Цент на двох

Був початок другої години ночі, і бульвар був майже безлюдним. Іноді дві жовті плями виникали попереду них і оформлювалися у силует автомобіля, який із запізненням повертався звідкілясь. За винятком цього, вони були самотні в безперервному потоці темряви. Місяць зійшов.

— Наступного разу, коли дорога наблизиться до річки, зупинімося і подивимось на неї, — запропонував він.

Янсі посміхнулася про себе. Це зауваження було очевидно саме таким, які один її знайомий хлопець називав «міжнародно зрозумілим натяком», під яким малася на увазі пропозиція, яка безумовно мала на меті створити природну ситуацію для поцілунку. Вона розглянула справу. Поки чоловік не справив на неї особливого враження. Він був гарний, очевидно, заможний і з Нью-Йорка. Він почав подобатися їй ще під час танців, все сильніше, коли вечір наближався до кінця; але потім інцидент жахливого прибуття її батька вилив відро холодної води на це тепле відчуття, що лишень з’явилося; а тепер — був листопад, і ніч була холодна. Все ще…

— Гаразд, — раптом погодилася вона.

Дорога розділялася; вони трохи покружляли й зупинили машину на відкритому місці високо над річкою.

— Ну?, — вибагливо запитала вона в глибокій тиші, що настала за вимкненням двигуна.

— Дякую.

— Вам тут подобається?

— Майже. Не зовсім.

— Чому ж ні?

— Я скажу вам через хвилину, — відповів він. — Чому вас звати Янсі?

— Це сімейна традиція.

— Дуже гарно.

Він декілька раз повторив «Янсі» пестливо.

— «Янсі» — має усю грацію «Ненсі”, і при цьому без зайвої манірності.

— Як вас звати? — запитала вона.

— Скотт.

— Скотт, а далі?

— Кімберлі. Ви не знали?

— Не була впевнена. Місіс Роджерс трохи бурмотіла, коли представляла вас.

Сталася невелика пауза.

— Янсі, — повторив він, — прекрасна Янсі, з її темно-синіми очима та томливою душею. Ви знаєте, чому я не до кінця задоволений, Янсі?

— Чому?

Вона непомітно зрушила обличчя ближче до тих пір, поки не зупинилася чекаючи відповіді з трохи розчиненими губами, а він не зрозумів, про що саме вона прохає.

Без поспіху він нахилив голову вперед і торкнувся її губ.

Він зітхнув, і вони обоє відчули своєрідне полегшення — полегшення від збентеження, що породжується вимогою грати за правилами у справах такого плану.

— Дякую, — сказав він, так само як і тоді, коли вона вперше зупинила машину.

— Тепер ви задоволені?

Її блакитні очі невпинно розглядали його у темряві.

— Якимось чином. Звичайно, ніколи не можна сказати точно.

Він знову нахилився до неї, але вона відхилилася і запустила двигун. Було пізно, і Янсі почала відчувати втому. Певна мета експерименту була досягнута. У нього було те, що він просив. Якщо йому це сподобалось, він захоче більше, і це просуває її на один крок вперед у грі, яку вона за власним відчуттям, вже почала.

— Я зголодніла, — поскаржилася вона. — Повернімося і поїмо.

— Добре, — сумно погодився він. — Тільки-но коли я почав по-справжньому насолоджуватися Міссісіпі.

— Ви вважаєте, що я гарна? — запитала вона майже жалібно, коли вони відкинулися на спинки сидінь.

— Яке абсурдне питання!

— Але мені подобається чути, коли люди про це говорять.

— Я щойно збирався — коли ви запустили двигун.

У центрі міста в безлюдному нічному кафе вони їли яєчню з беконом. Зараз вона була бліда, неначе слонова кістка. Ніч стягла з її обличчя ліниву життєву силу і млосний колір. Вона просила його розповісти про Нью-Йорк, аж допоки він не став починати кожне речення словами: «Ну, подивімося...»

Скінчивши трапезу, вони поїхали додому. Скотт допоміг їй поставити машину в маленький гараж, і прямо біля вхідних дверей вона знову дозволила йому доторкнутись своїх губ у слабкій імітації поцілунку. Потім вона зайшла.

Велика вітальня, що простягалася майже на всю ширину маленького будинку з ліпниною, мала червоний колір від конаючого в каміні вогню, який був досить високим, коли Янсі від’їздила, а тепер згаснув до слабкого жевріння. Вона дістала колоду з ящика і кинула її на вугілля, а потім здригнулася від голосу, який несподівано пролунав із напівтемряви в іншому кінці кімнати.

— Вже повернулася?

Це був голос її батька, ще не зовсім тверезий, але вже досить впевнений і змістовний.

— Так. Їздила кататись, — відповіла вона коротко, сідаючи в плетене крісло перед каміном. — Потім повечеряла в центрі.

— А!

Батько покинув своє місце і перемістився у крісло ближче до каміна, де витягся зітхнувши. Поглянувши на нього краєм ока, бо збиралася проявити відповідну холодність, Янсі була зачарована його повним відновленням гідності протягом лише двох годин. Його сиве волосся було лише трохи скуйовджене; його гарне обличчя було рум’яним, як ніколи. Тільки його очі, перекреслені крихітними червоними лініями, були свідченням його пізнього загулу.

— Добре провела час?

— А що тобі до того? — відповіла вона грубо.

— А чому б мені не поцікавитись?

— Тебе, мені здається, це зовсім не хвилювало раніше ввечері. Я попросила тебе підвезти додому двох людей, а ти не зміг керувати власним автомобілем.

— Чорта з два, я не зміг! — запротестував він. — Я міг би виграти перегони на арані…арені. Це місіс Роджерс наполягала на тому, щоб її молодий шанувальник вів машину, то що я міг зробити?

— Це не її молодий шанувальник, — суворо відповіла Янсі.

Зараз у її голосі не було жодної протяжності.

— Вона така ж стара, як і ти. Це її племінниця — я маю на увазі її племінник.

— Вибач!

— Я думаю, що ти винен мені вибачення. — Вона раптом виявила, що вона не злиться на нього. Їй було дуже шкода його, і їй спало на думку, що, просячи його підвезти місіс Роджерс додому, вона якось посягнула на його свободу. Однак, дисципліна була необхідною — попереду були інші суботні вечори. — Чи не так? — завершила вона.

— Я прошу вибачення, Янсі.

— Дуже добре, я приймаю твоє вибачення, — жорстко відповіла вона.

— Що ще мені зробити для тебе?

Її сині очі звузилися. В неї виникла надія — вона навряд чи наважувалася по-справжньому сподіватися, що він може відвезти її до Нью-Йорка.

— Подумаймо…, — сказав він. — Зараз листопад, чи не так? А яке число?

— Двадцять третє.

— Добре, ось що я зроблю. — Він невпевнено з’єднав кінчики пальців. — Я маю для тебе подарунок. Я мав намір дозволити тобі поїхати восени, але бізнес йшов погано.