Страница 3 из 87
Лише мить у мені боролися бажання битися наодинці, за що я й заробив своє прізвисько, і намір приєднатися до групи. Потвори мене не лякали. Дев’ятий ранг поза розломом слабкий. Куди страшнішими були люди, причому не стільки гвардійці й бійці трьох кланів внутрішнього контуру, скільки бійці кланів Світла й Темряви, які поки не показалися. Із заклинаннями цих двох стихій хаос мало що може зробити. І світло, і темряву важко перетворити на безладну енергію. Років двадцять-тридцять тому — так. Зараз — не впевнений. Тіло вже не те.
Тому я прийняв пропозицію й, підхопивши тіло енергією каменю площі, відправленого в хаос, за мить опинився поряд із групою «Істина». І, як мені здавалося, саме це стало спусковим гачком — вороги, що з’явилися на площі, атакували нас.
— Тримаємо! — наказав Світло, активуючи чергові захисні артефакти. Навколо нас з’явилися масивні пластини з розломового металу, але вони відразу почали вигинатися й плавитися під дією заклинань наших супротивників.
Я допомагав у міру своїх сил — когось дзеркалом прикрив, у когось спис метнув. Потвори продовжували вибігати з розломів і, дивовижним чином ігноруючи тих, хто з’явився, кидалися в наш бік, наштовхуючись на мої атаки. Проти монстрів хаос був найдієвішою зброєю. Бо потвори нічого не могли йому заподіяти.
— Марно! — промовила Природа, після чого негарно вилаялася. — Світло, активуємо абсолютний захист! Нам потрібна пауза!
— Роблю! — Темрява витягла черговий артефакт, і несподівано звуки битви зникли. Як, власне, і сама площа бойової академії клану Хаосу. Ми опинилися в захисному підпросторі — місці поза простором і часом. Дорогий артефакт — у всій Імперії його можуть створювати одиниці, а ресурси на його виготовлення видобувають із розломів дев’ятого рангу.
— Вони добре підготувалися, — промовила Природа, озвучивши очевидний факт.
— Отже, смерть Хаосу не була випадковістю, — тяжко зітхнув Світло. — Рада кланів знала, на що він здатен, тому усунула його до церемонії.
— Як вони керували потворами розлому? — запитала Темрява. Ця жінка мала такий вигляд, наче щойно вийшла із салону краси, а не боролася за своє життя.
— Якісь артефакти, — пояснила Природа. — Деталей я не розібрала, але відгук від артефакту був порівнянний із відгуком самих розломів. Мене куди більше непокоїть той факт, що в Імперії навчилися створювати розломи дев’ятого рівня. Гаразд, усе це дрібниці, Світло, ти ж розумієш, що нас живими не випустять? Наша «Істина» нікому не потрібна.
— А я казав, що не потрібно засуджувати синка Імператора, — філософськи зауважив Вогонь. — Достатньо було його вигнати.
— Істина непохитна, — промовив Світло. — Ми зробили те, що повинні були.
— І через нас щойно знищили цілий клан, — гірко зітхнула Темрява. — Природо, кажи, що хотіла. Не маю бажання стирчати в цій в’язниці.
Замість слів жінка на ім’я Природа дістала з численних кишень свого одягу товсту книгу. Щойно вона з’явилася на світ, як простір заповнився магічним тлом жахливої могутності. Артефакт, що опинився в руках Природи, був здобутий із розлому десятого рангу.
— Не спрацює, — після паузи відповів Світло. — Наші енергетичні структури зафіксовані в артефактах Імперії. Нас знайдуть.
— Наші — так, — погоджуючись, кивнула Природа й несподівано вказала на мене. — Але не його. Сольника немає в реєстрі.
Запала пауза. Важка пауза — члени групи «Істина» вирішували, як учинити. І щось мені підказувало, що це рішення дається їм украй непросто.
— Правда в кожного своя, але істина завжди єдина, — промовив Світло й подивився на свою групу.
— Правда в кожного своя, але істина завжди єдина, — повторив кожен. Не відразу, з паузою, але кожен.
— Тарін, правильно? — Світло подивився на мене. Мені залишалося лише кивнути. Моє ім’я не було таємницею, але його рідко хто використовував. Зазвичай до мене зверталися інакше.
— Таріне, живими нас із площі не випустять. Це факт. Прорватися ми не зможемо. Надто багато сил сюди стягнули. Те, що відбувається, — це помста Імператора за загибель свого сина. Група «Істина» знищує потвор усюди, де вони водяться. Не лише в розломах, а й в Імперії. Така наша місія. Така наша мета. І сьогодні, на думку Імперії, вона повинна завершитися. Істина нікому не потрібна.
— Але завершувати свою місію ви не збираєтеся, — з розумінням відповів я. Про те, що робить «Істина», знала вся Імперія. Мабуть, саме це стало причиною того, що я прибув на відбірковий етап. Просто заради самого факту, щоб спробувати до них потрапити. Те, що робила ця група, знаходило відгук у моїй душі. Правда в кожного своя, але істина завжди єдина. Девіз, якого бояться потвори в будь-якій подобі. Чи то у вигляді монстра, чи то у вигляді людини.
— Не збираємося, — кивнув Світло. — Ми знайшли цей артефакт у розломі десятого рангу. Ним ще ніхто жодного разу не користувався, тож ми можемо говорити лише про теорію. Він перенесе носія у випадкову точку простору, ігноруючи пригнічувачі телепортів. Однак є мінус — той, кого перенесуть таким чином, позбудеться всіх своїх магічних сил. Залишиться лише схильність до стихії.
— Я надто старий, щоб починати свій шлях заново, — відповів я. — Відправ Воду. Він серед вас наймолодший.
— Ніхто з нас не зможе вирушити. Наші енергетичні структури зафіксовані в особливому артефакті Імперії. Щоб за останками, які винесуть із розломів, нас можна було впізнати. Якщо хтось із нас утече, його знайдуть за лічені години. Ми сильні групою, а поодинці кожен із нас слабший за тебе. Тим більше що перенесемося ми без артефактів.
— Не розумію, звідки раптом така турбота про моє життя? — запитав я. — Якщо нас усіх збираються знищити, куди простіше забрати із собою всіх, кого тільки можна. Повір — хаос може показати багато чого цікавого. Особливо коли його ставлять у такі умови.