Страница 25 из 96
СЕСІЛІЯ (цинічно): Тож ти можеш одружитися і жити на Лонг-Айленді разом з усіма типовими молодими парами? Хочеш, щоб життя було ланцюжком фліртів з чоловіком на кожній ланці.
РОЗАЛІНДА: «Хочеш»! Ти може маєш на увазі, що так воно і є?
СЕСІЛІЯ: Ха!
РОЗАЛІНДА: Сесілія, люба, ти не знаєш, яке це випробування — бути мною — я повинна тримати кам’яне обличчя на вулиці, щоб чоловіки не підморгували мені. Якщо я розсміюся з першого ряду в театрі, комік грає для мене решту вечора. Якщо я кажу щось пошепки, опускаю очі, зроню хустинку на танцях, то потім мій партнер щодня цілий тиждень телефонує мені.
СЕСІЛІЯ: Це, напевне, жахливе випробування.
РОЗАЛІНДА: Прикро те, що чоловіки, які мене взагалі цікавлять, є абсолютно непридатними. От якби я була бідна, я б пішла на сцену. Саме там моє місце.
СЕСІЛІЯ: Там ти можеш хоча б отримувати зарплатню, бо ти й так весь час граєш.
РОЗАЛІНДА: Іноді, коли я відчуваю себе особливо прекрасною, я думаю — навіщо все це витрачати лише на одну людину?
СЕСІЛІЯ: Часто, коли ти дуже не в настрої, я замислююся про те, чому всі твої жахливі емоції потрібно витрачати лише на одну сім’ю? (Встає.) Я думаю, що піду вниз і зустріну містера Еморі Блейна. Мені подобаються темпераментні чоловіки.
РОЗАЛІНДА: Дорога моя дівчинко, таких не існує. Чоловіки не знають, як бути насправді розлюченими чи по-справжньому щасливими, — а тих, які знають, вистачає ненадовго.
СЕСІЛІЯ: Я дуже рада, що не маю всіх твоїх турбот. Я заручена.
РОЗАЛІНДА (з презирливою усмішкою): Заручена? Ти зовсім дурненька! Якщо мати почує, що ти таке говориш, вона відправить тебе в інтернат, де тобі й місце.
СЕСІЛІЯ: Ти ж їй не скажеш, тому що я знаю речі, які я теж могла б їй розповісти про тебе, а ти занадто егоїстична.
РОЗАЛІНДА (трохи роздратовано): Йди собі, дівчинко!... З ким це ти заручена? З хлопцем, що привозить лід?... З хазяїном кондитерської?
СЕСІЛІЯ: Кмітливість так собі. До побачення, люба, побачимось пізніше.
РОЗАЛІНДА: О, будь впевнена, обов’язково — ти ж так допомагаєш!
Сесілія виходить. Розалінда закінчує поратись із зачіскою і підіймається, співаючи собі під ніс. Вона підходить до дзеркала і починає танцювати перед ним на м’якому килимі. Вона дивиться не на свої ноги, а на свої очі, — ніколи не випадково, а завжди навмисно, навіть коли посміхається.
Двері раптом відчиняються, а потім гримають за гарним молодим чоловіком із прямим романтичним профілем, який бачить її та миттєво впадає в розгубленість.
ВІН: О, вибачте, я подумав…
ВОНА (променисто посміхається): О, ви Еморі Блейн, чи не так?
ВІН (пильно дивлячись на неї): А ви — Розалінда?
ВОНА: Я буду звати вас Еморі… заходьте, все гаразд — мама скоро буде… (ледве чутно), на жаль.
ВІН (дивлячись навколо): Це щось зовсім нове для мене.
ВОНА: Це Невідома Земля
ВІН: Тут ви… ви… (збентежено).
ВОНА: Так, все це належить мені. (Вона переходить до бюро) Дивіться, ось мої рум’яна… олівці для очей.
ВІН: Я не знав, що ви така.
ВОНА: А що ви очікували?
ВІН: Я думав, що ви будете таке собі — безстатеве створіння; ви знаєте, ну, плавання та гра в гольф.
ВОНА: О, так, але не в робочий час.
ВІН: А коли у вас робочий час?
ВОНА: З шостої до другої… виключно.
ВІН: Я хотів би мати акції у вашій корпорації.
ВОНА: О, це не корпорація — це просто «Розалінда. Компанія з необмеженою відповідальністю». П’ятдесят один процент акцій, ім’я, добра воля і все це йде за 25 000 доларів на рік.
ВІН (не схвалюючи): Якась дуже холодна пропозиція.
ВОНА: Ну, Еморі, ви ж не проти — чи не так? Коли я зустріну людину, яка не набридне мені до смерті через два тижні, можливо, буде інакше.
ВІН: Як не дивно, ви маєте таку ж точку зору на чоловіків, що і я на жінок.
ВОНА: Я не дуже жіночна, знаєте.
ВІН (зацікавлено): Продовжуйте.
ВОНА: Ні, ви продовжуйте. Ви змусили мене говорити про себе. Це проти правил.
ВІН: Правил?
ВОНА: Мої власні правила — але ви… О, Еморі, я чула, що ви блискучий чоловік. Моя сім’я так багато очікує від вас.
ВІН: Як обнадійливо.
ВОНА: Алек сказав, що ви навчаєте його мислити. Це правда? Я не вірю, що хтось насправді може цьому навчити.
ВІН: Ні. Я насправді дуже нудна людина.
(Він, очевидно, не має наміру, щоб це сприймалось занадто серйозно)
ВОНА: Брехун.
ВІН: Я… я релігійний… я причетний до літератури. Я… навіть пишу вірші.
ВОНА: Vers libre — чудово. (Декламує)
Дерева стоять зелені,
Птахи співають на деревах,
Дівчина потягує свою отруту,
Птах відлітає; дівчина помирає.
ВІН (сміється): Ні, не такі.
ВОНА (раптом): Ви мені подобаєтесь.
ВІН: Не варто.
ВОНА: І ваша скромність теж.
ВІН: Я боюся вас. Я завжди боюся дівчини, поки не поцілував її.
ВОНА (з наголосом): Мій дорогий хлопче, війна закінчилася.
ВІН: Тому я завжди буду вас боятися.
ВОНА (скоріше сумно): Я гадаю, що будете.
(Невелика пауза для обох ).
ВІН (після належного розгляду): Слухайте. Про це жахливо просити.
ВОНА (знаючи, до чого йде): Через п’ять хвилин знайомства?
ВІН: Ви поцілуєте мене? Чи ви боїтеся?
ВОНА: Я ніколи не боюся… особливо з таких незначущих причин.
ВІН: Розалінда, я дуже хочу поцілувати вас.
ВОНА: Я теж.
(Вони цілуються — виразно і ретельно).
ВІН (переводить подих): Ну, ваша цікавість задоволена?
ВОНА: А ваша?
ВІН: Ні, мені лише стало цікавіше. (Видно, так і є).
ВОНА (замріяно): Я цілувалася з дюжинами чоловіків. Я думаю, я поцілую ще дюжини.
ВІН (неуважно): Так, я гадаю, що ви могли б.
ВОНА: Більшості людей подобається, як я цілуюся.
ВІН (опановує себе): Господи милосердний, так. Поцілуйте мене ще раз, Розалінда.
ВОНА: Ні… моя цікавість повністю задоволена.
ВІН (заперечує): Це правило?
ВОНА: Я формую правила, відповідно до обставин.
ВІН: Ви і я дещо схожі — за винятком того, що я маю більше досвіду з причини старших років.
ВОНА: Скільки вам років?
ВІН: Двадцять три. А вам?
ВОНА: Дев’ятнадцять… Тільки сповнилось.
ВІН: Я гадаю, ви продукт якоїсь модної школи.
ВОНА: Ні … я ще, можна сказати, сировина. Мене вигнали зі Спенсу — я забула чому.
ВІН: Яка ви взагалі?
ВОНА: Я яскрава, досить егоїстична, емоційна, коли збуджуюся, люблю преклоніння...
ВІН (раптом): Я не хочу закохатись у вас.
ВОНА (підіймає брови): Вас ніхто і не просив.