайно, не схожий; він вчиться у коледжі, здається, на першому курсі.

Дійсно, Ізабель не мала чіткого уявлення про Стівена. Фото дворічної давнини не вражало її нічим, окрім ве­ликих очей, які тепер, коли він подорослішав, напевно, втратили й цю перевагу.

Однак в останні два тижні, коли було прийняте рішення про її різдвяний візит до Елейн, він став гідним кандидатом на її серце. Діти, найдотепніші свати, швидко задумують та планують, тож Елейн завдяки листуванню спритно зіграла сонату на струнах вразливого темпераменту Ізабель, яка завжди була схильна до дуже сильних, хоч й швидкоплинних почуттів.

Перед ними з’явилася білокам’яна будівля, що стояла трохи віддалено від засніженої дороги. Місіс Холліс тепло зустріла її, повиходили сором’язливо з закуточків і її молодші кузени та кузини. Ізабель зустріла їх досить чемно. Їй легко вдалося зібрати навколо себе усіх, крім старших дівчат та деяких жінок. Вона свідомо намагалася справити на оточення враження. І справді, півдесятка дівчат, з якими вона познайомилася того ранку, були у захваті — як від її безпосередності, так і від репутації.

Ім’я Стівена Палмса відкрито лунало у бесіді. Здавалося, ніби він був для них чимось світлим та недосяжним, хоч і не користувався великою популярністю. Кожна з присутніх, здається, так чи інакше мала з ним справу, але, однак, не змогла сказати щодо його особистості нічого конкретного. Але усі погодилися, що Стівен збирається до неї залицятися.

Ізабель вирішила, що при необхідності змусить себе ним захопитися — це ж все завдяки Елейн — хоча була страшенно розчарована. Елейн змалювала його досить характерно — за її словами, він був гарний, мав стосунки, але довго у них не затримувався.

Насправді у ньому поєдналася уся романтика, про яку Ізабель у своєму віці та оточенні могла тільки мріяти. Чи була його пара серед танцювальних туфель, які рухалися навколо м’якого килимка внизу?

Усі враження, які фактично були лише уявою, несамовито мерехтіли калейдоскопом перед очима Ізабель. У неї поєднувалась така дивна суміш соціального та артистичного темпераментів, яка так часто зустрічається у товариських дівчат або актрис. Хлопці одразу звертали увагу на її вихованість, а точніше витонченість, з якою Ізабель проявляла прихильність до них, її тактовність була інстинктивною, а здатність до любовних стосунків обмежувалася лише кількістю хлопців, які траплялися на її шляху. У її рухах відчувався потужний фізичний магнетизм, окрім якого безсоромно фліртували й великі усміхнені темно-карі очі Ізабель.

Отже, вона чекала цього вечора біля сходів Кантрі Клубу, доки кузина перевзувала черевички. Коли Ізабель вже почала втрачати терпіння, з вбиральні випурхнула Елейн, що сяяла своєю звичною доброю натурою і піднесеним настроєм, і вони разом спустилися широкими сходами. І там, у світлі прожектору, у голові Ізабель заблимали одразу два почуття: радість від того, що у неї сьогодні чудовий вигляд, і цікавість, чи добре він танцює.

Внизу, у великій кімнаті Клубу, дівчата, з якими вона познайомилася до того, на мить оточили її, дивуючись у м’якому жовтому світлі тому неймовірному перетворенню, яке з нею трапилось; потім вона почула голос Елейн, який називав імена, і помітила, що кланяється секстету чорно-білих, немов дерев’яних фігур.

Пролунало й ім’я Палмса, але Елейн згадала його далеко не на початку. На якусь мить відчувся напружений момент незручних поклонів і заплутаних, по-дитячому наївних розмов з людьми, яких вони найменше очікували побачити.

Ізабель та Дункан Коллард, першокурсник з Гарварду, з яким вона колись грала в класики, присіли на сходах. Все, що їй було потрібно від нього — це згадати минуле, бажано — у гумористичному сенсі.