Страница 36 из 96
— Ардіто, — сказав він доброзичливо, — я не дурень. Я знаю життя. Я знаю людей. І, дитино, розпусники не змінюються, допоки не втомлюються від себе самих — і тоді вони вже не є собою — вони лушпиння себе самих. — Він дивився на неї так, ніби очікуючи якоїсь домовленості, але не бачачи з її боку ані погляду, ані звуку, продовжував. — Можливо, цей чоловік любить тебе — це можливо. Він любив багатьох жінок, і він буде любити багатьох інших. Менш як місяць тому, лише одного місяця, Ардіта, він був втягнутий у горезвісну справу з тією рудою жінкою Мімі Мерріл, пообіцявши подарувати їй алмазний браслет, який російський цар подарував його матері. Ти знаєш про це — ти ж читаєш газети.
— Лячні скандали від стривоженого дядька, — позіхнула Ардіта. — Знімемо фільм про це. Лихий світський розбишака спокушає зіпсоване дівчисько. Зіпсоване дівчисько в кінець заворожене його вогняним минулим. Планує зустрітися з ним у Палм-Біч. Всі плани ламає стривожений дядько.
— Ти можеш сказати мені, чому, чорт забирай, ти так хочеш одружитися з ним?
— Я впевнена, що зможу пояснити, — невдовзі сказала Ардіта. — Можливо, тому, що він єдиний чоловік, добрий чи поганий, який має достатньо уяви та мужності, щоб жити за своїми переконаннями. Можливо, тому, щоб позбутися тих молодих дурнів, які марно витрачають час, переслідуючи мене по всій країні. А що стосується відомого російського браслета, нехай тебе це не хвилює. Він подарує мені його у Палм-Біч, якщо, звісно, ти проявиш хоч трохи розуму.
— А як щодо рудоволосої жінки?
— Він не бачився з нею пів року, — сердито сказала вона. — Ти не думаєш, що у мене достатньо гордості, щоб переконатися в цьому? Невже ти до цього часу не зрозумів, що я, чорт забирай, можу творити все, що мені завгодно, з, чорт забирай, будь-яким чоловіком, з яким хочу?
Вона виставила підборіддя у повітря, ставши схожою на статую «Нескорена Франція», а потім трохи зіпсувала позу, піднявши лимон.
— Чи може тебе захоплює той російський браслет?
— Ні, я просто намагаюся дати тобі такий аргумент, який був би тобі зрозумілий. І я б хотіла, щоб ти дав мені спокій, — сказала вона, знов починаючи злитись. — Ти знаєш, що я ніколи не передумаю. Ти мене доводиш вже три дні, допоки я не зійду з розуму. Я не поїду на берег! Цього не буде! Ти чуєш? Не буде!
— Дуже добре, — сказав він, — але до Палм-Біч ти теж не поїдеш. З усіх егоїстичних, розбещених, неконтрольованих, впертих, нестерпних дівчисьок, яких я коли-небудь…
Шмяк! Половинка лимона втрапила йому в шию. Одночасно з іншого борту пролунало:
— Шлюпка готова, містер Фарнем.
Занадто повний слів і люті, щоб говорити, містер Фарнем кинув лише один цілком осудливий погляд на свою племінницю і, швидко обернувшись, побіг по сходах.
П’ята година скотилася з сонця і безшумно бухнулася в море. Золоте намисто розширилося до розмірів блискучого острова, і слабкий вітерець, що грав краями тенту і розгойдував один з блакитних капців, раптом переповнився піснею. Це був хор чоловіків, що перебували у щільній гармонії та в ідеальному ритмі, які супроводжувалися звуками весел, що розрізали блакитні води. Ардіта підняла голову і прислухалась.
Моркви пучок,
Квасолі стручок,
Свиня з потрохами,
Хай нам щастить!
Дми вітерець,
Дми вітерець,
Дми вітерець,
Своїми міхами.
Ардіта здивовано наморщила брови. Сидячи нерухомо, вона нетерпляче слухала, як хор заспівав другий куплет.
Цибуля та кмин,
Маршал та Дін,
Голдберг та Грін
І Тотенхами.
Дми вітерець,
Дми вітерець,
Дми вітерець,
Своїми міхами.
Вигукнувши, вона впустила книгу на палубу, де та розкинулася у відкритому вигляді, і поспішила до борту. Десь за п’ятдесят футів до неї наближався великий гребний човен, який містив семеро чоловіків, шість з них веслували, а один стояв на кормі та диригував їх піснею, вимахуючи диригентською паличкою.
Устриць мішок,
Шкарпетки з кишок,
Чи зробиш годинник
З амальгами?...
Очі ватажка раптом уперлися в Ардіту, яка з цікавістю перехилилася через борт. Він зробив швидкий рух своєю паличкою, і спів миттєво припинився. Вона побачила, що він єдиний білий чоловік у човні — шість веслярів були неграми.
— Гей, на «Нарцисі!» — ввічливо вигукнув він.
— До чого весь цей гамір? — весело відгукнулася Ардіта. — Екіпаж набрано з окружної божевільні?
Тим часом човен чиркнув борт яхти, великий негр у краватці розвернувся і схопив штормтрап. Після цього ватажок залишив своє місце на кормі, і, перш ніж Ардіта встигла зрозуміти, що відбувається, він швидко піднявся по сходах і переводячи подих завмер перед нею на палубі.
— Жінок та дітей не чіпати! — стрімко сказав він. — Усіх плаксивих немовлят негайно втопити, а всіх чоловіків — у подвійні кайдани!
Ардіта від хвилювання сховала руки в кишені сукні та здивовано дивилася на нього.
Він був молодим чоловіком з презирливою лінією губ, яскравими блакитними очима здорової дитини, розташованими на темному чутливому обличчі. Його волосся було темно-чорним, вологим і кучерявим — волоссям грецької статуї, яка раптово стала брюнетом. Він мав вишукану статуру, був вишукано одягнений і витончений, як спритний квотербек.
— Ну це ж треба! — сказала вона приголомшено.
Вони холодно дивилися один на одного.
— Ви здаєте корабель?
— Це вибух дотепності? — вимагала Ардіта. — Ви ідіот, чи це просто обряд ініціації якогось студентського братства?
— Я запитав, чи ви здаєте корабель.
— Мені здавалася, що в країні діє сухий закон, — зневажливо сказала Ардіта. — Ви пили лак для нігтів? Вам краще негайно зійти з цієї яхти!
— Що? — Голос молодої людини виражав недовіру.
— Геть з яхти! Ви мене почули?
Він на мить подивився на неї, ніби роздумуючи над тим, що вона сказала.
— Ні, — повільно промовив його зневажливий рот. — Ні, я не зійду з яхти. Але ви можете зійти, якщо хочете.