Страница 84 из 87
Здавалося б, і що тут складного? Стій подалі, використовуй потужніші заклинання та не плюйся марним вогнем. Ось тільки навіть якщо спотвореному носорогові відірвати голову, він однаково продовжить тебе атакувати! Причина полягала в іще одній дрібній потворі, яка жила на тілі спотвореного, ховаючись між його шипами. Цей дрібний покидьок насправді й був головним супротивником, керуючи як самим носорогом, так і всією дрібною зграєю, що бігала під його ногами. Погонич жив у складках товстої шкіри, визираючи лише одним оком, а за найменшої небезпеки ховався так, що без зусиль його не виколупаєш.
Поки живий погонич, жива і його зграя.
Мою появу помітили, але поки що не реагували — я перебував біля входу в розлом, а потвори надто добре знали, що трапляється з тими, хто виходить назовні. Пожирачі у прірві не сплять!
Ось місцеві істоти й чекали, доки я відійду від розлому, щоб кинутися на мене всім гуртом. Ще раз усміхнувшись і подивувавшись примхам долі, я побіг уперед. Маги вогню, води й природи мого рангу мали б тут величезні проблеми. Можливо, навіть світла й темряви — ослаблення та прокляття на таких чудовиськах діятимуть довго. Але хаос — це зовсім інше! Хаосу байдуже, хто стоїть перед ним. Хаос просто поглинає матерію, перетворюючи її на безладну енергію.
А ще я знав, що потрібно робити!
«Дотик хаосу» полетів у бік найближчого до мене спотвореного носорога, але врізався не в нього, а в невелику складку на боці, сховану під десятками довгих шипів. Носоріг, який готувався вивергнути полум’я, дивно фиркнув і завмер, перетворившись на безвольну й безпечну істоту. Підходити до такого, звісно, було небезпечно — рефлексів ніхто не скасовував, але шкоди мені це чудовисько вже не завдасть.
Бо його погонич здох раніше, ніж згадав про захист. Ось вона, сила хаосу! Погонич не бачив активації заклинання. Не бачив стихії, яка летіла в нього, а коли моя атака влучила йому в очі, ховатися було вже запізно. Перший готовий!
Щоб повністю зачистити величезну область біля входу, мені знадобилося понад шість годин. Убити погоничів було неважко, зате потім доводилося розправлятися й з усіма іншими потворами. Як із дрібнотою, так і з носорогами. Ось тут і виникла проблема — дрібні потвори хоч і втратили волю, але продовжували посилювати свого господаря, роблячи його могутнішим і заліковуючи рани, значно сповільнюючи мій «Дотик хаосу». Тож спочатку я знищував цілителів, потім підсилювачів і лише після цього зосереджувався на носорогах. Мозок гігантських потвор містився так глибоко, що моєму Хаосу був потрібен час, аби до нього дістатися. У середньому на одне чудовисько йшло по п’ять хвилин, а біля входу їх було багато. Хоч як крути, але підготовка до прориву гнала всіх спотворених потвор до виходу.
— Н-да, — протягнув Зарґ, коли ввійшов до розлому й оцінив масштаб лиха. — Недаремно цей розлом називають проклятим… Тут же роботи років на п’ять, не менше! Так, Цвісте, дуй до нашого наглядача й передай, що нам сюди потрібні всі вільні групи. Що більше, то краще!
Я чудово розумів добувача — з істот п’ятого рангу можна було отримати купу цінних інгредієнтів, а погоничі взагалі були безцінним матеріалом. Усередині цих дрібних паразитів містився особливий орган, який використовували у виготовленні магічних паличок. Тож Зарґ мав рацію — працюватимуть вони тут дуже довго. Академія не мала права втратити жодного цінного матеріалу.
Добувачі розгорнули табір і взялися за методичну й не найпочеснішу роботу з оброблення туш. Навіть дивно, що існували маги, яким подобалося порпатися з тілами, а не знищувати супротивника. Зарґ і його група мали шостий ранг, тож цілком могли самостійно зачистити цей розлом. Довелося б напружитися, звісно, напевно, хтось навіть постраждав би, але зачистити точно змогли б. Однак замість того, щоб виконувати свій обов’язок, вони присвятили життя збиранню. Не можу сказати, що це погано — хтось має цим займатися, а маги низьких рангів чи навіть звичайні люди ніколи не розріжуть товсту шкіру спотворених носорогів. Однак мені таке було не до душі. Знищувати розломи — так. Порпатися з ними після цього — звільніть!
Коли я дістався до альфи першої локації, то насилу втримався від сміху. Здається, добувачі застрягли тут не на п’ять років, як гадав Зарґ, а на всі десять! Бо ніхто й ніколи не залишить таку цінну здобич, а щоб перетягнути її з цієї скелі на велику землю, доведеться будувати повноцінний міст. Не думаю, що ця штука влізе до торбинки мандрівника. Хоча перевірити хотілося б.
Переді мною була гігантська черепаха з таким щільним панциром, що його не пробити навіть із балісти. З такого матеріалу виготовляли обладунки до восьмого рангу включно. Повний імунітет до магії внутрішнього контуру робив панцир черепахи п’ятого рангу безцінним, чимось на рівні імператорських скарбів. Користуватися обладунками з такого матеріалу, як і арбалетами, до речі, дозволялося лише гвардійцям і тим, кому Імператор особисто надав таке право. Тобто всій вищій знаті, звісно. Усіх інших належало стратити за зраду інтересів держави.
Альфа користувалася блискавками, вогнем і заморожувала все навколо себе в чималому радіусі. Ще вона досить спритно ховалася в панцир, звідки її було вкрай важко виколупати. Загалом черепашка померла за пів години — пів сотні «Дотиків хаосу» надто повільно повзли її нутрощами.
Мені довелося витратити сім днів, щоб дістатися до п’ятої локації розлому. Сім днів! Починаючи з другої локації почали з’являтися швидконогі потвори, схожі на ящерів. Вони бігали на двох лапах і були такими швидкими, що примудрялися ухилятися від «Дотиків хаосу». Довелося повозитися. На третій локації додалися чудовиська, які вистрибували з-під землі. На четвертій у спотворених носорогів з’явилася захисна аура. На п’ятій — аура була взагалі в усіх істот, а в повітрі витали невидимі отруйні випари. Доводилося ходити зигзагами, вишукуючи безпечний шлях і примудряючись водночас битися з потворами.
Але я не здавався. Розлом, який міг завдати проблем будь-якій злагодженій групі магів внутрішнього кола, для мене був хоч і важкою, але все ж прогулянкою. Хіба що на п’ятій локації доводилося частіше зупинятися — джерело неприпустимо швидко нагрівалося. Упевнений, Зарґ з’ясує, через що це відбувається, і притягне до академії. Для мене це залишилося загадкою — за багаторічну практику походів до розломів я з таким незвичайним явищем не стикався.