Страница 90 из 90
— На добраніч, Дженні!
Вона повернулася до задньої стінки кабіни. Дверцята клацнули.
«Стривай! — мало не закричав він. — Ти не зрозуміла, що ти зробила, коли натиснула кнопку?».
Він розвернувся і, нічого не помічаючи навколо, вийшов на вулицю.
— Я її втратив! — прошепотів він зі страхом і переляком. — Я її втратив!
Джейкоб попростував 59-тою вулицею до площі Колумба, а потім звернув на Бродвей. Сигарет у нього не було, він забув їх у ресторані, тож почимчикував у тютюнову крамничку. Якась плутанина трапилася з рештою, і хтось із покупців розсміявся.
Вийшовши з крамниці, Джейкоб на мить завмер від подиву. Потім його накрила важка хвиля усвідомлення, тут же відступивши й залишивши Джейка приголомшеним і виснаженим. А потім повернулася знову, ще раз захопивши його з головою. Мов читець, що перечитує трагічну історію з надією, що зміниться фінал, він перепроживав цей ранок, початок роману, минулий рік. Але хвиля, гуркочучи, повернулася й впевнено оглушила його тим, що Дженні тепер навік залишиться там, на верхньому поверсі готелю «Плаза», без нього.
Він чимчикував Бродвеєм. Над склепінням Капітолійського театру великі літери крізь темряву ночі мерехтіли чотирма словами: «Карл Барбур та Дженні Принс».
Він здригнувся, прочитавши її ім’я, немов ці слова вимовив якийсь перехожий у нього за спиною. Зупинився й став дивитися.
До напису здіймалися й інші очі, люди оминали його та заходили всередину.
Дженні Принс.
Тепер, коли вона більше не належала йому, її ім’я здобуло зовсім самостійне значення.
Воно звисало в нічному небі, холодне й недоступне — виклик; непокора.
Дженні Принс.
«Прилинь й впивайся моєю красою», — мовби говорило воно. — «Утіль свої потаємні мрії, цілу годину буду лиш твоєю».
Дженні Принс.
Це брехня: зараз вона була в готелі «Плаза», залюблена в когось. Але ім’я, зі своєю яскравою нав’язливістю, мчало над просторами ночі.
«Я люблю свою любу публіку. Вони всі такі мені милі».
Здалеку знову котилася хвиля, здіймала пінисті гребені: з гострим болем вона нависла над ним й накрила. «Більше ніколи. Ніколи вже». Хвиля вдарила його, збила з ніг, забилася в нього у вухах важкими ударами агонії. Горде й недоступне ім’я над головою зухвало кидало виклик ночі.
Дженні Принс.
Вона була там! З ніг до голови, зі всім найкращим, що належало їй — ретельністю, силою, перемогою, красою.
Джейкоб пішов вперед з натовпом і купив собі в касі квиток.
Зніяковіло оглянув фоє кінотеатру. Потім побачив вхід у зал, увійшов і зайняв місце серед животрепетного натовпу.