Соло. Книга 1

Ось так просто — метеорит на Сольнику. Досвідчена воїтелька чудово розуміла: якщо з цим каменем не вдасться впоратися мені, то помруть усі. Швидко й гарантовано. Допомогти мені не можна, а «Хмара небуття» останні кілька років була доступна лише двом людям. Мені й покійному Хаосу.

Але якщо в мене вийде, то відразу виникне друга проблема — розломи, які почали відкриватися один за одним неподалік від тієї будівлі, звідки я вперше відчув загрозу. І, судячи з кольору цих розломів, це були не звичайні проколи у просторі першого чи навіть п’ятого рангу. Це були смертоносні сині розломи дев’ятого рангу. Ті, до яких я навіть у свої найкращі роки намагався не потикатися.

Простір осяяло небесне світло, і тілом розлилося тепло — Світло нарешті згадав, що він теж перебуває на площі, й почав посилювати оточення. Промайнула вогняна куля, згустки темряви й води, але відволікатися на все, що відбувалося, я вже не міг — у мене була своя робота.

«Хмара небуття» набрала сили, і тут у неї на величезній швидкості влетів метеорит. Мене наче лещатами стиснуло з усіх боків — прийшла віддача від заклинання, що спрацювало. Первинний хаос «Хмари небуття» перетворив єдиний метеорит на міріади безладних частинок, які розлетілися з величезною швидкістю в різні боки. Частина полетіла вгору, у сторони, але надто багато впало вниз, на територію бойової академії.

Захист старався, але його явно було недостатньо. На нього впав надто щільний потік енергії. За мить чверть площі перетворилася на ніщо — енергія випаровувала матерію, повертаючи її в хаос. Особисті щити якщо й спрацювали, то особливої користі не принесли — коли під тобою утворюється провалля завглибшки метрів у сто, жоден захист не допоможе.

Однак більша частина площі все ж уціліла. Мій купол, захист інших ветеранів і бійців, захист самої академії та, що найголовніше, групи «Істина». П’ятірка великих магів організувалася й уже щосили билася з потворами, що вилазили з розломів. Ні в кого не виникло питання, чому розломи, які з’явилися, одразу стали активними — на такі дрібниці часу зараз не було. Є потвори — їх потрібно знищити. З рештою розбиратимемося потім.

Якщо воно буде, це «потім».

З носа потекло. Я витер рукавом і з гіркою посмішкою втупився в кров — віддача від «Хмари небуття» виявилася надто сильною. Вочевидь, метеорит створював не один, а відразу кілька високорівневих бійців, вливаючи всю доступну їм силу. Ноги почали зрадницьки підкошуватися — у мої майже дев’яносто років таке навантаження було надмірним. Я хоч і виглядав років на п’ятдесят завдяки максимальному зануренню в хаос, час усе ж давався взнаки. Років тридцять тому я б поглинув цей метеорит без залишку.

— Відступаємо! — почувся наказ Альшани. — Відходимо до центру!

Навколо мене несподівано стало порожньо — усі рятували свої життя, забувши про старого. Який, утім, сам міг про кого завгодно подбати. Накотило передчуття лиха, я відкинув зайве й зрозумів, що атака йде зі спини. Хай ким був супротивник, він прагнув уп’ястися мені трохи нижче шиї й роздерти на шматки.

Мені навіть обертатися не довелося — я просто відправив у бік вектора атаки «Спис хаосу». Це в розломі потвора дев’ятого рангу небезпечна, оскільки підживлюється джерелом. Коли вона вилазить назовні, її сили різко зменшуються. Тож поки живемо!

За моєю спиною загуркотіло тіло, що впало, але я навіть обертатися не став. Небезпеки позаду я не відчував, зате бачив небезпеку попереду. І полягала вона не в потворах, які вилазили з уцілілих порталів. Небезпеку принесли із собою нові супротивники.

Люди!

— Підняти щити! — скомандувала Альшана, і це були її останні слова. Арбалетний болт із чорного заліза подолав увесь магічний захист і обірвав життя великої воїтельки. А разом із нею ще величезної кількості воїнів хаосу, які не очікували такої зради з боку особистої гвардії Імператора.

Стріляли й у мене, однак відчуття небезпеки знову допомогло — я встиг виставити «Дзеркало хаосу». Чорний метал ігнорував захист стихій внутрішнього контуру — вогню, води й природи. Світло, темрява та хаос, які були стихіями зовнішнього контуру, були йому непідвладні. І хоч усім відомо, що в стихій зовнішнього контуру немає захисних заклинань, на дещо ми все ж були здатні.

«Дзеркало хаосу» поглинало будь-який предмет, що в нього потрапляв, розкладало його на чисту безладну енергію й відправляло її назад. Мінусом були розміри дзеркала — не більше двох складених разом долонь. Коли в тебе стріляють з арбалета, мало хто здатен прикритися таким щитом. У мене така можливість була.

Втручання гвардії Імператора сильно змінило становище — потвори з розломів, відчувши нашу слабкість, навалилися дужче, пожираючи тих, кого не пристрелили гвардійці. Причому в бік самих гвардійців монстри не дивилися, наче ті перебували під якимось захистом. Що саме собою було дивно — за шість десятків років, що я закривав розломи, я жодного разу не чув про таке.

Пролунав другий залп, і мені довелося активувати відразу двадцять «Дзеркал хаосу», захищаючись від випущених у мене арбалетних болтів. Судячи з того, що практично всі арбалетники цілилися в мене, до когось із нападників дійшло, що старий ще на щось здатен.

Двадцять болтів — це двадцять трупів. Яким би досконалим не був захист стрільців, він нічого не міг удіяти з чистою енергією хаосу, що вирвалася назад. Мінус двадцять стрільців — це чудова нагода подумати про те, що потрібно забиратися з площі, де ти як на долоні, але, кинувши погляд на вихід, я лише зло вишкірився.

На ту частину площі, яка вціліла після метеорита, почала виходити не лише гвардія Імператора, а й представники інших кланів. Важко не впізнати членів кланів Вогню, Води та Природи. Червоноокі, синьоволосі й зеленоволосі потвори, які вирішили прикінчити нас, срібноволосих. Кланів Світла й Темряви серед них видно не було, але передчуття підказувало, що вони теж перебувають неподалік. Це не просто зрада — це свідоме знищення однієї із шести бойових академій Імперії.

Нас просто вирішили вирізати, як якихось свиней!

— Сольнику, сюди! — почувся крик.

Обернувшись, я побачив п’ятірку групи «Істина», яка прикривалася масивними щитами. З такими в розломах не побігаєш — потвори в них надто спритні. Краєм ока відзначив, що бійців клану Хаосу серед живих не залишилося — тих, кого не зжерли потвори розлому, знищили стрільці. Навіть главу клану, який лежав із простреленими грудьми біля постаменту.