Соло. Книга 1

Розділ 1

— Лише гідний стане обранцем хаосу! Доведіть свою силу! — Глава клану Хаосу завершив свою полум’яну промову й, піднявши руку, активував один з артефактів. З персня вирвалася сіра хмара всепоглинального хаосу, здатна без сліду розчинити потвору п’ятого, а то й шостого рангу, і сформувала над площею бойової академії символ клану.

— Хаос! — заревів зібраний на площі різношерстий натовп. Вкриті шрамами ветерани, що пройшли не одну сотню битв. Чинні воїни, вирвані з розломів заради сьогоднішньої зустрічі. Молоді воїни, які щойно закінчили бойову академію клану Хаосу й ще не отримали призначення до груп. Навіть студенти, які ледь ступили на шлях воїнів хаосу, і ті були присутні на площі, у сліпій надії стати тим єдиним, хто посяде місце Хаосу в групі «Істина».

На трибуні поряд із главою клану стояли п’ятеро. Можливо, колись у минулому вони мали інші імена, але ось уже тридцять років уся Імперія знала їх як Світло, Темряву, Вогонь, Воду та Природу. Для того щоб сформувати повну групу, бракувало Хаосу, який загинув тиждень тому. Група «Істина» зуміла здійснити неможливе — закрила розлом десятого, максимального рангу. Ось тільки платою за це стало життя Хаосу. Уперше за тридцять років «Істина» зазнала втрат. І вперше за тридцять років до неї відкрили набір серед тих, у кому був хоча б найменший відгомін хаосу.

Стояв серед цього натовпу і я. Причому уваги мені приділяли анітрохи не менше, ніж групі «Істина». Студенти перешіптувалися, запитуючи одне одного, відколи на церемонію вибору почали пускати старих. Ті, хто закінчив академію, і ті, хто вже розпочав свій шлях знищення потвор, дивилися на мене із захопленням. Для них я був такою самою легендою, як Хаос, що відійшов до своєї стихії. Чинні воїни бачили в мені наставника й навіть суперника, бажаючи довести свою силу. І лише ветерани дивилися на мене з повагою, як на рівного. За шістдесят років, що я б’юся з потворами, мені довелося врятувати життя кожному з них. Причому далеко не один раз.

— Таріне, у чому річ? — почувся насторожений голос Естора Ріґана. Практично такий самий старий, як і я, він давно відійшов від справ, залишивши битви з потворами розломів молодим. І мені.

— Щось не так, — відповів я, уважно оглядаючи дахи будівель біля площі. Глава клану почав пояснювати принцип відбору, але я його не слухав, віддавшись тривозі, що охопила мене, і дозволивши їй заволодіти свідомістю. Лише так, піддавшись породженим хаосом почуттям, можна виокремити напрямок, звідки йде небезпека. Знайти джерело.

— Що може бути не так, Сольнику? — напружився Естор і теж почав поглядати на дахи. — Це ж бойова академія клану Хаосу. Тут не може бути чогось «не так»!

— Не може, — кивнув я, і тут у мене ледь ноги не підкосилися від тривоги, що нахлинула. Її сила була подібна до тієї, яку я колись відчув у розломі восьмого рангу, куди поліз рятувати чергову групу, і, що неприємно, продовжувала зростати, наче з кожною секундою небезпека лише збільшувалася.

— Есторе, йди! Забирай із собою всіх, кого тільки зможеш, і йди! Брагаре, Сорене, допоможіть Естору й виводьте студентів порталами! Це наказ!

— Є! — Двоє бійців, що перебували поряд зі мною, навіть слова наперекір не сказали. Ось вона — сила імені. Якщо Тарін-Сольник наказує щось робити, потрібно все кинути й виконувати. Лише так можна залишитися живим.

Забувши про тих, хто перебував поряд зі мною, я підняв руку й активував усі доступні мені захисні артефакти. На мить промайнула думка про те, що через мою звичку працювати наодинці артефакти не були розраховані на велику площу. Їх вистачило, щоб сховати під захистом лише невелику її частину, далеко не чверть. Але навіть цього було достатньо, щоб подати сигнал главі клану.

На руках заворушилося волосся — так було завжди, коли активувалися особисті портали. Естор з іншими ветеранами діяли чітко й без паніки, виконуючи цілком конкретний наказ. Це добре. Підсвідомість волала про те, що в нас залишилися лічені секунди.

Глава замовк на півслові й, зовсім не розуміючи, що відбувається, проте розвів руки в сторони, активуючи захист бойової академії. Ще один бонус мого імені — старечим маразмом я не страждав, і в усій Імперії не було жодної людини, у якої передчуття неприємностей було б розвинене так само добре, як у мене.

Члени групи «Істина» почали переглядатися, не розуміючи, що відбувається. Світло на правах старшого навіть повернувся до глави клану Хаосу, щоб з’ясувати причину активації захисту, але ні запитати, ні отримати відповідь не встиг.

Бойова академія Хаосу здригнулася.

— Розлом! — істерично заволав якийсь новачок.

— Шикування! — почали командувати чинні бійці. — Формуємо портали! Прибираємо всю малечу!

— Портали не працюють! Зона відчуження! — почувся ще один істеричний крик, але цього разу він пролунав від бувалого бійця.

Відчуття лиха, що насувалося, накрило з головою, і мені насилу вдалося зосередитися, відсікаючи зайве й визначаючи напрямок. Дахи найближчих будівель? Ні! Небо!

Піднявши голову, я зло вишкірився — на нас летів метеорит! Вищий, десятий ранг магії вогню, доступний у нашому світі одиницям. Наскільки мені відомо, навіть Вогонь із групи «Істина» не здатен активувати це заклинання самотужки.

Заплющивши очі, я звернувся до споконвічного хаосу, не звертаючи уваги на метушню, що коїлася довкола. Проти метеорита немає захисту — жоден захисний купол не витримає страшного удару вищої магії вогню. Але хаос — це не про захист. Це навіть не про напад. Хаос — це хаос. Єдина зі стихій, у якої немає пікового ступеня могутності. Тому що не можна оцінити те, чого не існує.

Мої очі налилися сірим світлом — споконвічний хаос визнав мене й дарував часточку своєї сили. Витягнувши руки над головою, я почав формувати над нашою академією «Хмару небуття». Місце, яке перетворювало на «ніщо» все, що до нього потрапляло. Застосовувати в бою це заклинання вдавалося рідко — для цього супротивникам потрібно було добряче почекати, доки воїн хаосу все підготує. Але зараз, коли на нас летить величезний розпечений шматок каменю, час є.

— Метеорит! Активуємо особисті щити! — почувся голос Альшани. Судячи з тону, паніка оминула її. Бойовий досвід майже сотні розломів давався взнаки. Знайшовши мене поглядом і усвідомивши, що я роблю, Альшана скоригувала свій наказ:

— Метеорит на Сольнику! Займаємося розломом! Готуємося зустрічати потвор! Не забуваємо про захист!