Цент на двох

Популярна дівчина

Приблизно о пів на десяту щосуботи ввечері Янcі Боуман тікала від свого партнера скориставшись якимось елегантним виправданням і з танцювального майданчика вирушала у те місце, звідки було видно весь бар заміського клубу. Якщо їй вдавалося побачити свого батька, вона або кивала йому, якщо ставалося так, що він дивився в її бік, або ж відправляла офіціанта, щоб привернути його увагу до її невідворотної присутності. Якщо було не пізніше половини одинадцятої, тобто він провів не більше як годину в товаристві коктейлів з додаванням саморобного джину, — її батько вставав з крісла і дозволяв переконати себе піти у бальну залу.

«Бальна зала» радше вимагала іншої назви. Це була кімната, удень наповнена плетеними меблями, яку зазвичай мали на увазі, коли казали «пішли потанцюємо». До неї також відносились визначення «всередині» або «внизу». Саме в таких безіменних кімнатах відбуваються всі основні події всіх заміських клубів скрізь в Америці.

Янсі знала, що якщо їй вдасться затримати батька там на годину, він буде вести розмови, спостерігаючи, як вона танцює, або навіть у рідкісних випадках потанцює сам, і тоді вона зможе спокійно вивести його з клубу наприкінці вечора. За той час, який минув би до опівночі, коли закінчувалися танці, і він навряд чи мав змогу напитись настільки, щоб когось серйозно дратувати.

Все це вимагало від Янсі серйозних зусиль, і вона витрачала їх радше заради себе самої, ніж заради батька. Кілька досить неприємних переживань трапилося з нею протягом минулого літа. Одного вечора її затримала пристрастна промова однієї молодої людини з Чикаго, яку неможливо було перервати, коли її батько з’явився, м’яко коливаючись, у дверях бальної кімнати; вицвілі блакитні оч на його рум’яному гарному обличчі були напівзаплющені, в той час, коли він намагався зосередити їх на танцюристах, і він, очевидно, готувався запропонувати себе у якості партнера по танцях першій же вдовиці, яка втрапила б у його погляд. Він дивним чином образився, коли Янсі наполегливо запропонувала негайно покинути вечір.

Після цього випадку Янсі стала більш ретельно, до хвилини стежити за тим, щоб вчасно здійснити свій фабіанський маневр.

Янсі та її батько були найкрасивішими двома людьми цього міста на Середньому Заході, де вони мешкали. Том Боуман виглядав ще досить добре зважаючи на двадцять років, коли у його житті було забагато хорошого віскі та замало поганого гольфу. Він мав офіс у центрі міста, де, як вважалося, він здійснював деякий невизначений бізнес з нерухомістю; але фактично його головним клопотом у житті була демонстрація вродливого профілю та гарного виховання у заміському клубі, де він провів більшу частину з десяти років, що минули з дня смерті його дружини.

Янсі було двадцять, вона напускала на себе невизначено знеможений вигляд, що частково було обумовлено її схильністю до лінощів, а частково результатом візиту до родичів на Сході, який вона здійснила у тому віці, коли легко засвоюються враження. Вона була розумною, легкого норову, романтичною при світлі місяця і ніяк не могла вирішити, чи виходити заміж з почуттів, чи з розрахунку, остання з цих двох абстракцій здавалася досить реальною, бо висловлювалась одним із найпалкіших її шанувальників. Тим часом їй доводилося також бути господинею дому, що непогано їй вдавалося, вона намагалася будувати сімейне життя в спокійному невимушеному темпі, щоб хоч якось регулювати постійну тягу свого батька до алкогольного дурману.

Вона обожнювала батька. Вона обожнювала його за прекрасний зовнішній вигляд і за чарівні манери. Він ніколи не втрачав шарму найпопулярнішої людини спільноти «Череп та Кістки» у Єлі. Ця його привабливість була еталоном, з яким її вразлива натура несвідомо порівнювала усіх чоловіків, яких вона знала. Однак батько і дочка були далекими від тих сентиментальних сімейних стосунків, які повністю є художньою вигадкою, а в реальному житті зазвичай існують лишень у свідомості старших. Янсі Боуман вирішила покинути свій будинок та взяти шлюб протягом року. Їй було відверто нудно.

Скотт Кімблерлі, який вперше побачив її того вечора в листопаді в заміському клубі, погодився з пані, гостем якої він був, що Янсі — вишукана маленька красуня. Вважаючи на чутливість такої молодої людини — Скотту було лише двадцять п’ять — він уникав знайомства, щоб мати можливість спокійно спостерігати за нею протягом однієї фантастичної години, і тим самим розтягнути насолоду чи віддалити розчарування від бесіди, яку він мав намір провести під сонний кінець вечору.

— Вона так і не змогла пережити розчарування тим, що не зустріла Принца Уельського, коли той був у цій країні, — зауважила пані Орін Роджерс, слідкуючи за його поглядом. — Принаймні вона так сказала; чи казала вона серйозно, я не знаю. Я чула, що у неї усі стіни обклеєні його фотографіями.

— Чиїми фотографіями? — раптом запитав Скотт.

— Ну, Принца Уельського.

— А хто обклеїв стіни його фотографіями?

— Ну, Янсі Боуман, дівчина, про яку ти сказав, що ти вважаєш її досить гарною.

— В якомусь сенсі гарні дівчата всі схожі, — аргументовано заявив Скотт.

— Так, я гадаю, що так.

Голос місіс Роджерс пролунав досить байдуже. Вона ніколи в житті не долала загальних вражень, аж допоки якась думка не ставала досить звичною для її вух з причини постійного повторення.

— Поговорімо про неї, — запропонував Скотт.

З насмішкуватою посмішкою місіс Роджерс погодилася втягнути себе у лихослів’я. Саме почалося виконання на біс. Музика оркестру просочилася легким переливом в приємну кімнату з зеленими стінами, і дві пари, які протягом цього вечора представляли місцеву молодь, почали плавно рухатися відповідно до ритму. Лише кілька апатичних парубків зібралися один за одним у дверях, і пильному спостерігачеві було видно, що музика не принесла сюди веселощів. Ці дівчата та чоловіки знали один одного з дитинства; і хоча інколи тут зароджувалися сім’ї, то були шлюби людей з одного оточення, шлюби з покірності, чи навіть з нудьги.

Тутешнім парам бракувало іскри романів, які зазвичай відбуваються в сімнадцять років під час коротких та променистих канікул. У таких випадках, думав Скотт, все ще мимоволі шукаючи очима Янсі, відбувається гуртування залишків, найпримітивніших, найтупіших, найбідніших в соціальному плані; парування, що реалізуються через спонуку до, можливо, більш щасливої долі, але, при всьому цьому, людей менш вродливих і вже не молодих. Сам Скотт відчував себе дуже старим.