Страница 63 из 96
— Тоді він вже фактично керував усім банком, і впливав на інших керівників. Ви можете собі уявити, який хаос це створює в будь-якій організації? Усі так нервували, що помилялися, попри те, чи були вони обережні, чи ні. Клерки перебували на роботі в центрі міста до одинадцятої ночі, намагаючись пояснити втрачені десять центів. У будь-якому випадку це був не дуже вдалий рік, і фінансовий ринок був досить хитким, тому одна справа накладалася на іншу, поки кожен з нас не наблизився до божевілля, як ніхто з тих, хто взагалі міг займатися банківською справою».
— Я був кур’єром, і весь час, у це покинуте Богом літо, я бігав. Я набігав зовсім небагато грошей, і саме тоді я зненавидів і цей банк, і це місто. І я хотів лише одного — покинути все і вирушити на Північ. Я отримував десять доларів на тиждень, і вирішив, що, коли зможу заощадити п’ятдесят, я піду на вокзал і куплю собі квиток до Цинциннаті. У мене там був дядько, який працював у банківському бізнесі, і він сказав, що дасть мені можливість працювати разом з ним. Але він ніколи не пропонував оплатити мені дорогу туди, і, мабуть, він думав, що якщо я вартий хоч чогось, я мушу дістатися туди сам. Ну, можливо, я не був цього вартий, бо, хай там як, я ніколи туди так і не дістався.
— Одного ранку в найгарячіший день найспекотнішого липня, який я коли-небудь знав, — і Ви самі знаєте, що саме це означає тут, — я пішов з банку, щоб зателефонувати чоловікові на ім’я Гарлан і забрати трохи грошей, які він повинен був виплатити за кредит. Гарлан передав мені гроші, і коли я порахував їх, я виявив, що сума становить триста доларів і вісімдесят шість центів, і дрібнота складалася з нових монеток, які Гарлан отримав з іншого банку вранці. Я поклав три стодоларові купюри у свій гаманець, а дрібноту в кишеню для годинника, підписав квитанцію та пішов, попрямувавши назад до банку.
— Зовні спека була жахлива. Було настільки спекотно, що можна було втратити свідомість, до того ж я не досить добре почував себе пару днів. Тому, поки я чекав трамвай у затінку, я вітав себе, що через місяць, або близько того, я нарешті покину це місце і буду перебувати там, де буде значно прохолодніше. І саме тоді, коли я стояв там, мені раптом спало на думку, що окрім грошей, які я щойно забрав, і яких, звичайно, я не міг чіпати, я не мав жодного цента в кишені. Мені довелося піти до банку пішки, а це було близько п’ятнадцяти кварталів. Розумієте, напередодні ввечері я виявив, що мій дріб’язок склав вже долар, і я обміняв її на купюру в крамниці, додавши її до рулону інших купюр, що зберігалися на дні валізи. Опинившись у безвихідному становищі, я зняв піджак, встромив хустку в комір і через задушливу спеку попрямував до банку пішки.
— П’ятнадцять кварталів — ви можете собі уявити, що це було, а я до того вже почував себе не досить добре. Я знаходився на Джуніпер стріт — ви пам’ятаєте, де це; зараз там нова лікарня Мігера, а мені треба було йти аж до Джексон. Приблизно через шість кварталів я почав зупинятися і відпочивати у кожному місці, де був здатний знайти хоч якийсь клаптик тіні, придатний сховати мене. Я міг продовжувати шлях, лише думаючи про великий стакан крижаного чаю, який моя мати завжди ставила поруч моєї тарілки з обідом. Але потім я почав почувати себе занадто погано навіть для того, щоб хотіти крижаного чаю — я хотів лише якнайшвидше позбутися цих грошей, а потім лягти й померти».
— Коли я був у двох кварталів від банку, я поклав руку в кишеню для годинника і витягнув цей дріб’язок; він дзвенів у моїй руці, надаючи впевненість, що я вже достатньо близько, і що треба його підготувати. Я зазирнув у руку, і раптом зупинився і різко і швидко потягнувся до кишені годинника. Кишеня була порожня. У нижній частині була невелика дірочка, і моя рука тримала лише пів долара, четвертак і десять центів. Я втратив один цент.
— Справді, сер, я не зможу вам описати, не зможу висловити те почуття зневіри, яке мене охопило. Зверніть увагу, лише один цент, але уявіть: лише за тиждень до цього, один з кур’єрів втратив роботу, бо двічі був лише трохи сором’язливим. Це була лише необережність, але уявіть себе на моєму місці! Всі керівники були в паніці, що вони можуть бути звільнені самі, і найкраще, що можна було зробити, на їх думку, — це звільнити ще когось — попередньо».
— Тож ви бачите, що я повинен був з’явитися з цим центом.
— Де я отримав сили для того, щоб настільки піклуватися про це, я ніяк не можу зрозуміти. Я був хворий, втомлений спекою і слабкий, як кошеня, але мені ніколи не спадало на думку, що я можу зробити що-небудь, крім того, щоб знайти або замінити цей цент, і я одразу почав перебирати різні способи зробити це. Я заглянув у пару магазинів, сподіваючись, що побачу там когось зі знайомих, але в той час, коли біля вітрин стояло кілька хлопців, які балакали між собою так само як ви сьогодні бачили, не було жодного, до кого я міг би просто підійти й сказати: «Привіт! Маєш пенні?»
Я подумав про кілька офісів, де я міг би отримати його без особливих проблем, але вони були на деякій відстані, і, окрім того, що я дуже запаморочився, я ненавидів покидати маршрут в той час, коли я переносив банківські гроші, бо це виглядало б якось дивно.
— Тож мені не залишалося нічого іншого, ніж пройти назад весь шлях по вулиці до вокзалу, де я востаннє пам’ятав, що мав цього пенні при собі. Це була абсолютно нова монета, і я подумав, що, можливо, побачу, що вона блищить десь там, де впала. Тож я продовжував йти, досить уважно дивлячись на тротуар, і міркував, що мені тепер робити. Я трохи посміювався, бо відчував себе трохи дурним через те, що турбувався про якийсь цент, але сміх швидко пройшов, бо ситуація здавалася мені досить серйозною.
— Отже, мимоволі я повернувся до залізничного вокзалу, не побачивши свого пенні й не придумавши жодного способу отримати інший. Мені була ненависна думка, що прийдеться йти додому, тому що ми жили на великій відстані; але що ж інше я мав робити? Тож я знайшов невеликий клаптик тіні недалеко від депо і стояв там, поглядаючи в різні боки, думаючи спочатку про одне, а потім про інше, і взагалі нікуди не рухаючись. Одна маленька центова монетка, лише одна, яку могла мені дати будь-яка людина; щось таке, що знайдеться в кишені навіть у вантажника-негра…