Цент на двох

ВІН (продовжує спокійно): … але я, мабуть, закохаюсь. Я полюбив ваші губи.

ВОНА: Спокійніше, будь ласка, не закохуйтесь в мій рот — волосся, очі, плечі, взуття — що завгодно, але не в мої губи. Всі закохуються в мої губи.

ВІН: Вони дуже гарні.

ВОНА: Занадто малі.

ВІН: Ні, це не так, перевірмо.

(Він знову цілує її з такою ж ретельністю).

ВОНА (трохи зворушено): Скажіть щось миле!

ВІН (злякавшись): Господи, допоможи мені!

ВОНА (відсахнувшись): Ну, не треба — якщо це так важко.

ВІН: Вже будемо удавати? Так скоро?

ВОНА: У нас немає тих же стандартів часу, що й в інших людей.

ВІН: Вже це… інші люди.

ВОНА: Удамо.

ВІН: Ні… не можу… це сентиментально.

ВОНА: Ви не сентиментальні?

ВІН: Ні, я романтик… Сентиментальна людина думає, що все триватиме… романтична людина сподівається, всупереч надії, що це не так. Сентиментальність емоційна.

ВОНА: А ви ні? (з напівзаплющеними очима). Ви, мабуть, лестите собі, що це чудове ставлення.

ВІН: Ну… О Розаліндо, Розаліндо, не сперечайтесь — просто поцілуйте мене знову.

ВОНА (доволі холодно): Ні, я не маю бажання цілувати вас.

ВІН (відверто розгубившись): Але ж ви хотіли поцілувати мене хвилину тому.

ВОНА: А зараз — ні.

ВІН: Я краще піду.

ВОНА: Я гадаю, що так.

(Він іде до дверей).

ВОНА: О!

(Він обертається).

ВОНА (сміється): Рахунок: Домашня команда — 100. Супротивники — 0.

(Він починає рухатись назад).

ВОНА (швидко): Дощ — гру відмінено!

(Він виходить. Вона швидко йде до шафки, дістає сигарету і ховає її в бічну шухляду письмового столу. Заходить її мати з блокнотом у руці).

МІСІС КОННЕДЖ: Добре. Я хотіла поговорити з тобою наодинці, перш ніж ми спустимося вниз.

РОЗАЛІНДА: О Боже, ти мене налякала.

МІСІС КОННЕДЖ: Розалінда, ти була дуже вигідною партією.

РОЗАЛІНДА (стримано): Так.

МІСІС КОННЕДЖ: Але ж ти знаєш, що справи твого батька зовсім не ті, що раніше.

РОЗАЛІНДА (кривлячи обличчя): О, будь ласка, не говори про гроші.

МІСІС КОННЕДЖ: Без них нічого не зробиш. Це наш останній рік у цьому будинку — і, якщо все не зміниться, Сесілія вже не матиме тих переваг, які мала ти.

РОЗАЛІНДА (з нетерпінням): Ну… то що ти хотіла сказати?

МІСІС КОННЕДЖ: Тож я прошу тебе порадувати мене декількома речами, які я записала у свій блокнот. Перше — не залишайся наодинці з молодими людьми. Можливо, був час, коли це було корисно, але в цей момент я хочу, щоб ти весь час була на танцмайданчику, де я можу тебе знайти. Є певні чоловіки, яких я хочу побачити з тобою, і мені не подобається знаходити тебе в якомусь куточку бальної зали, де ти обмінюєшся якимись дурницями з ким-небудь… або слухаєш їх.

РОЗАЛІНДА (саркастично): Так, слухати набагато краще.

МІСІС КОННЕДЖ: І не витрачай багато часу на це студентське збіговисько хлопців дев’ятнадцяти-двадцяти років. Я не проти випускного чи футбольного матчу, але уникати званих обідів, заради того, щоб поїсти в маленьких кафе в центрі міста з Томом, Діком та Гаррі …

РОЗАЛІНДА (Пропонуючи свій кодекс, який, до речі, не менш достойний, ніж у її матері): Мамо, що зроблено, те зроблено… зараз не можна поводитися так, як це робилося на початку дев’яностих.

МІСІС КОННЕДЖ (не звертаючи уваги): Є кілька нежонатих друзів твого батька, з якими я хочу тебе познайомити сьогодні ввечері… відносно молодих.

РОЗАЛІНДА (з розумінням киває): Близько сорока п’яти?

МІСІС КОННЕДЖ (різко): А чому б і ні?

РОЗАЛІНДА: О, цілком добре… вони знають життя і настільки чарівно стомлено виглядають… (хитає головою), але ж танцюватимуть.

МІСІС КОННЕДЖ: Я ще не бачила містера Блейна, але я не думаю, що тобі є до нього справа. Він не схожий на того, хто вміє заробляти гроші.

РОЗАЛІНДА: Мамо, я ніколи не думаю про гроші.

МІСІС КОННЕДЖ: В тебе вони ніколи не затримуються настільки надовго, щоб ти встигла про них подумати.

РОЗАЛІНДА (зітхає): Так, гадаю, я колись одружуся з цілим мішком грошей — просто з нудьги.

МІСІС КОННЕДЖ (звіряючись з блокнотом): Я отримала телеграму з Хартфорда. Доусон Райдер прийде. Ось це молодий чоловік, який мені подобається, і він купається в грошах. Мені здається, що Говард Гілеспі тобі набрид, то ти могла б дати містеру Райдеру певне заохочення. Це вже втретє за місяць, як він приходить.

РОЗАЛІНДА: Звідки ти знаєш, що мені набрид Говард Гілеспі?

МІСІС КОННЕДЖ: Бідний хлопчик виглядає таким нещасним кожен раз, коли приходить.

РОЗАЛІНДА: Це була своєрідна романтична артпідготовка перед битвою. Це все пусте.

МІСІС КОННЕДЖ (вона сказала все, що хотіла): У будь-якому разі ми хотіли б пишатися тобою сьогодні.

РОЗАЛІНДА: Ти не вважаєш, що я гарна?

МІСІС КОННЕДЖ: Ти добре знаєш сама, що ти гарна.

(Знизу чути писк скрипки, яку налаштовують, та брязкання барабана. Місіс Коннедж швидко звертається до дочки).

МІСІС КОННЕДЖ: Ходімо.

РОЗАЛІНДА: Хвилину.

Її мати виходить. Розалінда йде до дзеркала, де вона з великим задоволенням дивиться на себе. Вона цілує свою руку і торкається нею до свого рота у віддзеркаленні. Потім вона вимикає світло і виходить з кімнати.

Тиша на мить. Кілька акордів фортепіано, слабкий приглушений звук барабанів, шелест нового шовку, всі ці звуки змішуються на сходинках зовні й пропливають через частково відчинені двері. Парні фігури рухаються в освітленій залі. Хтось сміється, сміх підхоплюють, і він подвоюється і примножується. Потім хтось заходить збоку, вмикає світло і закриває двері. Це Сесілія. Вона підходить до шифонеру, зазирає в шухляди, вагається … потім до письмового столу, звідки вона бере портсигар і вибирає сигарету. Вона запалює її, пухкаючи й дмухаючи, та йде до дзеркала.

СЕСІЛІЯ (з надзвичайно витонченим виразом): О, так, в наш час виходить такий фарс, ви знаєте. Насправді тільки й встигнеш повеселитися до того, як виповниться сімнадцять, а потім вже все, безумовно, іде на спад... (Ніби потискує руки якомусь благородному чоловіку середнього віку) Так, ваша світлість… здається моя сестра розповідала мені про вас. Затягніться… сигарети гарні. Називаються… Називаються «Корона». Ви не палите? Як шкода! Король цього не дозволяє, я розумію… Так, я потанцюю з вами.

(Тож вона танцює по всій кімнаті, під музику що доноситься знизу. Її руки протягнуті до уявного партнера. Вона вимахує рукою з сигаретою. Темрява швидко спадає, і світло залишається слабким, допоки…)

Сцена II