Страница 82 из 87
На кухні на нас уже чекали й викотили цілий візок різноманітних припасів. Зарґ до них не торкнувся — він сам займався постачанням своєї групи, тож усі ці наїдки вирушили до моєї нової торбинки мандрівника.
— На час випробування я буду вашим супровідником, — промовив одягнений у сіру форму маг води, чекаючи на нас біля порталу. Минуло вже два місяці від нападу на принцесу, а контроль Імперії над своїми академіями не послабшав.
Портал вивів нас на околицю держави. Сам я тут не бував, але впізнав гори — з іншого їхнього боку розташоване королівство Дертан. Скелясті вершини здіймалися кудись до хмар, гублячись у туманній імлі. У містечку ми найняли віз і потяглися в гори. Зазвичай до розломів ми діставалися кілька годин, тут же знадобилося дві доби.
Спочатку віз рухався повільно, дорога явно не користувалася популярністю, а невдовзі взагалі зникла. Довелося йти пішки, поступово видираючись на гору.
— Що ж, найлегшу частину шляху ми подолали, — промовив Зарґ, коли ми підійшли до урвища.
Наша стежка різко обривалася, утворюючи ідеально прямовисне урвище заввишки кроків триста. Може, й більше, дна було не розгледіти — там стояв туман. Урвище поступово закруглювалося, утворюючи гігантську яму, у центрі якої здіймалася прямовисна скеля. До неї від нас було кроків двісті, не менше. Скеля закінчувалася приблизно на тій самій висоті, на якій стояли ми, і в самому її центрі сяяв яскраво-помаранчевий розлом п’ятого рангу. Червонуваті відтінки по краях свідчили, що невдовзі він перейде на новий ранг, і тоді сюди доведеться залучати серйозну команду для зачищення.
— Як же його знайшли? — здивувався я.
— Коли полювали на магів проклятого хаосу… — почав Зарґ, але різко замовк, утупившись у мене. — Загалом, шукали, де ще могли сховатися зрадники. Дісталися й сюди. Усе, хлопці! У нас робота! Починаємо!
Група, яка прибула із Зарґом, почала діставати довгі мотузки й пристосування для лазіння по скелях.
— Хіба не простіше запросити сюди будь-якого професора з телепортацією? — запитав я.
— Запросити можна, — погодився Зарґ. — Ба більше, вони навіть приїдуть, попри важку дорогу. Ось тільки не працюють тут телепорти. Бачиш каміння поруч із проклятим порталом? Це чорний метал, із якого виготовляють блокіратори. Через нього загинув професор Ворентайл. Він вирішив стрибнути на майданчик, але магія не спрацювала, і професор з’явився рівно посередині між нами й майданчиком. Кричав він недовго. Але ти не бійся, юний магу! Проривів давно не було, тож пожирачі ще сплять. Пройдемо без проблем.
— Пожирачі? — перепитав я.
— А ти думаєш, куди діваються всі потвори, коли під час прориву виходять із розлому? — усміхнувся Зарґ і вказав у туман на дні провалля. — Туди! Ось і завелися там звірятка, які пожирають трупи. Точніше, уже монстри сьомого-восьмого рангів. Багато наших груп вони зупинили. Але зараз сплять, бережуть сили. Ось нутром чую — цього разу ми потрапимо на майданчик! Настав час підкорити цей проклятий розлом!