Страница 27 из 90
— На ті гроші, що беруть за день тут, ви б могли на тиждень заселитися в інші готелі.
— Я не знаю інших готелів.
Коркоран зніяковіло посміхнувся.
Ця надзвичайно приваблива й до того ж майстерно прихована під личиною самовпевненості посмішка викликала в Джуліуса Бушмілла суміш співчуття й поваги. Як і будь-якій людині, що перевтілила себе з голови до п’ят, йому був властивий снобізм, і він розумів, що зухвалі слова юнака — правдиві.
— Плани якісь є?
— Ні.
— Здібності… таланти?
Коркоран задумався.
— Я володію кількома мовами. Але таланти... боюся, талант у мене один — витрачати гроші.
— Звідки ви знаєте, що він у вас є?
— Повірте, — він знову замислився. — Я щойно викинув на вітер півмільйона доларів.
Вигук, що вирвався з рота Бушмілла, завмер на першому складі: тишу гриль-бару порушив новий голос — нетерплячий, з ноткою осуди, радісно жвавий.
— Ой, ви не бачили чоловіка без жилетки, звати Бушмілл? Старигань п’ятдесятирічного віку? Ми чекаємо на нього вже дві чи й три години.
— Хеллі! — Бушмілл винувато охнув. — Хеллі, я тут. Я зовсім забув про тебе.
— Ти собі не думай, мовби потребуємо твого товариства, — Хеллі підійшла ближче. Насправді нам треба було грошей. Ми з мамою хотіли підкріпитися — і, між іншим, поки чекали в холі, двоє гожих французьких джентльменів запросили нас на обід!
— Містер Коркоран, — вказав на парубка Бушмілл. — Це моя донька.
Хеллі Бушмілл, молода, легка й моторна, мала хлоп’ячу зачіску та трохи опукле, мов у дитини, чоло; риси обличчя — тонкі та правильні, пускалися в танок, коли дівчина всміхалася. Доводилося постійно стримувати їхню схильність до відчайдушних веселощів; дай їм волю, — певно думала вона, — і їх вже не загнати під її дитячий лоб, на спеціально виділений майданчик для їхніх ігор.
— Містер Коркоран народився тут, у «Рітці», — оголосив її батько. — Вибач, що змусив вас чекати, але, відверто, я готував невеличкий сюрприз, — глипнувши на Коркорана, він виразно підморгнув. — Як відомо, післязавтра я їду у справах до Англії, в один із тамтешніх потворних промислових центрів. Я планував, що разом із матір’ю цього місяця ти відвідаєш Бельгію та Голландію, а завершиш поїздку в Амстердамі, де вас зустріне твій… де вас зустріне містер Носбі.
— Ну так, знаю про це, — кивнула Хеллі. — Розповідай про сюрприз.
— Я збирався найняти туристичного агента, — продовжував містер Бушмілл, — але, на щастя, зустрівся цього вечора зі своїм приятелем Коркораном, і він погодився вас супроводжувати.
— Я не говорив ні слова... — здивувався було Коркоран, але Бушмілл зупинив його рішучим жестом і продовжив:
— Коркоран виріс в Європі й знає її як облуплену; народився в «Рітці» — і знає розпорядки в готелях; досвідчений у фінансових питаннях, — він багатозначно глянув на Коркорана, — досвідчений у фінансових питаннях, допоможе вам з мамою не пустити грошей на вітер, вкаже, як дотриматися розумної поміркованості.
— Дуже добре! — Хеллі зміряла Коркорана зацікавленим поглядом. — Наш тур буде справді цікавий, містере…
Вона затнулася. За час цієї розмови з обличчя Коркорана не сходив химерний вираз — тепер вираз раптом розплився й змінився сполоханою блідістю.
— Містере Бушмілл, — ледве вимовив Коркоран. — Мені треба з вами наодинці побалакати… негайно. Це надзвичайно важливо. Я…
Хеллі схопилася з місця.
— Я почекаю разом з мамою, — її очі блимали вогниками. — Не затримуйтеся… обоє.
Коли вона вийшла, Бушмілл тривожно обернувся до Коркорана:
— Що таке? Що ви хотіли мені сказати?
— Я тільки хотів сказати, що ось-ось втрачу свідомість, — відгукнувся Коркоран.
Сказав — і без зволікання звалився додолу.
Попри симпатію Бушмілла до Коркорана з першого погляду, перевірити минуле молодика було справою все ж необхідною. Паризька філія нью-йоркського банку, що мала справу з залишками півмільйона, повідомила всю потрібну інформацію. Коркорана не цікавив алкоголь, азартні ігри чи розпуста, він просто витрачав гроші — все. Різні люди — у тому числі деякі службовці банку, знайомі з сім’єю Коркорана, — намагалися його час від часу спиняти, але, схоже, він був невиліковним марнотратом. Дитинство та юність, проведені в Європі з матір’ю, яка йому ні в чому не відмовляла, позбавили його чуття скрупульозності й ощадливості.
Вдоволений результатами, Бушмілл припинив розпитування; ніхто не знав, що трапилося з грошима, а якби хтось і дізнався, Бушмілл не наважився б копатися глибше в недавньому минулому цього молодика. І все ж, відправляючи мандрівників на потяг, він не пропустив нагоди виголосити наостанок кілька напутніх слів.
— Фінанси довіряю вам, бо ви повинні були засвоїти урок, — сказав він Коркорану, — втім, не забувайте, що цього разу розпоряджаєтеся не своїми грошима. Ваша платня — лиш сімдесят п’ять доларів на тиждень. Всі інші витрати ви заноситимете в книжку, потім показуватимете мені.
— Зрозуміло.
— Перше — це витрачати гроші обачно й довести мені, що у вас вистачило розуму на те, щоб усвідомити свої помилки. Друге, і найважливіше, щоб мої дружина й донька добре провели час.
За свою першу зарплату він придбав собі путівники та книги з історії Голландії та Бельгії, та перед від’їздом ввечері, а також першого вечора в Брюсселі, допізна сидів за ними, накопичуючи відомості, яких не встиг пізнати раніше, у поїздках з матір’ю. Тоді вони не оглядали визначні пам’ятки. Мати вважала, що цим займаються лише шкільні вчителі та вульгарний натовп туристів, проте Бушмілл виразився чітко: поїздка має бути корисною для Хеллі; щоб відвідати чергове місто, треба як слід заздалегідь підготуватися, окрім того, ще й намагатися її зацікавити.
У Брюсселі планували пробути п’ять днів. Першого ранку Коркоран купив три квитки на туристичний автобус, і трійця оглянула ратушу, палаци, пам’ятники й парки. Театральним шепотом Коркоран виправляв історичні похибки гіда, тож залишився собою вдоволений.