Страница 26 из 90
Мистецтво витрат
«Брікс-Гриль» у Парижі — це місце, де завжди щось трапляється: воно схоже на першу лавочку при вході в Південний Центральний Парк чи скидається на місто Геррін в окрузі штату Іллінойс. Я бачив, як через необдумані слова там руйнувалися шлюби, спостерігав за бійкою професійного танцюриста та англійського барона й відаю щонайменше про два вбивства, які б таки відбулися, коли б не літо й не відсутність простору. Навіть вбивцям його треба, а «Брікс-Гриль» в липневу пору напхом напханий.
Зайди-но туди літнього вечора о шостій годині, ступаючи легко, щоб не зірвати ненароком сумку з плеча якогось студента коледжу, і на шляху зустрінеться тобі актор, що винен сотню доларів, чи незнайомець, який дав прикурити в місті Ред-Вінг, штат Міннесота, або ж чоловік, що десять років тому ніжними слівцями відібрав від тебе дівицю. Можна бути впевненим в одному: перш ніж розчинитися в зелено-кремових паризьких сутінках, ти відчуєш, мовби на мить перенісся в те місце, якому доля прирекла роль центру світу.
О пів на восьму стань посередині кімнати, пів години постій із заплющеними очима (я тебе не змушую це виконувати), а потім розплющ повіки. Сірі, блакитні, коричневі й крицеві тони зійдуть зі сцени, і панівною барвою (як виражаються галантерейники) стане чорна й біла. Минає ще пів години — немає жодної барви, кімната майже порожня. Ті, які домовилися пообідати в компанії, рушили виконувати обіцянку, а інші, у своїй самотині, вдаватимуть, що теж запланували зустріч. Зникли й двійко американців, що завітали в бар зранку — звідси їх вивели турботливі друзі. Стрілка годинника смикається, мов уражена електрикою, і підстрибує до позначки дев’ять.
Ми підемо за нею.
Зараз дев’ята година за часом «Брікса», що нічим не відрізняється від часу всіх інших міст. До зали входить, витираючи шовковою хустиною червоне розпалене чоло, містер Джуліус Бушмілл, підприємець (нар. 1 червня 1876, Кантон, Огайо; супр. Джессі Пеппер; масон, республіканець, конгрегаціоналіст, з 1908 депутат М. А. та А., у 1909—1912 — през., з 1911 директор компанії «Граймз, Гансен», керівник Мідлендської залізниці штату Індіана і т.д. і т.п.). Це його власне чоло. Містер Бушмілл зодягнений у гарний піджак, але не має жилетки: обидві його жилетки готельний лакей помилково відправив у суху чистку, що призвело до довгих (тривалістю пів години) і нудних пояснень містерові Бушміллу. Зрозуміло, що видатний промисловець був доволі збентежений невідповідністю свого вбрання. Свою віддану дружину й красуню-доньку він залишив у холі, перш ніж відправитися в розкішну, призначену для привілейованої публіки їдальню.
Крім нього в барі був тільки один відвідувач: молодий американець, високий, чорнявий і не позбавлений похмурої привабливості; скорчившись на шкіряному кутовому дивані, він не зводив очей із патентованих шкіряних туфель містера Бушмілла. Той впав у сумнів, чи лакей ще й на взуття його зазіхнув, та мимоволі опустивши погляд на ступні, заспокоївся.
Це так потішило підприємця, що він широко посміхнувся молодику й за звичкою сунув руку в кишеню піджака за візитною карткою.
— Жилеток не знайшли, — щиро мовив він. — Чортів лакей забрав обидві. Бачите?
Містер Бушмілл продемонстрував ганебну оголеність накрохмаленої сорочки.
— Прошу? — сказав молодик, приголомшено втупившись в нього.
— Жилетки, — повторив містер Бушмілл вже з меншим вдоволенням. — Втратив свої жилетки.
Молодик задумався.
— Я їх не бачив, — мовив він.
— Ох, не тут! Нагорі.
Один з наших національних недоліків полягає в тому, що ми не поважаємо споглядального настрою інших. Бушмілл опустився на стілець, запропонував молодику випити й змусив його неохоче погодитися на молочний шейк. Описавши в деталях випадок із жилетами, він кинув йому через стіл свою візитку. Бушмілл не належав до того набундюченого, застебнутого на всі ґудзики типу мільйонера, чисельність яких розрослася після війни. Він більше схилявся до зразків 1910 року: щось середнє між Генріхом Восьмим та «наш містер Джоунз прибуде в Міннеаполіс у п’ятницю». Проти модерного типу він був більш просторікуватим, провінційним та добродушним.
Молодь він любив — його син годився в ровесники цьому молодику, якби ж не зухвала завзятість німецьких кулеметників в останні дні війни.
— Я тут з дружиною та донькою, — поділився Бушмілл. — Як вас звати?
— Коркоран, — відгукнувся юнак ввічливо, втім, без особливого ентузіазму.
— Ви з Америки — чи з Англії?
— З Америки.
— Чим займаєтеся?
— Нічим.
— Довго тут пробули? — не відв’язувався Бушмілл.
Молодик завагався.
— Я тут народився, — сказав він.
Бушмілл закліпав і мимоволі обвів поглядом приміщення бару.
— Народилися?
Коркоран посміхнувся.
— Нагорі, на п’ятому поверсі.
Офіціант поставив на стіл два напої та тарілку чипсів «Саратога». І тут же Бушмілл помітив цікаве явище: рука Коркорана стрімко заворушилася між тарілкою та ротом, щоразу переміщаючи до жадібно роззявленого отвору нову товсту стопку картопляних скибочок, так що незабаром тарілка спорожніла.
— Вибачте, — Коркоран жалібно глипнув на тарілку. Відтак вийняв носовичок й витер пальці. — Я не думав про те, що роблю. Упевнений, ви можете замовити ще.
Тільки зараз Бушміллу впала в око серія деталей: щоки молодика були запалими, і це пояснювалося не типом обличчя, а виснаженістю чи хворобою; костюм з тонкої фланелі, що безумовно походила з Бонд-Стріт, засмальцювався внаслідок частого прасування, а лікті ледь не просвічувалися; цей образ несподівано скорчився, мовби, не чекаючи відведеної пів години, вже взявся до перетравлення картоплі й молочного шейку.
— Кажете, народилися тут, еге ж? Але здогадуюся, чимало пожили за кордоном? — запитав Бушмілл задумливо.
— Так.
— А коли востаннє наїдалися?
Молодик здригнувся.
— Ну, за ланчем. Приблизно о першій.
— О першій минулої п’ятниці, — скептично доповнив Бушмілл.
Запала тривала мовчанка.
— Так, — зізнався Коркоран. — Минулої п’ятниці, приблизно о першій годині.
— Зводите кінці з кінцями? Чи чекаєте грошей з дому?
— Мій дім тут, — Коркоран обвів неуважним поглядом кімнату. — Більшу частину життя я переїжджаю з міста в місто й зупиняюся в готелях «Рітц». Думаю, якщо я скажу нагорі, що зводжу кінці з кінцями, то мені не повірять. Тим часом грошей у мене залишилося рівно стільки, щоб завтра, коли буду виселятися, заплатити за проживання.
Бушмілл насупився.